Гордість і упередженість - Остин Джейн - Страница 13

• Предыдущая
• 13/86
• Следующая

Міс Бінглі нічого не відповіла; трохи згодом вона підвелась і пройшлася кімнатою. Вона мала прекрасну статуру та елегантну ходу, але Дарсі, якому все це адресувалося, виявляв цілковиту байдужість і вперто тримався своєї книжки. Зовсім зневірившись, міс Бінглі насмілилася на ще одну спробу і сказала, звертаючись до Елізабет:

— Міс Елізо Беннет, дозвольте порадити вам взяти з мене приклад і пройтися кімнатою. Запевняю вас — така зміна занять є надзвичайно корисною, особливо після довгого сидіння.

Еліза здивувалась, але порадою скористалася негайно. Така запопадлива турботливість міс Бінглі досягла-таки своєї справжньої мети — містер Дарсі підвів очі. Він — як і Елізабет — був настільки вражений зміною поведінки міс Бінглі, що аж закрив книжку. Його відразу ж запросили приєднатися до їхнього товариства, та він відхилив запрошення, зазначивши, що, настільки він розуміє, дами, вирішивши пройтися кімнатою, керувалися при цьому двома мотивами. Його ж поява серед них лише зашкодить кожному з цих мотивів. «Що він хотів цим сказати?» — переполошилася міс Бінглі. Їй страх як хотілось довідатися, що ж містер Дарсі мав на увазі, тому вона спитала Елізабет, чи зрозуміла та, що саме він хотів сказати.

— Нічогісінько, — відповіла Еліза. — Але переконана, що нічого гарного. Тож краще нам його не сердити і ні про що не розпитувати.

Однак міс Бінглі, мабуть, дуже вже хотілося розсердити містера Дарсі, тому вона почала вперто вимагати пояснень стосовно тих двох мотивів.

— Я дам вам пояснення без ніяких заперечень, — сказав він, як тільки вона дала йому можливість розкрити рота. — Ви обрали такий спосіб проведення вечора або тому, що, довіряючи одна одній, хочете обговорити якісь жіночі таємниці, або тому, що вирішили продемонструвати свої гарні статури, які при ходьбі виглядають іще кращими. Якщо правдивим є перше, то я вам зовсім не потрібен, якщо друге — то мені краще милуватися вами, сидячи біля каміна.

— Який жах! — скрикнула міс Бінглі. — Ніколи не чула нічого більш відразливого! Як ми покараємо його за таке нахабство?

— Немає нічого простішого, якщо ви дійсно збираєтеся це зробити, — сказала Елізабет. — Усі ми можемо набридати одне одному і одне одного карати. Дражніть його, насміхайтеся над ним. Ви — близькі друзі, тому вам краще знати, як це робиться.

— Але я не знаю, як це робиться, слово честі. І те, що ми — близькі друзі, ще не означає, що я вмію це робити. Як можна дражнити спокійну і розсудливу людину? Ні, мені здається, що тут він просто нас проігнорує. Що ж до насмішок, то, насміхаючись без слушного на те приводу, ми виглядатимемо просто дурепами. Містер Дарсі тільки зрадіє цьому.

— Ага, виходить над містером Дарсі взагалі не можна насміхатися? — скрикнула Елізабет. — Який рідкісний привілей! Сподіваюся, що він так і залишиться рідкісним, бо я б не хотіла мати багато таких знайомих, тому що дуже люблю посміятися.

— Міс Бінглі, — сказав він, — мене явно перехвалила. Найрозважливіших та найдостойніших чоловіків, ні — найрозважливіші та найдостойніші їхні вчинки може перетворити на посміховисько людина, якій хліба не давай — тільки дай посміятися.

— Такі люди дійсно є, — відповіла Елізабет, — але маю надію, що я до них не належу. Сподіваюся також, що ніколи не висміюватиму розумне і добре. Дурощі та нісенітниці, примхи та непослідовність дійсно потішають мене, тут ніде правди діти, і я сміюся над ними за всякої нагоди. Але, гадаю, ці вади вам не притаманні.

— Вони притаманні кожному. Просто я все життя намагавсь уникати тих вад, які часто дають вагомі підстави для насмішок.

— Наприклад, марнославство і гордовитість.

— Так, марнославство — це дійсно вада. Але гордовитість… розумна людина завжди зможе тримати її під пильним контролем.

Елізабет одвернулася, ховаючи посмішку.

— Гадаю, ви вже закінчили своє дослідження містера Дарсі? — запитала міс Бінглі. — І якого ж висновку дійшли?

— Я прийшла до переконання, що містер Дарсі — особистість абсолютно бездоганна. Здається, він і сам цього не приховує.

— Нічого подібного, — заперечив Дарсі. — Я зовсім не претендую на бездоганність. Маю достатньо багато недоліків, але сподіваюся, що жоден із них не має відношення до моїх розумових здібностей. Однак за свій характер я ручатися не можу. Може, він не дуже піддатливий — не знаю; не досить піддатливий, аби всім подобатись. Я не здатен так просто забувати дурощі та пороки інших, тим більше — образи, яких вони мені завдали. Я не поспішаю відгукнутися на першу ж спробу натиснути на мої почуття. Мабуть, мій характер можна схарактеризувати як вразливий. Якщо хтось втрачає мою повагу, то він втрачає її назавжди.

— Це і справді недолік! — скрикнула Елізабет. — Безжальна і непримиренна уразливість дійсно є хибою вдачі. Що ж, ви дуже вдало обрали вашу ваду. Нічого смішного я в ній не бачу. Можете мене не боятися.

— Мені здається, що будь-яка особистість має схильність до певної хиби, якоїсь природженої вади, котру не можуть подолати навіть добра освіта і виховання.

– І ваша вада — це схильність ставитися до всіх людей із презирством?

— А ваша, — відповів, посміхаючись, Дарсі, — це схильність упиратись у своєму небажанні правильно цих людей розуміти.

— Давайте трохи помузикуємо! — вигукнула міс Бінглі, втомившись від розмови, в якій їй не судилося взяти участі. — Луїзо, ти не проти, якщо я розбуджу містера Герста?

Її сестра анітрохи не заперечувала, тож незабаром відкрили фортепіано, а Дарсі, трохи поміркувавши, вирішив, що так, мабуть, буде краще, бо в його свідомість закралася неприємна підозра: а чи не забагато уваги він приділяє Елізабет?

За домовленістю між сестрами, наступного ранку Елізабет написала своїй матері й попрохала, щоб протягом дня прислали карету. Але для місіс Беннет, яка розраховувала, що її дочки залишаться в Недерфілді до наступного вівторка — коли минув би якраз тиждень відтоді, як Джейн поїхала туди, — це прохання не принесло великої радості. Тому її відповідь не була сприятливою — принаймні для Джейн, — бо їй кортіло скоріше потрапити додому. Місіс Беннет сповістила їх, що ніяк не зможе прислати їм карету аж до вівторка, а в постскриптумі додала, що коли містер Бінглі та його сестра благатимуть їх зостатися ще на деякий час, то вона прекрасно зможе без них обійтись. Але Елізабет була рішуче налаштована проти того, щоб залишатися — не надто вона сподівалася також, що їх про це благатимуть. Навпаки — вона побоювалася, що їхнє подальше перебування буде видаватися дещо нав'язливим, і тому наполегливо попрохала Джейн, аби та негайно позичила в міс Бінглі карету. Нарешті сестри дійшли згоди, що вони — у відповідності зі своїм початковим задумом — заявлять про свій намір покинути Недерфілд того ж ранку, а також попросять надати їм карету.

Їхнє повідомлення викликало велике занепокоєння; було висловлено багато побажань, аби вони залишилися принаймні до наступного дня, щоб дати змогу Джейн зміцніти, тож до наступного дня їхній від'їзд і було відкладено. Міс Бінглі відразу ж пожалкувала, що запропонувала сестрам залишитися, бо її ревнощі та антипатія до однієї сестри набагато перевищували її симпатію до другої.

Хазяїн дому з непідробним жалем вислухав новину про їхній від'їзд і неодноразово намагався переконати міс Беннет у небезпечності такої поїздки, бо вона ще недостатньо одужала, але Джейн, відчуваючи, що чинить правильно, була невблаганною.

Дарсі сприйняв це повідомлення із задоволенням, бо Елізабет залишалась в Недерфілді надто довго. Вона вабила його сильніше, ніж йому хотілося; до того ж міс Бінглі поводилася з нею нечемно, а до нього прискіпувалася частіше, ніж зазвичай. Тому він мудро вирішив виявляти підвищену обачливість, аби ніяким чином не висловити жодного натяку на свої справжні почуття, не виявити нічого такого, що могло б породити в неї надію на його прихильність. Він розумів, що коли така надія і виникла, то останній день перебування матиме велике значення — від його поведінки залежатиме, житиме ця надія чи помре. Твердий у власній рішучості, він протягом усієї суботи не обмовився з Елізабет і десятком слів, і, незважаючи на те, що одного разу вони залишались удвох протягом півгодини, він сумлінно тримався своєї книжки, а на неї навіть не поглянув.

• Предыдущая
• 13/86
• Следующая