Острови Халдеї - Джонс Діана Вінн - Страница 1

• 1/45
• Следующая

                          ДІАНА УІНН ДЖОНС

                         “ОСТРОВИ ХАЛДЕЇ”

                           ^{ЗАКІНЧЕНО УРСУЛОЮ ДЖОНС}

                         DIANA WYNNE JONES

                   “THE ISLANDS OF CHALDEA”

                              completed by

                              URSULA JONES

Переклад з англійської ^{(це переклад найбільш наближений до оригіналу, для тих, кому дуже хочеться ознайомитися із останнім твором пані Діани Уінн Джонс, як можна скоріше. Я постараюся, у найближчий час, також виконати літературний переклад, для тих хто більше надає перевагу слову, а не сюжету. Для відмінності літературний переклад називатиметься - “Халдейські Острови,, з повагою)}

Дейву – Діана Уінн Джонс

Діані, її родині, друзям та її читачам – Урсула Джонс.

                          Глава 1.

Вівсянка – ось відповідь моєї Тітоньки Бек на будь-який виклик. На ранок, після мого посвячення, яке виявилося таким всеосяжним крахом, вона дала мені вівсянку з вершками та медом – нечувана – розкіш у нашому маленькому кам’яному будиночку – а я була майже занадто засмучена, щоб насолодитися нею. Я сиділа, тремтячи, а мої зуби стукали, так само від нещастя, як і від холоду, і заштовхувала вівсянку ложкою, поки Тітонька Бек не загорнула мене у великий пухнастий плед і сказала мені різко, що це не кінець світу.

- Або ще ні, - додала вона. – І твоя косичка майже у меді.

Це мене трохи наполохало. Вчора я помила своє волосся у холодній джерельній воді, повній трав – також у ній вимила усе - і це не був той досвід, який мені хотілося би повторити. Я також була без їжі цілий день перед тим жахливим миттям, як результат, мені здавалося що я вся повністю волога та холодна, та вразлива, як роги равлика, коли настав час спускатися мені у Місце. І мені не стало сухіше чи тепліше на протязі ночі.

Місце, розумієте, як глибокий рів у землі, обкладений кам’яними плитами, з ще більше кам’яними плитами нагорі, які вкриті дерном. Ви прослизаєте униз по листяному схилу, щоб добратися у середину, а Тітонька Бек підтягує іншу кам’яну плиту поперек входу, щоб замкнути вас усередині. Тоді ви сидите там одягнені лише у лляну нижню спідницю, чекаючи, що щось станеться – або, зазнаючи невдачі, до ранку. Там немає нічого, що пахне, окрім каменів та сирості та далекого дерну, немає нічого, щоб відчувати, лише холод – особливо під вами, бо ви сидите – і нічого, що можна побачити окрім темряви.

Передбачається, що ви повинні мати видіння, чи принаймні вас має відвідати ваша тварина-хранитель. Всі жінки мого роду спускалися у Місце коли їм було дванадцять і Місяць був повний, і більшість з них, здається, мали найцікавіший години. Моя мати бачила ряд принців, що повільно проходили повз неї, всі срібні та бліді та короновані золотими вінцями. Тітонька Бек, здається, бачила цілий звіринець з тварин – усіх гнучкого виду як змії, ящірки, гончих псів та оленя, який біг, що вразило мене як типове – та, на додачу, вона каже, всі чари та знання, які вони коли-небудь вчила, встали на свої місця у її голові, чудовим, розумним візерунком. З тих пір вона надзвичайно потужний творець магії.

Зі мною не трапилося нічого подібного. Взагалі нічого не трапилося.

Ні, я кажу брехню. Я зіпсувала це. І я не наважилася розповісти Тітоньці Бек. Я сиділа там і я сиділа там з руками навколо колін, намагаючись зігрітися і намагаючись не помічати як холодне оніміння просочується вгору від жорстких куточків моїх кісток, на яких я сиділа, та намагаючись насамперед по-дурному не боятися того, що має статися. Найгірша та найлякливіше річ, це бути замкненим під землею. Я не наважувалася поворухнутися, тому що була певна, що виявлю, як сторона здвинулась усередину і кам’яний дах змістився униз. Я лише сиділа, тремтячи. Багато часу я сиділа із стиснутими очима, але іноді я змушувала себе відкривати очі. Я боялася, що видіння прийдуть, а я їх не побачу через те, що мої очі закриті.

І ви знаєте, як ваші очі роблять каверзи у темряві? Після довгого, довгого часу, можливо, щонайменше, одну вічність, я подумала, що з’явилося світло, що поступає у Місце звідкись. І я подумала, Благослови мою душу. Це ранок! Тітонька Бек проспала і забула прийти і випустити мене на світанку! Так сталося тому що я, здавалося, сиділа там стільки годин, що я не сумнівалася - вже мав бути час біля обіду. Тож я продиралася у слабкому світлі, подерши лікоть та вдаривши обидва коліна, допоки я не наблизилась обличчям до нахилу. Слабке світло, чесно, здається, йшло з круглих країв кам’яної плити, яку Тітонька Бек перемістила поперек вершини.

Цього було достатньо, щоб я поринула у справжню паніку. Я спішила нагору, по тому запорошеному листям схилу, на руках і колінах, та намагалася відтягнути плиту у бік. Коли вона не зрушила з місця, я закричала на неї: “Відкривайся та випусти мене! Негайно!” І я важко потягнула її, як божевільна.

Радше до мого здивування, тоді вона ковзнула доволі легко і я вискочила з Місця як кролик. Там я випросталася на колінах, найбільш здивована, ніж будь-коли. Лилося яскраве місячне світло. Повний місяць виїжджав нагору, маленький і майже золотий, ллючи морозну білизну на кожну грудку вересу і кожну скелю та перетворюючи на срібний куб нашу маленьку хатинку, якраз унизу пагорбу. Я могла бачити гори, на протязі миль*, в одному напрямку та срібно-темну лінію моря у іншому. Було так місячно-тихо, що я могла насправді чути море. Воно видавало той тихий таємничий звук, який ви чуєте усередині мушлі. І назовні було так холодно, ніби білизна на вересі дійсно була інеєм, на який вона була схожа.

__________________________

^{* 1 миля дорівнює біля 1609 метрів; 1 морська миля біля 1852 метра}

Мене сильно трусило від холоду і сорому, коли я глянула на Місяць знову. З його висоти я могла зрозуміти, що все ще була середина ночі. Я була усередині Місця лише, щонайбільше, три години. І я не мала можливості побачити Місяць з середини. Він був на іншій стороні неба.

У цю мить до мене дійшло, що бліде світло, яке я побачила, насправді було початком видіння. Я зробила жахливу помилку та перервала його. Думка настільки налякала мене, що я занурилася назад униз всередину та схопила кам’яну плиту та насилу кинула та потягнула через отвір, як би там не було, перш ніж ковзнути униз на кам’яну підлогу та присісти там, у розпачі.

- О, будь-ласка, повернися! – сказала я видінню. – Я буду хорошою. Я більше не поворухнуся і на дюйм*.

__________________________

^{* 1 дюйм дорівнює 2,54 см.}

Але більше нічого не трапилося. Здавалося, у Місці було цілком темно і набагато тепліше, без вітру, але хоча я сиділа там на протязі годин, із широко розкритими очима, я більше нічого не побачила.

На світанку, коли я почула як Тітонька Бек відтягує плиту, мене охопив великий переляк, тому що я була певна: вона помітить, що камінь рухали. Але все ще було наполовину темно, і я припускала, що це є найостанніше, що вона очікує. У будь-якому випадку, здається, вона не помітила чогось незвичного. Крім того, вона каже, що я міцно спала. Вона була вимушена ковзнути униз до мене та потрясти моє плече. Але я чула, як вона робила це. Я почувалася такою брехухою. І такою невдахою.

- Ну, Ейлін, - казала вона, коли допомагала мені підніматися нагору – тоді я була дуже заклякла, - що з тобою трапилося?

• 1/45
• Следующая