Выбери любимый жанр

Чебрець в молоцi - Сняданко Наталка В. - Страница 38


Изменить размер шрифта:

38

Колись Сильвестров починав звідси свій бізнес. Не з Варшави, ясна річ, це було б надто дорого. Він їздив до Перемишля, де закуповував в аптеках гомеопатичну нафту, п’ять злотих більша пляшечка, два п’ятдесят — менша. Потім у Полтаві нафта ішла по п’ятнадцять і десять гривень, причому менші пляшечки практично ніхто не купував. Лікуватися гомеопатичною нафтою в Полтаві було модно. Моду цю започаткував сім років тому він сам, привізши у картатій китайській торбі першу партію ліків і безкоштовно розповсюдивши її серед своїх знайомих із власноруч перекладеною з польської анотацією. Цю анотацію йому довелося скласти з кількох буклетів, які він узяв на вітрині однієї з гомеопатичних аптек у Перемишлі і які розповідали про ефективність гомеопатії загалом. Слово «гомеопатія» Сильвестров замінив на «гомеопатична високоочищена нафта», там, де у тексті йшлося про «дуже ефективний», для переконливості написав «найефективніший», «найбільш дієвий» замінив на «єдинодієвий», а слова «часто», «переважно» і «майже» позабирав зовсім, або замінив недвозначним «завжди». Усе це, ясна річ, російською: думки про необхідність переходу на українську тоді в нього ще не з’являлися. Лише тепер, коли він уже давно перестав власноруч возити нафту в китайських картатих торбах, а замовляв оптові партії через посередників, збільшив ціну великої пляшечки до двадцяти гривень, а маленькі взагалі вилучив з асортименту через низький попит, лише тепер його все частіше почали навідувати такі думки. Звідки вони в нього з’являлися, Веніамін Харитонович і сам не зміг би пояснити, але інтуїтивно відчував, що польські колеги привітніше й більш охоче спілкувалися з україномовними бізнесменами з Галичини, хоча у тих і машини були дешевші, і партії нафти вони замовляли скромніші. Сильвестров підозрював, що їм навіть робили знижки, і це непокоїло його найбільше. І хоча Сильвестров зовсім не був певен своїх підозр щодо імовірних знижок, можливо, у ньому просто заговорював комплекс меншовартості, пов’язаний із поганим володінням польською, ця відверта перевага, яку поляки віддавали галичанам перед східняками, дратувала його. Він вагався, що йому підівчити насамперед: польську чи таки українську? Подібні роздуми заважали зосередитися на основній роботі, і Веніамін Харитонович усе частіше схилявся до думки, що варто, мабуть, вивчити обидві мови, аби нарешті заспокоїтися. Тим більше що вони подібні.

Його майбутня поїздка до Варшави мала би стати першим кроком на цьому шляху, але підлеглі не повинні знати, що його не буде в місті аж два тижні. Після католицького Різдва Веніамін Харитонович збирався святкувати ще православне, але вже в Тернополі.

— Скажіть, пожалуста, — звернулася до аптекарки бабця у хустині з жовтими квітами, — ноги у мене сильно болять вечорами — може, порадите яку гомеопатію, бо таблєтки не помагають.

— Звичайно, порадимо, — з ентузіазмом відреагувала дівчина, ясна річ, російською: — От нафта в нас є, гомеопатична, возимо з Варшави — єдина аптека в місті. Три чайних ложки на добу, місяці два-три, — і побачите, як очиститься весь ваш організм. А для пенсіонерів у нас спеціальні знижки — кожна двадцята пляшечка безкоштовна.

— А скільки хоть стоїть той ваш бензин?

— Це не бензин, бабусю, а ліки. Коштує двадцять гривень пляшечка. На місяць вам точно вистачить.

— Должно вистачить, бо на дві бутилочки грошей (вона ставила наголос на першому складі) не хватить. Давайте сюди, попробую, може, не надурите.

І бабуся випорпала із кутика хустини двадцять гривень, заначені, мабуть, на чорний день. У Сильвестрова щось неприємно стиснулося всередині, він уявив собі, як цій бабці довелося кілька місяців харчуватися тільки хлібом і молоком, аби зі своєї мізерної пенсії зекономити цю астрономічну в її бюджеті суму. І тепер вона очікуватиме раптового полегшення вже від пляшечки нафти, а полегшення не буде, бо навіть якщо ці ліки й справді від чогось допомагають, то зовсім не від ревматизму.

