Листи в Україну. Вибране - Андрухович Юрий Игоревич - Страница 25
- Предыдущая
- 25/28
- Следующая
Изменить размер шрифта:
25
13. «Я програвся в карти, а це ознака…»
Я програвся в карти, а це ознака,
що святий Юрко зі мною в конфлікті.
Вічно має мухи старий рубака!
Але я не клянчу, тим більше ліктів
не кусаю, бо, друже, не ревний я учень
там, де вчать науки про вертикальне.
Мене більше цікавлять вузли сполучень,
переходи духа в матеріальне.
Надивився днями крутого порно
і спромігся заснути аж пів на п’яту,
після чого збудився; на серці чорно,
а довбешку варто віддати кату
чи якомусь модному шарлатану —
хай вилущує з неї віршів сигнали,
чим тутешній люд заведе в оману.
Моє тіло, засмагле і досконале,
особливо по пояс, а може, й нижче,
пропадає всує, хоч гідне грека.
Самота моя — це як зимне днище.
На поштамті глухо, бодай переказ.
Ти також не пишеш. Гадаю, знову
маєш бестію — серце тобі украла.
Я собі поставив таку умову:
до Різдва добути — і дати драла!
14. «Скоро свято — вся столиця російська…»
Скоро свято — вся столиця російська
закипіла так, мов повстали гнані
і голодні. Я собі нагадую псиська,
що натрапив на слід цитрин, бананів,
і, спрямований чітко, як у безмежність,
я собі здаюся майже трамваєм.
Нам, їй-богу, потрібна вкрай незалежність:
торгувати з Кореєю, Парагваєм,
Палестиною, Хиною, Барбадосом,
у портах над Понтом (Херсон, Одеса).
Каравани трюмів із кальвадосом,
коньяку і хересу буйні плеса,
і, крім того, перець, імбир, гвоздика,
чорне дерево, біла слонова кістка…
А поки що — ця біганина дика
по чужій столиці. І погляд псиська.
Та й, сказати правду, пан Єлисеїв
став не той, що був, не ті ананаси,
а на нас поклав, як кажуть в Расєї.
Анаші нема. І юрмище, ласе
до видовищ, хліба (знак метрополій!),
невтоленно жебрає крихти, фрукти.
І надходить ніч у столиці голій.
Це послання можеш віддати в друк ти.
15. «Тут колись був рай: цвіли ресторани…»
Тут колись був рай: цвіли ресторани,
а також і кнайпи, звані «трактири».
Чоловік, якому це сіль на рани,
говорив: «Мені шістдесят чотири,
як співають „Бітлз“, але я потроху
поборов спокуси, як Бога Яків.
У пивничках цих прожив я епоху,
ми кружляли пиво, берляли раків».
Що йому сказати на ці зітхання?
Все на світі тлін і марнот марнота,
все минає — пиво, життя, кохання
і бухання. Мрія для ідіота —
зупинити час. Минають кар’єри,
офіцери, п’янки, минають раки,
золоті погони, епохи, ери.
Як казав Махно, все воно до нічого.
Зостаються діри, мов чорні жарти,
сіль на рани, спогади, дно у пляшці.
На постах прогулюються сержанти,
вони люблять бити кийком по ляжці.
І від того темно стає на серці,
в голові розруха, в ногах судома.
Чи вернуся я, чи загину в герці?
Чи Різдво я зможу зустріти вдома?
16. «На Різдво в Україні діються речі…»
На Різдво в Україні діються речі
потаємні й вічні. Скажімо, місяць
виявляється зайвим, тому Святвечір
переходить не в ніч, над якою вuсять
херувими сонні, а в ніч — як море,
по якій навряд чи спроможні трії
мандрівні царі, подолавши гори,
своєчасно встигнути до Марії.
Це, однак, не значить, що все даремно,
всі прогнози, прикмети цілком опуклі.
Попри те, що зимно, і те, що темно,
неминучим є чудо, скажімо, в Дуклі,
чи де-небудь. Це, як і з’ява комети,
як сама зоря, що провадила, пасла
пастушків, ягнят, як і всі предмети
все збувається: Йосиф, яскиня, ясла,
коляда збувається, сіно, свічка.
А проте лише у вертепній скрині,
до якої доступ і вхід крізь вічка,
бо насправді нема яскині. Нині
я, здається, готовий прийти з дарами,
хоч діряво в кишенях, а в небі сіро.
Тут мене ловили вітрини, брами.
Треба їхати. Може, сконає Ірод.
17. «Із останніх новин: сиджу й ворожу…»
Із останніх новин: сиджу й ворожу
на І Цзіні, гортаю окультну пресу,
вліз в якесь товариство, здається, в ложу —
ніби в лажу, справили чорну месу —
нецікаво. Втім викликали духів.
Потім хтось із Німців, здається, Шиллер,
тарілки побив (а пляшок не рухав).
Я пішов. Уночі мені снився трилер,
хоч останнім часом лиш еротичні
сновидіння маю, пускаю соки —
це приємно. Панни у снах дотичні
до поривів чистих, палких, високих.
По обіді дідько надніс Серьожу —
це такий, що миє клозети, хронік.
Мав до хліба. Питався, на що ворожу.
Протринділи з ним, як бійці у схроні,
аж до смерку. Солодка розмова дружня!
При вині стаємо усі братами.
Він пішов, забравши своє оружжя —
всякі відра, мітли, щітки з дротами,
він пішов у ніч, він пусту склотару
теж забрав, мерзотник. Пішов він на хер!
А в мені хтось тужно терзав гітару.
Семенко сказав би, що парикмахер.
25
- Предыдущая
- 25/28
- Следующая
Перейти на страницу:
