Колекція пристрастей - Сняданко Наталка В. - Страница 8

• Предыдущая
• 8/28
• Следующая

– Можна, я тобі щось скажу? – зупиняється раптом Женя. Його лисина виглядає беззахисною, вітер, ніби знущаючись, бавиться залишками волосся на ній.

– Краще не варто. Застудишся. Коли на вулиці холодно, краще мовчати.

– Ні, це важливо. Може, це видасться тобі смішним або

неправдоподібним. Зрештою, ми бачимося лише втретє. Але я ще ніколи не зустрічав такої незвичайної дівчини, віриш?

– Ні, не вірю. Ти ж абсолютно нічого про мене не знаєш.

– Ну добре, я бачу, що з тобою краще бути відвертим. Мені дуже подобається, що ти так реально дивишся на речі. Мені тридцять три роки, я історик за покликанням, але займаюся математикою. Я вже встиг дечого досягнути в науці. Вік зобов“язує мене подумати про майбутнє. Розумієш, для кожного в житті настає такий період, коли, як казали древні мудреці „треба посадити дерево, збудувати дім, народити сина…” Тридцять три роки,– це ще не сорок, але вже і не двадцять. Я вже цілком сформована людина, я не маю бажання відмовлятися від своїх звичок, але певні речі треба або робити вчасно, або не робити взагалі.

Я вирішив, що цього року мені потрібно вирішити питання зі своїм особистим життям. Як я вже сказав, це треба зробити зараз, бо потім може бути пізно.

Для мене ніколи не було проблемою познайомитися з жінкою і почати з нею зустрічатися. Я є хорошим співрозмовником, і я знаю собі ціну. Я і зараз маю можливість вибирати. Але відтоді, як ми з тобою познайомилися, я вирішив зупинити свій вибір на тобі. Ти маєш рацію, я ще не достатньо добре тебе знаю, але вже достатньо для того, щоб зрозуміти, що в тобі поєднуються всі якості, які, на мій погляд, повинні бути притаманні жінці. Ти є приваблива зовнішньо, інтелігентна, тверезомисляча, здатна діяти несподівано.

Напевно, це варто було би сказати іншим разом і за інших обставин. Подібні речі вимагають свічок і шампанського. Але що поробиш. Не завжди вдається все робити за планом. І ще мені здається, що різниця в віці, як і зовнішність чоловіка для жінок несуттєва. Навпаки, спілкування з досвідченим партнером для розумної жінки завжди цікавіше.

Із самовпевненістю в цього чоловіка, здається, все гаразд. Мені чомусь завжди здавалося, що неодружені чоловіки після тридцяти страждають від тим більшої кількості комплексів, чим менша кількість волосся залишається у них на голові. Виявляється, це зовсім не так. Він продовжив після паузи:

– Найбільше мені подобається твоя іронічність. Коли спілкуєшся з тобою, здається, ніби маєш перед собою соковитий, стиглий, довершений помаранч. Наближаєшся до нього, надкушуєш, а всередині уламки скла.

– Ну, то не варто далі створювати загрози здоров“ю. Скло в шлункові,– річ небезпечна. Тим більше, що мені вже давно час додому. Бажаю успіхів у вирішенні особистого питання.

За кілька років.

Ми не бачилися понад чотири роки, перш ніж мені знову випала честь потиснути тремтячу і спітнілу руку Жені-математика. Я відзначила для себе значний прогрес у еволюції його чоловічої самосвідомості, бо раніше він, як і належиться добре вихованому галичанинові, вітаючись, потискав руку виключно чоловікам. Жінці ж за особливо урочистих обставин або у випадку прояву особливої уваги він міг поцілувати руку, але не більше.

Цю давню чоловічу традицію, жінки далеко не всюди сприймають з таким же філософським спокоєм, як у нас, на

Україні. Одного разу мені навіть довелося стати свідком подружньої сцени, викликаної простим потиском, а точніше непотиском руки.

Одна молода німкеня разом із своїм українським чоловіком приїхали до Києва незабаром після одруження. Під час прогулянки вулицями, вони зустріли знайомого і зупинилися для розмови. Незабаром підійшов ще один знайомий і привітався із присутніми згідно давньої чоловічої традиції. Молода німкеня, очевидно не знаючи, що у нас так прийнято, сприйняла цей жест як зневагу у свій бік, і не довго думаючи, розвернулася і пішла геть, попередньо вигукнувши чоловікові щось образливе на своєму малопоширеному в Києві південнонімецькому діалекті. На щастя, словникового запасу і дару переконання чоловіка вистачило для того, аби протягом приблизно двох наступних годин таки переконати дружину не розлучатися з ним за це відразу. Для цього йому довелося присягтися, що він:

1) абсолютно погоджується з тим, що це жахливо;

2) що жити так далі неможливо;

3) що це питання повинно обов“язково вирішитися на законодавчому, виконавчому, особистому і всіх решта рівнях, що кожен українець повинен, не чекаючи на ініціативу уряду, почати з себе, а кожна українка повинна, не чекаючи на добровільну інціативу свого чоловіка, підштовхнути його до виявлення цієї ініціативи;

4) що він, тобто її чоловік ніколи більше не матиме справи з цими нахабами, аж поки ті не виправляться і.т.д.

Все закінчилося щасливо, але відтоді я чомусь почала звертати увагу на процедуру привітання у чоловічому товаристві. Цікаво, що саме спонукало Женю подати мені руку зараз?

– Як твої справи? – запитав він.

– Дякую, добре, – відповіла я.

Ми зустрілися при вході до університету. Точніше, при вході для нього, і при виході для мене.

– Ти куди зараз? – запитав він.

– У справах, – відповіла я.

– Може, вип“ємо разом кави?

– Давай, тільки недовго.

– Ну, а як ососбисте життя? – запитав Женя після того, як ми замовили напої і він розповів мені, що досі працює в Політеху, живе з батьками і пише дисертацію. – Ще не одружилася?

– А ти ще не вийшов заміж? – я зробила невдалу спробу зіронізувати.

– Ні, але збираюся зробити це найпізніше в кінці цього року.

– Вітаю. І хто вона?

– Ще не знаю.

– Тобто як?

– Ну, розумієш, в житті кожної людини настає момент, коли вона або одружиться незабаром, або вже не зробить цього ніколи. А оскільки я вважаю, що кожен повинен в житті побудувати будинок, посадити дерево і виростити сина, то я і вирішив, якщо не одружуся до кінця цього року…

– Вибач, але мені вже час іти.

– То, може, зустрінемося якось, спокійно поговоримо?

– Звичайно. Я тобі подзвоню.

Зрозуміло ж, якщо хтось обіцяє вам подзвонити, то він або зробить це незабаром, або вже не зробить ніколи.

Страсті по-русскі

Десять основних ознак дівочої цноти

Спеціальна література, яку мені вдалося знайти на цю тему, була переважно практичного спрямування і вважала своєю основною метою навчити чоловіків правильно поводити себе під час здобування цнотливиці. Все, що стосувалося жіночої, а точніше дівочої поведінки, обмежувалося порадою “розслабитися і довіритися чоловікові”. Подібні публікації вражали своєю логічністю та вичерпністю.

Майже всі вони починалися словами: “Втрата цноти ніколи не проходить для жінок непомічено”. Важлива інформація для тих, хто вважав інакше.

Визначати, чи маєш справу із цнотливицею, рекомендувалося наступним чином: “Якщо дівчина під час першого статевого акту з вами істерично б’ється в конвульсіях, намагається вирватися, голосно кричить, довкола губ у неї з’являється піна, очі широко розплющені і у них відбивається жах, острах або переляк, це може означати дві речі. Перша: ви щось робите не так, як потрібно. Друга: ваша партнерка ще неторкана”. Опинившись перед такою дилемою, чоловік повинен запитати у партнерки, що саме він робить не так, і “якщо замість зв’язної відповіді із горла в неї виривається тільки придушений хрип”, то правильною є версія друга. Напевно, тут варто не прогавити момент, аби приглушений хрип не зовсім не припинив вириватися з горла вашої обраниці. Бо тоді без лікаря можете не впоратися.

Далі пропонується наступна послідовність дій. “Ніколи не обирайте позу № 2 (жінка зверху), а найкраще обирайте позу № 1 (жінка знизу). Так Вам буде зручніше позбавити партнерку цноти”. Це теж важливо знати, бо в позі № 2 у партнерки могло би скластися враження, ніби вона сама себе позбавляє цноти. Щоправда, з вашою допомогою.

“Не дивуйтеся, якщо проникнути в розкішницю неторканої дівчини Вам буде важче, ніж увійти у звичайну жінку”. Мало хто попереджує, що дивуватися потрібно якраз у протилежному випадку.

• Предыдущая
• 8/28
• Следующая