Выбери любимый жанр

Без козиря (збірка) - Панч Петро - Страница 58


Изменить размер шрифта:

58

Найстрашніше було попасти під кулі, а кінь, вимахуючи головою, все ближче підвозив його до фронту. На виїзді з балки кінь поворушив ніздрями, наставив уперед вуха й почав наддавати ходу. Ілько звівся на стремена: із балки витикався кінний загін. Команда їхала тюпцем і збивала на дорозі густу пилюгу. Попереду на сірому коні скакав командир. Ількові вже нікуди було тікати, і він закляк на місці. Один солдат віддалився й підскакав до Ілька:

— Покурити маєш?

Ілько мов неживими руками дістав цигарку й засвітив сірник: вершник був п'яний. Чи він уже не бачив, що перед ним стоїть утікач, чи, може, Ілько задаремно перестрашився, і він, ніби байдуже, спитав:

— Куди це ви скачете? Що за команда?

— Тєто, брат, така команда, що тільки пух летить. Тєто каральний загін капітана Кота-Котенка, а ти — команда!

— Того, що був начальником варти?

Але солдат, хилитаючись гойдалкою в сідлі, скакав уже до своїх.

Коли каральний загін Кота-Котенка затупотів далі, Ілько зітхнув на повні груди й витер рясний піт, який враз виступив йому на лобі. Повітря пахло травами, а довкола дзвеніли незримі коники. Кінь у вечірній прохолоді вистукував копитами далі, десь чулося гавкання собак, блимали вже вогники в хатах, і над степом залягла темна ніч.

Цю місцевість Ілько знав добре: тепер має бути содовий завод, потім кар'єри, а далі на шахті уже стоять червоні.

Але що ближче під'їздив Ілько до заводу, то складнішою здавалась йому справа переходу через фронт. Він може вдало продертися повз сторожу білих, але ж попереду ще сторожа червоних. І його серце починає тоскно стискатися в грудях. Попастися в руки денікінців — значить опинитися знову в контррозвідці, звідки вже не буде вороття, але ще страшніше загинути від кулі своїх. Кінь збавляє ходу і чомусь забирає вбік. Може, що побачив? Довкола темно, тільки на півночі спалахує блискавицями небо та збоку блимають вогники в якомусь висілку.

— Стій! — чується враз десь зовсім близько.

Кінь лякається і з чотирьох ніг кидається вбік, ледь Ілько встигає вхопитися за луку.

— Стій, стій! — репетують вже два голоси.

— Хто тут? — кричить Ілько і не може крикнути. Наляканий кінь хоче вдарити з усіх ніг, але за вуздечку чіпляються чиїсь руки, хтось цапнув Ілька й за ногу. — Хто тут?

— Злазь, орле! Досить вам, анахтемам!

«Хто б міг зупинити? — блискавично думає Ілько. — Військова сторожа запитала б пароль». Біля самих його ніг чорніє чиясь голова й жовтіють оголені руки. В ту ж мить він згадує, як у Калинівці вони знімали німецькі стійки вночі. Часто зникали невідомо куди й білі. Знали про те тільки селяни та робітники, що в підпіллі на свій ризик і страх допомагали червоним. Але ж він і сам має допомогти червоним. Цим, може, й сотні робітників врятує. Гаяти не можна жодної хвилини, але хто йому повірить? І він з серцем б'є коня каблуками. Кінь зненацька стрибає, і чужі руки сприсають з стремен, випускають повід. Потім чути, як за ним хтось женеться, але Ілько з конем витяглися в струнку і ледь торкаються землі. Навіть телефонний апарат не торохтів уже, а тихо, в такт з конем, коливався збоку. Тепер його може зупинити хіба тільки куля.

Куля не примусила на себе чекати, вона пролетіла, мов оса, повз саме вухо й випередила коня. Ілько пригнувся до гриви. Позаду знову стрельнули, і в ту ж хвилину підстрибнув кінь і збився з такту, ніби його вжалив овід у самий храп. Ілько боляче затрусився в сідлі, апарат затанцював на його тілі, а ще за хвилину кінь уже стрибав, мов стриножений, на трьох ногах. Ілько хутко зіскочив на землю й потяг коня за поводок. Кінь по інерції скакає ще кілька кроків і потім зупиняється. Його ноги ніби приростають до землі. Ілько кидає коня й біжить сам. Кінь пробує ще стрибати і жалібно ірже.

Ті, що підстрелили коня, зосталися далеко позаду, і Ілько повертається, бере коня за поводок і тягне за собою. Кінь витягає вперед голову, але ступити боїться, ніби перед ним яма, тільки жалібно ірже. Ілько знову кидається бігти. Кінь ірже голосніше. Тепер ті, що залишалися позаду, можуть почути, догадатись і пуститися навздогін, і він, з натрудженими ногами, не втече. Ількові треба перейти фронт до ранку, щоб попередити про літаки.

Ілько відходить на крок, прикладає гвинтівку коневі до вуха й стріляє. Кінь важко, як ковальський міх, зітхає і падає на дорогу.

На спалах прилетіла ще одна куля і тепер уже вжалила в бік Ілька. Він цапнув себе рукою, заточився і злякано присів на край дороги. Поруч заторохтіли, як кістки в труні, телефонний апарат і гвинтівка.

Ількові видалось, що він уже вмирає: серце ніби перестало битись, а крізь пальці соковито проступала кров. У смертній тузі він розірвав на шиї комір. Як безглуздо вмерти за верству від своїх, яких би він попередив, а може, і врятував від загибелі! Клима, батька, Марусю і всю армію. Ніколи вони не довідаються, що для них хотів зробити Ілько. Він голосно застогнав, забив рукою об землю, об траву, об високе жито.

Остуджений холодною росою, Ілько ніби прийшов до пам'яті. У боці гостро кололо, але він міг ще рухатись. Може, він все-таки встигне хоч доповзти до червоних? Ілько звівся на ноги, але, подумавши про можливу погоню, знову впав у жито і почав повзти на одному боці. За ним тягся апарат і боляче товк гострими ріжками.

Далеко від дороги, у балці, Ілько знесилено розпластався на траві. Од крові його сорочка вже взялася лубом. Він зірвав її з себе, зібрав на долоню холодної роси й хоч трохи остудив рану на боці. З неї ще виступала тепла й липка кров. У Ілька туманіла голова, починало тягти на сон. Розірвавши сорочку, він перев'язав бік.

Шахта мала бути вже десь близько, але доки Ілько блукав полем, він утратив напрямок і тепер не знав уже, де можуть бути білі, де червоні. Праворуч на чорному небі зорі вже примеркли, починала танути ніч. Ілько захвилювався, пробував бігти, але ноги гнулись у колінах, мов обтяжені підпірки в лаві. До горла почали підступати сльози. Він уже бачив, що йому не добігти. Він ще до ранку зійде кров'ю і десь на борозні впаде трупом. Ілько виліз на горбок і проти сходу побачив чорні контури димаря й головатий копер. Перед ним була шахта. Ілько тепер бажав тільки одного: аби набрести людей, щоб не вмерти на самоті. Він напружив останні сили й побіг. Починалися дикі кущі терну. Вони боляче полосували його голе тіло. Ілько давно покинув шинель, але тяг телефон. Він стукав об ложу гвинтівки, і це, мабуть, чути було далеко. Може, саме тому в нічній тиші десь загомоніли. Голоси були притишені, Ілько затаїв подих. Попереду була, напевно, застава червоних чи білих, не можна було сказати: шахти були і на території червоних. Він опустився на стежку, але вже не міг сидіти, схилився на апарат, а потім і зовсім простягся на землі. Повіки були налиті оловом і важко падали на очі. Їх обсипало жаром, у зморшках пік гарячий піт.

Лупнувши, може вдесяте, очима, Ілько побачив, що на сході все яскравіше проступає світанок. Ілько силкується лізти, торохтить уже без обережності і, зробивши два кроки, знову падає. Нарешті ноги й руки зовсім уже дерев'яніють, і він не може ними ворухнути. Шепіт попереду зростає. Ілько вже ловить окремі слова:

— Може, кінь?

Потім раптом з нотками остраху хтось кричить:

— Стій!

Ці слова не дають йому нічого зрозуміти: обидві армії розмовляли одною мовою, але Ількові тепер уже було байдуже. Він уже не в силі навіть розплющити повіки. Ноги самі витягаються, і Ілько безсило розпластується на землі.

Пісня в степу

Від болю й крику Ілько розкриває очі. Світло лампи, мов гарячим піском, обсипає їх, і нестерпний біль змушує знову заплющитись, але він встиг помітити біля себе людей, хтось метушився ніби в самій білизні.

«Де він? — силкується зібратися з думками Ілько. — У білих? У червоних?» Він знову розкриває очі. Над ним, схилившись, стоїть з довгою стьожкою і ватою в руках чоловік у білому халаті. Йому найкраще видно кров на ваті й великі окуляри.

58
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело