Выбери любимый жанр

Буремний Перевал - Бронте Эмили Джейн - Страница 23


Изменить размер шрифта:

23

— Ви помиляєтеся, місіс Лінтон, — мовила я. — Це вони А панькаються з вами: я собі уявляю, що б тут почалося, якби вони не робили цього. Ви потураєте їм у дрібницях, поки їхній головний клопіт — виконувати кожне ваше бажання. Та зрештою хтось переважить, щось виявиться однаково важливим для обох сторін; і тоді ті, кого ви звете слабкими, почнуть дуже вперто відстоювати свої права.

– І тоді ми зітнемося не на життя, а на смерть, так, Неллі? — підхопила вона, сміючись. — Ні! Кажу тобі, я так вірю у любов Лінтона, що мені здається, я могла б його вбити — а він би покірно прийняв смерть від моєї руки.

Я порадила їй тим паче цінувати його почуття.

— Я й ціную, — відповіла вона, — але якби він ще не впадав у відчай через усілякі дрібниці! Мов мала дитина! І замість того, щоб ремствувати, коли я сказала, що Гіткліф тепер гідний будь-чиєї поваги і найперший джентльмен у наших краях вважатиме за честь стати його другом, він мав би сам це визнати — і радіти за нього! Він мусить звикнути до Гіткліфа — так само як і полюбити його! Гіткліф має всі підстави його ненавидіти — і, однак, поводився прегарно!

— А як вам подобається його прихід до Буремного Перевалу? — спитала я. — Чи то він справді так невпізнанно й у всьому змінився! Оце по-християнському — простягати дружню руку до своїх ворогів!

— Він це пояснив, — відповіла вона. — Я була здивована не менше за тебе. Він каже, що зайшов розпитати тебе про мене, вважаючи, що ти мешкаєш там і досі; а Джозеф сповістив Гіндлі, і той вийшов і почав допитуватись, що він робив усі ці роки та як жив, і врешті-решт запросив його у дім. Тамсиділи за картами якісь люди. Гіткліф приєднався до гри; мій брат програв йому деяку суму та, побачивши, що в Гіткліфа ці грошей вистачає, запросив його ввечері прийти знов, і Гіткліф погодився. Гіндлі надто нерозважливий, щоб виявляти розбірливість у знайомствах; він не завдає собі клопоту поміркувати, чи варто довіряти людині, яку він так глибоко скривдив. Але Гіткліф запевняє, нібито він погодився відновити зв'язки зі своїм давнім гнобителем лише тому, що з Перевалу можна пішки дійти до Грейнджу; і ще з любові до будинку, де ми жили разом. До того ж він сподівається, що там я зможу частіше з ним бачитися, ніж якби він оселився в Гімертоні. Він хоче запропонувати високу платню за дозвіл жити на Перевалі, і, безперечно, жадібність змусить мого брата прийняти такі умови: він завжди був пожадливим, хоч те, що загрібає однією рукою, відразу ж розкидає іншою.

— Оце-то гарне місце проживання для молодої людини! — мовила я. — І ви не боїтеся наслідків, місіс Лінтон?

— Тільки не для мого друга, — відповіла вона. — В нього гострий розум, і це вбереже його від напасті. За Гіндлі я трохи побоююсь; але його душі вже не заподієш більшої шкоди, а тілесно він не постраждає завдяки мені. Події цього вечора помирили мене з Богом і людьми! Я відчувала бунтівну ненависть до Провидіння; я була у такому відчаї, Неллі! Якби цей нікчема знав, як я страждала, він би постидався затьмарювати моє щастя своїми нудними наріканнями. Я була милосердною до нього, не бажаючи засмучувати своїм горем: якби він бачив мої муки, він би жадав так само, як я, щоб вони припинилися; проте все це нарешті минуло, і я не хочу мститись Едгарові за його недолугість. Після цього я можу витримати що завгодно! Якщо найжалюгідніший із людей, які колись тільки жили на землі, ударить мене по щоці, я не тільки підставлю другу, а й попрошу вибачення за те, що його розгнівила. І ось тобі доказ — я зараз же піду й помирюся з Едгаром. На добраніч! Чи я не справжній янгол?

У цьому самозакоханому засліпленні вона випурхнула з кімнати; вранці було видно, що вона виконала свій намір: містер Едгар Лінтон не лише забув про свою образу (хоч він досі падав духом через бурхливе пожвавлення, у якому перебувала Катрина), але й не заперечував, аби вона, узявши з собою Ізабеллу, по обіді вирушила до Буремного Перевалу. У відповідь Катрина обдарувала його цілим морем уваги й ніжних почуттів, так що наш дім на декілька днів став справжнім раєм. Над головами в нас постійно сяяло сонце, з чого втішалися і хазяїн, і слуги.

Гіткліф, — містер Гіткліф, так я називатиму його надалі,— спершу дуже обережно скористався з дозволу відвідувати Трашкрос-Грейндж: він ніби хотів пересвідчитися, що хазяїн терпітиме його вторгнення. Катрина також вважала доцільним стримувати свою радість, приймаючи його; поступово містер Гіткліф став жаданим гостем у домі. Він і досі зберігав ту стриманість, що була властива йому ще в дитинстві, і вона допомагала йому тамувати всі небажані вияви почуттів. Таким чином йому вдалося приспати підозри мого хазяїна — тим паче, що в того незабаром з'явились інші причини для хвилювань.

Джерелом нової небезпеки стала несподівана й непереборна прихильність, яку Ізабелла Лінтон, на своє лихо, почала виявляти до гостя. На той час вона була чарівною вісімнадцятирічною панянкою. В її манерах залишалося щось від малої дівчинки, хоч іноді вона виявляла гострий розум, палкі почуття й запальну вдачу — особливо якщо її роздратувати. Брат ніжно любив її і був вражений цією незрозумілою пристрастю. Тому, навіть не беручи до уваги ганебність шлюбу з чоловіком без доброго імені й ту ймовірну обставину, що власність Лінтонів, за відсутності спадкоємців чоловічої статі, перейде до цього заброди, Едгар розумів і бачив його наскрізь: він знав, що, хоч би як той змінився зовні, його душа була й лишатиметься незмінною. І він боявся цієї душі, вона викликала в нього відразу: він здригався на саму думку про те, щоб віддати Ізабеллу під владу такої людини. Його відраза стала б іще дужчою, якби він дізнався, що почуття його ці сестри не було викликане жодними виявами уваги з другого боку — і дедалі ширилося, не знаходячи відповіді. І з тої миті, як Едгар довідався про цю горезвісну пристрасть, він поклав усю вину на Гіткліфа, підозрюючи, що той свідомо грається 3 почуттями дівчини.

Усі ми зрештою почали помічати, що міс Ізабеллу Лінтон щось гнітить і тривожить. Вона зробилася дратівливою та млявою водночас; чіплялася до Катрини, щохвилини ризикуючи вивести її з себе. Ми вибачали таку поведінку, посилаючись на її слабке здоров'я: вона справді схудла й змарніла. Та одного разу, коли вона надто вже розвередувалася — відмовилась від сніданку, поскаржилася, що слуги не виконують її наказів, що з хазяйчиної ласки вона для всіх у домі — порожнє місце, а Едгарові до неї байдуже; що вона застудилася, бо двері залишають відчиненими, і ми навмисне загасили вогонь у вітальні, щоб хоч чимось їй дошкулити, — і ще безліч таких докорів, — місіс Катрина Лінтон із притиском звеліла їй негайно лягти в ліжко і, висваривши її, наказала покликати до неї лікаря. На згадку про Кеннета Ізабелла закричала, що вона цілком здорова і лише грубість Катрини робить її нещасною.

— Як ти смієш казати, що я груба, капосне дівчисько? — вигукнула хазяйка, вражена несправедливим обвинуваченням. — Та ти й справді не при своєму глузді! Скажи, коли це я була з тобою груба?

— Вчора, — схлипувала Ізабелла, — і зараз також!

— Вчора? — мовила Катрина. — І коли ж саме?

— На прогулянці! Ти сказала, що я можу гуляти, де захочу, а ви з містером Гіткліфом підете далі!

– І це тобі здається нечемним? — засміялася Катрина. — Я зовсім не мала на увазі, що ти нам заважаєш; нам було байдуже, ідеш ти з нами чи ні. Я просто вирішила, що балачки Гіткліфа тобі нецікаві.

— О ні,— ридала Ізабелла, — ти хотіла мене позбутися, бо знала, що мені хочеться бути поруч!

— Вона при своєму розумі? — звернулася до мене з питанням місіс Катрина Лінтон. — Я дослівно перекажу тобі нашу й бесіду, Ізабелло, а ти скажеш, що ж тебе в ній так зачарувало.

— Я не про бесіду, — відказала та. — Я хотіла бути з…

— З… — заохотила Катрина, бачачи, що вона не наважується договорити.

— Я хотіла бути з ним! І не хочу, щоб мене завжди відправляли геть! — продовжувала вона в запалі. — Ти — собака на сіні, Кеті, сама не послуговуєшся й іншим не даєш; ти не хочеш, щоб любили ще когось, окрім тебе!

23
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело