Подорож у Тандадрику (на украинском языке) - Жилинскайте Витауте Юргисовна - Страница 37

• Предыдущая
• 37/55
• Следующая

- ...це i все, що я намацала в кабiнi пiлота, - кiнчила Ейнора, розповiвши перед тим про те, як її нiс пiлот на плечах i вона наткнулася на його сховану здорову руку.

Кiнчивши розмову, вона зiтхнула: нарештi звiльнилася вiд тягаря таємницi! Хоч таємницi своїх очей вона не видала: вiдчувала, що ще не час.

Вiд почутого у зайчика просто перехопило подих! Скорiше не вiд однiєї вiстi, а вiд двох: про здорову руку пiлота, заховану в комбiнезонi, i про страшну рiч у його кабiнi. Хто знає, який пiдступ готує їм той в окулярах, той в рукавицях i шоломi пiдозрiлий тип!.. Коли б подiбнi новини Кадриль почув ранiше - вiн пiдскочив би, наче сiв на жарину, ввiрвався б у кабiну пiлота, схопив би його за груди i зажадав би негайно все пояснити!.. Ще й шолом з нього зiдрав би, окуляри розтрощив би, комбiнезон розпанахав би... А тепер? Тепер вiн з терпiнням лiтньої людини вислухав усе до кiнця, помовчав, задав кiлька запитань, покосився на дверi кабiни i прошепотiв:

- Дякую вам за пильнiсть. I я попросив би... вiрнiше, наказав би нiкому анi слова!

- Мовчала до цього часу, зможу помовчати й надалi, - вiдповiла Ейнора.

Цi слова почув Твiнас, але вдав, що не чув, лише сумно опустив очицi на свою розтоптану танку. На серцi зробилося так порожньо, наче хтось замiсть серця поклав йому якого пухиря. Товстун зрозумiв, що Ейнора розказала Кадрилю ту головоломку, яку збиралася довiрити йому, але чомусь передумала. "Напевне, вона зневiрилася в менi, - мучився товстун, напевне, вона зрозумiла, що це я вкрав рукавичку, i тепер зневажає мене, адже я не мiг зiзнатися i мовчав, коли Легарiя називала її злодiйкою. Я не лише кривий, товстий, але й непорядний, i краще було б менi залишитися в тiй купi смiття, там моє мiсце..." Вiд таких гнiтючих думок голова його низько схилилася, дзьоб опустився до самої танки, i товстун задрiмав.

Кадриль тим часом повернувся в крiслi й залiз пiд пояс, де згоряв вiд цiкавостi Китичка.

- Друже, - штовхнув вiн у бiк Кадриля, - що трапилося?

- Ейнора турбується за свою забиту потилицю, - викручуючись, вiдповiв зайчик.

- Знаю, - тихiше заговорив песик, - ти не можеш менi сказати. Кожний справжнiй начальник має таємницi, якi недозволено вiдкривати iншим.

Кадриль мовчки кивнув головою i задумався. На його плечi лiг тягар вiдповiдальностi. I який тягар! "Якщо й надалi я буду пiд гнiтом, як сир у ворочку, - мовив вiн сам до себе, - якщо й надалi так триватиме, то... як плигну!" Та куди вiн плигне - навiть сам не знав, а як по правдi, то вiн i не збирався плигати. Бути начальником не лише вiдповiдально, але й дуже цiкаво! Тiльки встигай вухом крутити!.. Ось iз кабiни пiлота пролунали слова:

- Начальнику Кадриль, прошу негайно зайти до мене в кабiну!

ОРIЄНТИР

Твiнас пробудився iз дрiмоти, Легарiя iз похмурого оцiпенiння, Ейнора замалим не пiдскочила: пiлот запрошує до своєї кабiни! До кабiни, куди навiть комар носом не смiв ткнути! До кабiни, яку смiливо можна назвати неприступною фортецею!

А надто ображеною вiдчувала себе Легарiя: як же це так, чому її нiколи не покликав, чому покликав цього свiжоспеченого начальника? Вона презирливо пересмикнула щелепою i голосно, щоб почув Менес, сказала:

- Якщо пiлот хоче завдати удару по моїй амбiцiї, то... фi!

- Бажаю успiхiв, - крикнув Твiнас, перемiгши свiй сум.

- Друже, не здавайся! - вигукнув Китичка, немов товариша на бiй проводжав.

Ейнора мовчала, але так нервово м'яла рукавичку, що було видно, якi почуття непокоять її.

I ось Кадриль береться за ручку дверей кабiни, а серце б'ється так шалено, що коливається навiть таємна кишенька: хтозна, якi несподiванки, страхiття, а то й пастки на нього чекають? I як поводитись, побачивши ту дивовижу, про яку недавно розповiдала Ейнора?.. "Подумаєш, - наїжачив вiн кiнчик вуса. - Хто-хто, а я не знепритомнiю. Страшнiше, нiж на планетi квiтiв, усе одно не буде!"

Трохи постоявши бiля дверей, затамувавши своє нетерпiння, вiн нарештi натиснув на ручку й зайшов усередину.

В КАБIНI ПIЛОТА

Речi, яку Ейнора намацала i про яку розповiдала, в кабiнi не було принаймнi на очi вона не потрапляла, а Кадриль за кiлька секунд устиг окинути поглядом усi кутки. А довше роздивлятися було небезпечно - ще накличе пiдозру та недовiру пiлота. До того ж тут було чимало iншого, що безмежно здивувало його. У кабiнi, наприклад, тебе не пiдiймало вгору: можна ногами мiцно впиратися в пiдлогу й навiть танцювати польку чи кадриль!

Друге, що примусило Кадриля аж рота роззявити, була скляна стiна над пультом пiлота.

- Оце-то штука! - вихопилось у нього вiд подиву.

Крiзь скло можна було бачити весь простiр, який долав їхнiй срiбний кораблик. Рiзнобарвнi свiтила й освiтленi свiчечками ялинковi кулi сяяли далеко й близько, а вiдблиски їх таємниче ряхтiли в скельцях окулярiв пiлота. То в тому, то в iншому кiнцi простору щось спалахувало i гасло: може, комети, може, метеорити, а може, двi зiрки зiткнулися? Весь простiр був залитий незвичайним свiтлом, яке нагадувало ту мiсячну нiч у лiсi.

"I як вiн може знайти шлях у такiй далинi помiж безлiчi свiтил?" - з шанобливим подивом поглянув на пiлота Кадриль. Тепер вiн не дивувався, чому пiлот так довго шукав Тандадрику: знайти її тут - все одно що знайти голку в копицi сiна! А може, ще важче... Та ще заплутанiшим i таємничiшим, нiж космiчний свiт, видався Кадрилю пульт пiлота: скiльки тут кнопок, скiльки ручечок, лампочок, кришечок, дiрочок, а приладiв рiзних - великих i зовсiм малесеньких!.. I скрiзь намальовано лiтерки, стрiлочки, номери, покажчики аж у очах ряботить, навiть неможливо зрозумiти, як воно все умiщається на такiй невеличкiй площi i як таку плутанину може оволодiти одна-однiсiнька рука в рукавицi?..

- Оце... - замалим не вигукнув i навiть не плеснув вiд здивування лапами Кадриль, але раптом вiн згадав про другу пiлотову руку й пiдозрiло кинув оком на порожнiй рукав. "А може, - промайнула у нього думка, - може, схопити за замок, потягнути - дрр! - вниз i подивитися, що воно i як?!"

Пiлот наче не бачив, як у страшному нетерпiннi топтався начальник. Вiн, спокiйний i байдужий, дивився крiзь величезнi трiснутi скла окулярiв у тому напрямку, куди летiв корабель, а рука то крутне щось, то натисне на кнопку, то поверне штурвал управлiння. Штурвал управлiння кораблем був не такий, як сподiвався Кадриль. Вiн уявляв кермо космiчного корабля таким, як, скажiмо, на вiтрильнику пiратiв, а це всього лише невеличкий стержень.

- Я вас запросив.. - почав Менес.

Кадриль i не вiдчув, як витягнувся, немов струна, i притулив лапи до бокiв.

- ...запросив, - неначе усмiхнувся пiлот iз того, як по-солдатськи виструнчився Кадриль, - щоб повiдомити, що ми не на жарт заблукали.

- Я... я i не жартую, - промовив Кадриль. - Але чому ми заблукали? Чому не можемо знайти правильного шляху, коли тут он скiльки всiлякої апаратури?

Менес кивнув шоломом: запитання серйозне, як i належить начальниковi.

- Як вам вiдомо, - вiдповiв пiлот, - у наш корабель поцiлив метеорит. Удар метеорита зiпсував прилад, який автоматично показує напрямок. Отож ми згубили орiєнтир. Для того я вас i запросив, щоб вияснити справжнє становище i довiдатися, яка ваша думка з цього приводу.

- Думка? Яка думка? - здивувався начальник.

- Може, варто повернутися назад? - вiдповiв пiлот, дивлячись крiзь скло.

- Повернутися? - повторив начальник. - Назад? Цього... ще бракувало...

Рiй невеселих думок закружляв у нього в головi. Повернутися в холодний, похмурий лiс бiля смiтника? Або до дiтей, якi їх пошарпали, подерли, покалiчили i викинули? Назад - то прощай, надiє, що вони будуть знову здоровi i хоч трiшечки щасливi. Назад - це знову доля обiрванця i безталанного, вiд якого всi вiдцуралися. Назад - це розпрощатися зi всiма новими пригодами в подорожi, розпрощатися з обов'язками начальника...

- Я чекаю на вiдповiдь, - сказав Менес, - i готовий повернути корабель назад. Маршрут невiдомий, i недослiджений напрямок може закiнчитися загибеллю. Ми й так не раз були на волосок вiд загибелi.

• Предыдущая
• 37/55
• Следующая