Острови Халдеї - Джонс Діана Вінн - Страница 25

• Предыдущая
• 25/45
• Следующая

- Це дуже сумно, - сказала я.

- Це і решта, - погодився він. Тепер він дивився у візок, на Тітоньку Бек. Він був допитливий хлопець. – Твої матері добре там? Вона тиха, як Чаркпуль у відлив.

- Вона моя тітка, - сказала я. – І в неї… в неї удар…

Я збиралася сказати “нещастя”, але він неправильно зрозумів мене.

- А, це удар! – сказав він. – У мого двоюрідного брата також був такий. Здоровий як бик*, а за мить він не міг поворухнути навіть пальцем правої стороні. Не міг навіть говорити. Це для того у тебе у візку звір, щоб охороняв її?

__________________________

^{* В оригіналі він каже “right as rain” – британське висловлювання, що означає “бути здоровим”.}

Я глянула, куди від дивиться і на мене дивився Плаг-Аглі, ясно видимий у кожній точці.

- Так, - сказала я. – Можливо ти зможеш направити мене на паром? – Я починала думати, що ніколи не доберуся туди.

- Звичайно, звичайно, - одразу сказав він. – Лише дай, я відчиню ворота для тебе. – Він відчинив ворота, в той же час розповідаючи мені про кожну частину тіла, якою не міг поворухнути його двоюрідний брат, а потім повів мене у порт, щоб показати мені паром. По дорозі, він розповів, щонайменше, шістьом людям, що там у візку бідна пані, у якої удар і яка має дістатися до Галлісу. Як результат, я сиділа у візку наступні пару годин, дивлячись на великий, подібний на баржу, паром, в той час, як людина за людиною, підходили та розповідали мені про батьків, дядьків, двоюрідних, братів, сестер, тітоньок та друзів, які страждали від удару і що він їм зробив.

Дійсно обнадіювало, що майже усі вони казали, що страждалець добирався на паромі до Галлісу і знаходив там цілителя, який зцілював їх. Я зрозуміла, що це правда, оскільки я чула на Скаррі, що магія на Галлісі була дуже потужна. Я почала сподіватися, що там хтось зможе зняти закляття Пані Лома. Тож я сиділа, стиснувши великий бронзовий диск, який був нашим квитком на паром, киваючи та посміхаючись нетерпляче кожній людині, а тим часом, стаючи дійсно дуже нетерплячою. Паром мав відходити через півгодини після полудня, а я просто не могла уявити Івара та Ого, які вчасно відірвуться від ярмарку.

Але вони відірвалися. Якимось чином цього досяг Фінн. Вони усі прибули скоро після полудня, коли пасажири вже просочувалися на борт парома, всі дуже задоволені собою. Фінн займався своїм випрошуванням монаха. Він мав оберемок їжі та чарівний браслет, який, як він сказав, допоможе зцілити Тітоньку Бек. Він наполягав на зав’язуванні його навколо її зап’ястя, не зважаючи на те, що вона казала:

- Я не хочу одягати це. Воно неналежне.

Івар розмахував керамічною декоративною тарілкою із розпливчастим зеленим птахом на ній. Він виграв змагання на мечах, і був надзвичайно задоволений собою.

- Я побив десять інших хлопців! – продовжував казати він. – Перевершив їх! – Але справжньою причиною його веселощів було те, що йому передбачили майбутнє. – Тож, зрештою, я йду на Галліс із вами, - сказав він, але не сказав чому.

- Я думала, це було вирішено, що ти йдеш у будь-якому випадку, - сказала я.

- Не для мене, це не було вирішено, - сказав він. – Не до того часу, як я почув, що цей провидець сказав.

Ого також передбачали майбутнє, здається.

- Але все це була нісенітниця, - сказав він мені. І він прошепотів, - Івар виграв, тому що інші фехтувальники були дійсно погані, але не кажи йому. Навіть я міг виграти, якби приймав у цьому участь.

- А що ти замість цього робив? – запитала я.

- Трохи потанцював. Ходив біля прилавків, - сказав Ого. – У них було теля з двома головами і птах, як Грін Гріт, який, начебто, співав. Деякі з речей, які вони продавали, були дійсно хороші. Як це. Дивись, - він витяг веселковий шарф, зроблений з мережива* та ніжно обгорнув його навколо шиї Тітоньки Бек.

^{____________________}

^{* Це слово має декілька значень, тож шарф могли зв’язати (сплести), або виготовити з легкої прозорої тканини. Ще одне значення – павутиння…}

Тітонька Бек трохи поблимала очима і, до мого здивування, сказала:

- Дякую тобі люб’язний, юний пане. – Здається, вона не знала, що то був Ого.

- А це для тебе, - сказав Ого, гордий, але зніяковілий. І він протягнув мені пласку дерев’яну коробку.

- О, ти не повинен був витрачати свої гроші на мене, - сказала я, відкриваючи коробку. – О! – Всередині було намисто з міді, переплетеної із сріблом, із великими зеленими камінцями, вставленими, через певні відрізки. Воно було досить прекрасним. – Воно гарне! – сказала я.

- Воно не дороге, - сказав Ого, радше рожевий. – Я спостерігав, як жінка робить його. Вона була дуже розумна. І я подумав, що тобі потрібно щось, щоб підняти настрій, через відсутність на ярмарку.

- Це найпрекрасніша річ, яку я коли-небудь мала! – сказала я. – Дякую тобі, Ого. – І я обмотала його навколо моєї шиї. Воно було ідеальне, ніби я мала його завжди. У ньому я почувалася королевою.

Потім ми мали зайти на паром. Вони поставили широкий трап, тому там було ще два візка, з віслюками та коляска із поні. окрім наших, і ці троє піднялися нагору без жодних проблем. Мое відмовилася. Вона вперлася на всі чотири ратиці та заціпеніла. Івар ляскнув її по огузку, але нічого не змінилося. Врешті решт, Ого та я були змушені йти з обох її боків та тягнути за вуздечку, а Фінн та Івар незручно спиралися на вали, щоб штовхати її ззаду. Таким чином, ми потихеньку зійшли на паром. Моряки метушилися через прилив та вітер, коли ми заштовхали її на борт. Вона дійсно не хотіла йти. Це здивувало мене. До цього часу Мое була таким хорошим віслючком.

Можна казати, що віслюки дурні, але насправді вони доволі розумні. Мое стояла та дивилася на море, і паром, та склала два і два разом. Вона повинна була знати, що ми забираємо її з країни, де вона народилася. У всякому разі, коли вони відшвартувалися, а вітрила наповнилися, і паром загойдався у широкій воді, іншим двом віслюкам та поні дали сумки з їжею, і вони задавалися цілком задоволеними. Мое відмовилася від своєї. Вона вся тремтіла. Тоді вона почала репетувати. Як я казала раніше, репетування віслюка є одним з найголосніших звуків у природі. Це свого роді рев, що супроводжується вереском втягнутого дихання, що також супроводжується це одним ревом. Але найгірше всього, що це звучить так сумно. Бідолашна Мое звучала так, ніби їй розбили серце.

- Заткніть того осла! – сказали інші пасажири.

- В неї дійсно розбите серце, - сказала я. Ого та я намагалися зробити усе що знали, щоб заспокоїти її. Ми тягнули її вуха та пестили її та бурмотіли втішні речі, але вона репетувала й репетувала.

Нарешті, Фінн сказав, закривши вуха руками:

- Вона боїться моря, ось така вона. Грін Гріт, ти можеш заспокоїти її?

- Можу спробувати, - сказав Грін Гріт. І він злетів з Фіннового плеча та сів на голову Мое. Вона потрясла головою та поворушила вухами, але він залишився на ній. Він почав розмовляти із нею низьким, бурмотінням-трелями. У ньому не було слів. Це була, свого роду, тваринна розмова. І незабаром Мое перестала кричати, щоб послухати. У цей час ми могли, власне, бачити Галліс, весь освітлений сонцем, Грін Гріт зробив Мое майже такою ж тихою, як поні. Він спустився на її спину та продовжував свої трелі для неї, поки решта нас вдивлялася у Галліс.

                        Глава 10.

Галліс дуже гарний. Сині гірські вершини та освітлені сонцем ущелини, повні дерев, запевняли нас у цьому, але коли паром гойдався у дзеркальній бухті під найближчою гірською вершиною, жоден з нас не міг дійсно звернути увагу на краєвид. Чи можливо Тітонька Бек могла, зненацька рухаючись то туди, то сюди, і все це під час того, коли вона перебувала у візку, який ми всі тягнули та штовхали. Мое не бажала злазити з човна. Це дратувало.

• Предыдущая
• 25/45
• Следующая