— Зачекайте, — рішучим рухом зупинив він аптекарку, яка радо пакувала бабусі ліки, тішачись, що їй вдалося в присутності власника продати фірмовий продукт. Гомеопатична нафта й справді була в асортименті тільки їхньої мережі аптек, і Сильвестров дуже цим пишався. — Від сьогодні у нас запроваджуються різдвяні знижки. Для пенсіонерів перші три пляшечки безкоштовні. Якщо вам стане легше, приходьте ще.

Бабуся радісно заховала свою двадцятку назад у кутик хустини.

— Ой спасібо тобі, касатік, тепер буде за шо купить єди на Різдво. Вкусної тобі колбаски.

І бабуся почалапала до виходу. Аптекарка ошелешено дивилася на Сильвестрова.

— Відтепер за пенсійним посвідченням нафта продаватиметься за півціни, — коротко повідомив він і рішучим кроком вийшов із аптеки. Сьогодні йому потрібно об’їхати ще п’ятнадцять «точок» і залишити вказівки на час своєї відсутності.

Історія Софійки

Я почуваю себе трохи схоже на героїню Софі Марсо у знаній, але від того не менш безнадійній голлівудській екранізації російської класики. Софі Марсо сидить у вагоні потяга Москва — Петербург, а за вікном швидко зникають одне за одним недоречні у цьому кліматі південні дерева. Росія у фільмі настільки схожа на казкову країну з інших голлівудських фільмів про Росію, що часом навіть виникає сумнів: а може, саме це і є справжня Росія, а казки розповідають і показують у своїх фільмах самі росіяни. Або всі вони домовилися між собою і тепер морочать голову усім нам, тим, хто знає про Росію тільки з чужих розповідей. Зрештою, мої намагання зрозуміти відчуття Анни не менш провальні, ніж акторські потуги Софі Марсо. Я сиджу у вагоні потяга Львів — Варшава, і пейзаж за вікном не викликає жодних сумнівів у своїй автентичності. Те, що я збираюся робити у Варшаві, не менш неморально, ніж поведінка Анни, але світ, у якому я живу, як і я сама, давно переріс моральні самокатування з цього приводу. Мій намір переспати з одруженим чоловіком навряд чи викличе у когось бурю емоцій, хіба що роздратування законної половини мого майбутнього коханця. Законне, треба визнати, роздратування. Та і я не збираюся кидатися під поїзд. Принаймні не через такі дріб’язкові причини, як його імовірна байдужість до мене в майбутньому.

На щастя, мені не доступний космос складних і надто тонких, як на примітивний сучасний смак, тогочасних емоцій, не знайома потреба відмовлятися від задоволень задля обов’язків, і тому я їду в одному купе з одруженим чоловіком, який майже впевнений, що ще цієї ночі нарешті оволодіє мною.

Мій вибір партнера, з яким я переживу своє «вперше», достатньо випадковий. Ми познайомилися півроку тому під час гастролей у Полтаві. Це були мої перші гастролі з балетним тріо «Фантазія», організованим два роки тому швейцарським хореографом Лео Лонґом. Солісткою цього тріо я стала так само випадково, як випадково зацікавилася танцями.

Вони проводили репетиції в актовому залі педінституту, і саме там, у темному закутку біля сходів, я засиділася одного разу допізна, бо мала поважну причину сидіти просто так на підвіконні й жаліти себе. Був травень, спокусливо пахли квіти магнолії і запізнілий бузок, зелень на деревах та листі за вікном мала гіпнотично інтенсивний колір, і часом це навіть відволікало мене від сумних думок про те, як недоречно все склалося. Пронизливо пахло свіжою травою, подекуди її навіть скосили, мабуть для кроликів. Пилюка на інститутському подвір’ї, збита з пантелику вчорашньою короткою зливою і сьогоднішньою цілоденною спекою, зачаїлась у нерівностях асфальту і на місці висохлих калюж. Цвірінькали горобці і якісь інші птахи з довгими дзьобиками, ідентифікувати яких мені не вдалося. Я сиділа на підвіконні й намагалася збагнути, що саме зробила не так, але збагнути це було не так просто.

Сидір, мій однокурсник і хлопець, із яким мене досі пов’язували суто товариські стосунки, вирішив поділитися зі мною своєю радістю. Таня з паралельного потоку погодилася з ним зустрічатися. Він аж світився від щастя, я побажала йому успіху й навіть дала кілька корисних практичних порад із завоювання жіночих сердець. На серце Тані в нього було п’ятеро суперників, увесь чоловічий склад нашого жіночого факультету, і успіх Сидора справді викликав повагу.

38
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело