Подорож у Тандадрику (на украинском языке) - Жилинскайте Витауте Юргисовна - Страница 9

• Предыдущая
• 9/55
• Следующая

Пiнгвiн Твiнас кинув короткий, але гострий, мов голка, погляд на повiки Ейнори, якi почали сiпатися.

- Стривай, стривай! - знову виникла пiдозра у жаби. - Чого розбiйникам боятися, щоб їх не впiзнали, коли, як ти сказала, на голови у них були натягнутi капроновi панчохи?

Китичка з Кадрилей перезирнулися мiж собою: справдi, розумна та жаба!

- Запитання цiлком правомiрне, - спокiйно вiдповiла лялька. - У одного з розбiйникiв, коли вiн витягав усе з валiзи, розiрвалася панчоха i вилiзло його обличчя... А що було далi, можете самi уявити: я, напiвгола, блукала по лiсу, наослiп брела по снiгу, i менi хотiлося тiльки одного: зникнути, загинути, провалитися крiзь землю...

У Ейнори затремтiв голос, але вона швидко опанувала себе i пiдвела високо голову:

- Тепер ви розумiєте, що я не можу бути iз тiєї самої купи, що й ви?! Все.

- Менес, - промовив спокiйний байдужий голос.

Усi пiдняли очi на пiлота, який сидiв на верхнiй сходинцi.

- Моє iм'я Менес, - повторив вiн. - Я iз тiєї самої купи, iз тiєї самої машини, з будинку, де на балконах рожевi ящички для квiтiв.

- Може, - пiднявся Китичка, - то, може, i бульдог Гог вам руку...

- Нi, - пiлот узяв рукав, що звисав порожнiй, i заткнув його за пояс. - Руку я втратив пiд час катастрофи. Мене вийняли iз кабiни Ту-141 i посадили у вертолiт, не прив'язавши захисним поясом. Пустили вище покрiвлi, вертолiт зачепився за ринву, ми перевернулись, я впав на землю i втратив руку. Потiм мене викинули геть. Все.

Дверi зачинилися, пiлот зник. Китичка хотiв дещо запитати у нього, та так i застиг з роззявленим ротом.

Тепер повинна була розповiдати жаба. Для цiєї важливої церемонiї вона встигла вiдповiдно приготуватися: поки говорив пiлот, вона прослизнула в сумку i вилiзла вже напнута мереживною накидкою iз манжета школярської форми; спереду накидка була застебнута значком iз обдертими лiтерами.

- Що я можу сказати про себе, - скромно почала жаба, сидячи на сумцi, - що я можу додати про себе, в той час коли ми почули стiльки чудесних, захоплюючих бiографiй! Таїти не буду: початок мого життя не був всипаний трояндами, бо доводилося постiйно терпiти вiд сильнiших агресивних тварюк. Хто може полiчити, скiльки кривд зазнала моя тонка зелена шкiрка, але, на щастя, мiй тверезий погляд i природженi органiзаторськi здiбностi плюс безупинна дiяльнiсть... Шановний Китичко, якщо ви не можете втриматися, щоб не смiятися, просимо висмiятися за штабелем, просимо; я не проти почуття гумору.

- Мо... можу стриматися, - заїкаючись сказав песик.

- Що ще, що ще розповiсти вам про свою незначну особу? - жаба майже декламувала. - Моє iм'я Легарiя, а оцiєю бородавкою, - вона провела лапкою по лiвiй щоцi, - я заразилася на городi вiд ропухи, а цей значок я отримала за вдалу органiзацiю боротьби проти пацюкiв, якi тероризували всi iграшки. Моя керiвна роль, скажу, не хвастаючись...

- Краще скажiть, - прямо запитав Кадриль, - чим так напхана ваша сумка?

Жаба зблiдла зi злостi i вже ладна була вiдповiсти чимсь образливим, але стрималась i осмiхнулася.

- Шановний старомодний танцю, тобто Кадрилю, - вiдповiла жаба, - може, ви знаєте таку ж стару приказку: "Не плюй у колодязь, бо доведеться води напитися"?

- Ви хочете сказати, що менi пригодиться ваша розпухла сумка? перепитав зайчик. - Пусте!

- Космiчний корабель "Срiбна шишка" готовий до польоту! - раптом пролунав голос пiлота Менеса.

Забувши про суперечку та все iнше, iграшки схопилися з мiсць i, не вiрячи його словам, дивилися на пiлота.

- "Срiбна шишка"?! - повторили вони в один голос. - Готовий до польоту? I куди?

- На Тандадрику, - почулася вiдповiдь iз корабля.

ПРИГОТУВАННЯ ДО ПОДОРОЖI

Iграшки обступили схiдцi i занепокоєно дивилися на пiлота, який стояв у дверях корабля. Лише Ейнора залишилася сидiти бiля вогнища.

- Що це за Тандадрика? I де вона є? - задав Кадриль запитання, яке всiх турбувало.

- Де вона - не можу точно сказати, я сам там не був, - спокiйно вiдповiв пiлот Менес. - Одначе система управлiння корабля запрограмована на подорож до планети, яка називається Тандадрика. В iнструкцiї написано, що Тандадрика - це батькiвщина всiх iгор, планета iграшок.

- Батькiвщина iгор?! - знову всi повторили в один голос. - Планета iграшок?!

- Скажiть, - повернула до пiлота заплющенi очi Ейнора, - чи в Тандадрицi є лiкарнi i майстернi для iграшок?

- Повиннi бути, - вiдповiв пiлот Менес. - Не можуть не бути.

- Не можуть не бути! - повторила Ейнора. - Повиннi бути, i я знову розплющу очi... Знову розчешу довгi шовковi коси... Мене любитимуть i носитимуть на руках...

- Далека подорож не буває без пригод i небезпек, - замрiяно сказав зайчик. - Хотiв би я нiчого не злякатися, хотiв би перемогти сильнiших за себе, хотiв би скрiзь бути першим... Скажiть, - запитав вiн у пiлота, - чи в дорозi може трапитися що-небудь надзвичайне?

- Аякже! - вiдповiв пiлот. - Навiть подорож на смiтник принесла нам стiльки несподiванок, то що вже говорити про полiт через незнанi безкраї простори космосу!

- То... чого ми чекаємо? - нетерпляче ворухнув вухом Кадриль. - Мерщiй у корабель, i - вперед!

- Стривай, стривай! - охолодила його запал Легарiя. - Якщо подорож має бути небезпечною i ризикованою, то чи варто в неї вирушати? Ми повиннi дивитися тверезо: маршрут невiдомий, пiлот неквалiфiкований, нас може спостигти страшна катастрофа!.. Тiльки ви не подумайте, що я боягузка i не хочу побувати на Тандадрицi: менi теж було б не зайвим вилiкувати бородавку i придбати нову сумку, в якiй були б цiннi i життєво необхiднi речi. Одначе я повторюю: треба дивитися тверезо, нiхто не знає, що на нас там чекає.

- А що на нас чекає тут? - гордо вiдкинула голову Ейнора. - Кому ми тут потрiбнi? Всiх нас викинули... тобто вас викинули, а мене, втiкачку, поранено й пограбовано. Чого нам тут залишатися? Де нам подiтися? Вiчно ховатися i тремтiти вiд страху?.. Досить! Я їду, хай буде, що буде!

- Побачите, усе закiнчиться щасливо, - почав запевняти Китичка. - Я бачив багато картинок у книжках, де писалося про небезпечнi подорожi iграшок, але нi разу не бачив нещасливої картинки в кiнцi книги, вiрнiше в кiнцi подорожi.

- Хоч я найтовщий i найнезграбнiший за всiх, а до того ще й кривий, прогримiв пiнгвiн Твiнас, - але пiдiймаю обидва крила тiльки за подорож! Несподiванки, якi на нас чекають, можуть бути i добрими несподiванками... А якщо в путi виникнуть головоломки, покладiться на мою люльку. Що буде - те буде, будемо викручуватися. А може, нарештi... нарештi... може, на батькiвщинi iграшок я попаду на дрейфуючий айсберг, - малесенькi, з макове зерно очицi Твiнаса дивилися в темряву лiсу, немов бачили там трiскучi гори криги, оточенi безкраїми водами, - зустрiнуся зi своїми синiми двоюрiдними братами, iмператорськими пiнгвiнами, i... i... - замрiявся, а може, задрiмав Твiнас.

- Тiльки менi ще не прийшло в голову, чого б я хотiв на Тандадрицi, зiтхнув Китичка, - а коли б прийшло, то я хотiв би таких забав, яких ще нiколи не мав, таких фейєрверкiв, яких не бачив, таких видовищ, яких на жоднiй картинцi не побачиш...

- Дивись, який ненаситний! - здивувалася жаба. - А менi потрiбно зовсiм мало, лише мiнiмум: щоб позбутися бородавки i придбати ще одну сумку, повну життєво необхiдних речей...

- Повторюю: корабель готовий до польоту, - сказав пiлот Менес. - Хто хоче - летить, хто не хоче летiти - зостається. Крiсел чотири, а вас п'ятеро.

ХТО П'ЯТИЙ

- Чули? - дiяльно оглядiлася Легарiя. - Ми повиннi не гаючись органiзуватися в подорож. Крiсел лише чотири, отож хтось iз нас змушений буде залишитися. Може, знайдеться доброволець?

- Звичайно! - бадьоро вiдiзвався зайчик Кадриль.

- Друже, - скам'янiв Китичка, - невже ти... ти...

- Чому я? - вiд подиву Кадриль аж рота роззявив. - Я маю на увазi добровольця, котрий сказав, що на подорож треба дивитися тверезо, бо пiлот некваквакваквалiфiкований...

• Предыдущая
• 9/55
• Следующая