Київські контури. Вибрані вірші - Могильний Аттила - Страница 12
- Предыдущая
- 12/23
- Следующая
Изменить размер шрифта:
12
Під ясним сонцем
Пісня сонцю
І повітря — легке,
і зола — легка,
і сліди від вогнів —
легкі:
у вогні — вода,
у вогні — орда,
і заграва —
на обрії.
(Прийшли три князі,
три мечі при нозі —
три соколи в піднебессі)
Дажбог
(Закурили дими,
підняли доми —
підняли нас князі)
Дажбог
І повітря — легке,
і зола — легка,
і сліди від вогнів —
легкі:
у вогні — вода,
у вогні — орда,
і заграва — на обрії.
АРІЇ
Цикл
1. «Коли білі баранці хмар…»
Коли білі баранці хмар
котяться безладною отарою на схід,
ми ідемо назустріч сонцю,
дзвінкі від спеки і камінного пилу,
що лишається в складках одягу.
Холодна вода водограїв
куриться під копитами коней,
вечірнє сонце,
наче червоний кетяг винограду,
зависає над бійницями веж із жовтої цегли,
і легкі полотняні намети
на мовчазних майданах Міста
вітер пахощами садів наповнює,
а в освітлених місяцем завулках
жінки повільно з тісної білизни виходять
і, білі стегна звільнивши,
білими гарячими ногами
прагнуть спіймати безмежну ніч,
сплітаючи їх у нас за спиною.
І якщо ми приходимо вічними
вершниками,
ми нашу волю
по колодочку вбиваємо у Схід.
2. «В той час, як у горах червоних…»
В той час,
як у горах червоних,
де сивий цупкий чагарник
обступає прозорі джерела,
нам починають снитися слов’янські зорі,
ми заливаємо зі шкіряних відер
наші багаття,
які блищать між скелями,
наче діаманти в скриньці,
і морди наших коней
починають дивитись на захід.
І коли нарешті
ми сходимо з сідел,
жінки білими паруючими животами
притискаються до наших потемнілих облич
і своє голе і жадібне тіло
кидають нам в руки.
3. «Жінки — білі, м’які і мокрі…»
Жінки — білі, м’які і мокрі —
поруч з чорним камінням битих доріг
рожевими і теплими грудьми
та міцними вологими стегнами
труться об наші плечі, животи і коліна.
І ще довго-довго по тому,
як затихає луна наших гордих пісень
край спадаючої куряви на шляху,
жінки з розкинутими ногами
зберігають на собі
наші втиснені обриси.
ДАЛЕКЕ
Цикл
1. «Корови ідуть крізь сонце…»
Корови ідуть крізь сонце,
і від золотого лева
у них —
золотаві очі
і молоко золоте:
Вої в гострих шоломах
слухають пісню меду
луки тугі на плечах —
як вигнуті роги биків
Летить джміль
наче змій —
покотилося теля,
мов котигорошок
А мальви цвітуть
мальовано
2. «Були дерева тужаві…»
Були дерева тужаві
а ночі — імлаві
була тихою зоря
надвечірня:
ішли волхви —
стали
ішли князі —
стали
і варяги ішли —
стали:
а сурма сурмить
заливається
3. «Садом ідеш струнка…»
Садом ідеш струнка
Голоси відпливають
і вже тільки човни
гострі носи свої спрямували
в багрянець неба
і сині отари хвиль
Ще куряться руїни Трої:
радій вродлива —
пливе твій князь
весь у вогні золотому
Ясні дими
вдалині
4. «Літо, тепло і літепло…»
Літо, тепло і літепло —
скільки вже часу
витекло,
скільки в зорі, на світанні
стято з плеча,
на льоту
Липень і липам —
ліпо,
а ліпо ж чи буде, браття,
нам на мечах стояти
пліч-о-пліч на Дону
Скачуть мої куряни —
курява, кров і рани —
плачуть курви на вежах —
скаче мій курський полк
Волиться —
не зневолиться:
там, де туркоче горлиця,
через тисячоліття
скаче мій курський полк
5. «Яблуні — білі-білі…»
Яблуні — білі-білі
білий світ — білий-білий —
як ти ідеш полельом,
білою ланею,
в білім
Поволі-полельом
павою, ланею — лелія,
лелія снігова
12
- Предыдущая
- 12/23
- Следующая
Перейти на страницу:
