Колекція пристрастей - Сняданко Наталка В. - Страница 10

• Предыдущая
• 10/28
• Следующая

Так почалося це кохання, у якому відразу ж почали виявлятися наші “раціональні склади мислення”. Протягом перших же тижнів нашого знайомства у нас виробився неписаний графік, згідно якого, Віталік дзвонив мені щодня рівно о 20.01 і ми розмовляли про події дня рівно до 21.01, щосуботи і щонеділі пнктуально о 16.02 ми зустрічалися на кінцевій зупинці трамваю № 3 біля Галицького ринку, здійснювали прогулянку міським парком під назвою Погулянка і рівно о 18.03 приходили до Віталіка в гості. Мама частувала нас чаєм із домашнім пирогом, ми усамітнювалися у віталіковій кімнаті і протягом найближчих чотирьох годин, до 22.04 слухали альбом групи Pink Floyd The Wall, грали в шахи, спілкувалися або дивилися телевізор. Потім Віталік відпроваджував мене додому. Зміни в цьому раз і назавжди усталеному розпорядку відбувалися тільки тоді, коли у Віталіка була відпустка, або коли траплялося щось несподіване. За весь час нашого знайомства він лише двічі подзвонив мені о 20.23. Одного разу у місті не було світла, і Віталік спізнився, бо змушений був іти з роботи пішки. Наступного разу спершу подзвонила його мама і сказала, що до Віталіка щойно викликали швидку, бо у нього виявлено сильне харчове отруєння. Часом наші вечірні розмови могли не відбутися взагалі, але так бувало тільки тоді, коли я надто пізно приходила додому, а Віталік рано лягав спати перед наступним трудовим днем.

Аби поглиблювати наші спільні інтереси, ми обмінювалися книжками, зрідка ходили в кіно, Віталік вчив мене англійської мови і основ Бейсіку. Ні мої, ні Віталікові батьки не мали нічого проти наших стосунків. Мої, щоправда, значно частіше заходили до кімнати, не постукавши, коли Віталік приходив до нас у гості, ніж Віталікові, коли я приходила у гості до них. Але в принципі, обидві сторони були цілком задоволені нашим вибором.

Більше того, в обидвох наших сім“ях ішла активна підготовка до того, що моя мама називала “логічним завершенням кожних нормальних стосунків”. Моя бабця турбувалася закупівлею ковдр, подушок, прострадел, наволочок, рушників і навіть повзунків із теплої байки, інша моя бабця закручувала в банки солонину, готувала перини і пухові подушки, віталікова мама закрутила на зиму подвійну порцію салатів і повидла. Тато по суботах озброювався лінійкою і лекалом, міряючи відстань між меблями і прикидаючи, що і куди можна було б пересунути і переобладнати.

Але нас із Віталіком турбували інші проблеми. Тут не можна обминути увагою той факт, що Віталік був не лише першим хлопцем, з яким я зустрічалася „серйозно“, а і першим чоловіком, з яким я вирішила „зайти аж так далеко“, як називала це моя бабця. На момент нашого знайомства я вже не стільки розмірковувала над національним аспектом проблеми втрати цноти, скільки над тим, щоб якомога швидше здійснити це. Чим далі, тим більше я соромилася своєї недосвідченості, не стільки перед Віталіком, скільки перед товаришками, які розповідали впевненим і досвідченим тоном про свої численні пригоди, враження і переживання. Мені теж хотілося брати участь у цих розмовах, але не розповідати ж їм про те, що ми з Віталіком зустрічаємося вже майже півроку, а він так досі і не наважився мене поцілувати.

Чому я обрала саме Віталіка для здійснення своїх планів, мені важко сказати. Напевно, правильніше було би зробити це з людиною, значно старшою за мене, із більшим досвідом, до якої я ставилася би з більшою байдужістю. Моя знайома, наприклад, просто підійшла в трамваї до чоловіка, про якого вона знала тільки те, що він неодружений і викладає в одному із львівських вузів. Вона привіталася і сказала: “Я знаю, що Ви можете мене багато чому навчити, тому я хочу з Вами переспати. Чи не могли би ми зробити це зараз?”

Таким чином її проблему було вирішено вже протягом найближчої години, і потім вона розповідала мені, що відчула велике полегшення, позбувшись багатьох комплексів і відчуття невпевненості в собі. Я дуже поважала її за це, але сама ніколи б ні на що подібне не наважилася.

Тема пристрасті у загальнонаціональному контексті української нації. Спроба дискурсу.

«В української нації є три комплексні проблеми, прочитала я колись не пам`ятаю, чиє саме і в якій в газеті – Це відродження української нації, відродження української мови і відродження української державності».

Всі “три комплексні проблеми” були у наших із Віталіком стосунках гостро актуальними.

Віталікові батьки народилися в Омську, і протягом 30 років життя на Україні ще так і не оволоділи місцевою мовою у достатньому для нормального спілкування обсязі. Ситуація доволі типова, що не заважає

їй призводити до розпалення міжнаціональної ворожнечі. На рівні простонародному, коли в центрі Львова хтось звертається до щирого українця із питанням: «Как пройти да Опернава?», може статися, що нахаба врезультаті опиниться у зовсім іншому місці, де стан його здоров`я примусить на деякий час забути про слухання арій і замислитися над можливостями заповнення певних прогалин у власній освіті.

На рівні більш інтелігентному все, звичайно ж, відбувається тактовніше, м“якше, толерантніше, і закінчується просто ігноруванням. Галицька панєнка доброго хованє, як відомо ніц не може мала мати спільного з тотими москалєми. В кожному разі не до такого ступеня. Моє добре галицьке хованє і незакінчена філологічна освіта спершу таки давалися взнаки, і я намагалася українізувати сім“ю свого коханого. Спершу в невеликих порціях і ніби випадково: за допомогою маловідомих переписів з галицької кухні мовою оригіналу для мами, україномовних газет і журналів для тата, впертого вживання важкодоступнох навіть для деяких україномовних лексики на зразок:

– Дєла у вас, кажісь, патихоньку, к свадьбє. Нє грєх і радітелям пазнакоміться.

Після цього вона деякий час намагалася у моїй присутності перейти на ламану українську, аби потренуватися перед знайомством із майбутніми родичами. Але я не поспішала сприяти здійсненню її планів щодо знайомства, добре уявляючи, що скаже мій батько, довідавшись про те, якою мовою розмовляє вдома мій потенційний наречений (досі, під час коротких зустрічей з моїми батьками дорогою від вхідних дверей до дверей моєї кімнати, і часом звідти до туалету Віталікові вдалося жодного разу не викрити себе) про те, що прізвище його Брокман, а мати його називається Сафія Гершкавна, як, зрештою, і не поспішала вважати Віталіка потенційним нареченим.

Тож мовне зацікавлення Софії Гершківни поволі згасало, аж поки не згасло зовсім, Віталік не перейшов на українську ні з поваги до мене, ні під впливом Лукаша, я деякий час повагалася, чи не перейти мені на російську з поваги до Віталіка, його батьків, чи, наприклад, Пушкіна. Але вагання закінчилися, і кожен продовжував розмовляти, як йому було зручніше. Таким чином, проблема відродження української мови, друга за важливістю для всієї української нації, залишилася на нашому локальному рівні невирішеною. З усіх можливостей її кардинального розв“язання було обрано ганебний компроміс: українське не перемогло, а москальське не здалося чи навпаки.

• Предыдущая
• 10/28
• Следующая