Выбери любимый жанр

Фальшивий талісман - Самбук Ростислав Феодосьевич - Страница 38


Изменить размер шрифта:

38

— Аби припинилися нарешті ці невдачі на фронті, — обережно мовив Марков.

— Так, — стукнув долонею по столу Валбіцин, — так, мій друже, і я гадаю, скоро ми допоможемо цьому, пане Григорію.

— Ми з вами? — нарочито недбало заперечив Марков. — Надто мізерна роль “Цепеліну”…

— Не кажіть! — червоні очі Валбіцина вирячились, тепер він був схожий на сича, що приготувався схопити свою жертву. — “Цепелін” ще покаже себе, ви навіть уявити собі не можете, над чим працюють зараз найсвітліші голови розвідки! — Він явно мав на увазі себе, й Марков підігрів його самозакоханість.

— Так, пане Кирило, — мовив, — ви ас, справжній ас розвідки, і всі ми схиляємось перед вами. Але ж одна акція — і ціла війна… Незіставні виміри… — Марков явно провокував Валбіцина, ніколи б не насмілився сказати таке тверезому, та зараз пан Кирило вже втратив самоконтроль.

— Не кажіть, бо це, знаєте… — насварився пальцем на Маркова Валбіцин. — Уявіть, за операцію відповідає такий досвідчений розвідник, як штурмбанфюрер Краусс, сам Скорцені подарував агентові, якого ми готуємо, талісман. Я бачив його, розумієте, сам бачив: срібний брелок для ключів з подряпиною. Герой рейху напоровся на колючий дріт, коли вбивав італійського карабінера. Ви читали про це, пане Григорію?

— Звичайно, читав, але при чому тут Скорцені й талісман?

— Скоро ми станемо свідками важливих подій. Є людина, котра вчинить… — нараз осікся. — Я не можу сказати, що саме вчинить ця людина, пане Григорію, хоч ви наш працівник і я не сумніваюсь щодо вас, але ж є таємниці… Скажу лише, що ми підготували агента, який полетить туди і якого поблагословив сам Скорцені!

— О-о, це надзвичайно! — вигукнув Марков. — Вип’ємо за успіх цього агента. — Він швидко налив по повній чарці, й вони випили до кінця. Марков відчув, що коньяк ударив і йому в голову — взагалі п’янів важко, до того ж хоч потроху, а собі не доливав, — мав явну перевагу над Валбіциним і зробив ще одну спробу щось витягнути з нього: — Бо нам з вами дуже потрібен цей успіх, і, сподіваюсь, ви доклали всіх зусиль, щоб той чоловік почувався серед червоних спокійно.

— Він має такі документи!.. — почав Валбіцин хвалькувато.

“Ну, дорогенький, ще хоч трохи, ще три слова, ну, хоча б дещо, я вже не прошу називати прізвище, хоч якусь прикмету, звання, посаду…”

Але Валбіцин лише різонув боком долоні по горлу, і Марков зрозумів, що більше нічого не витягне з нього.

Вони допили коньяк, Валбіцин подзвонив кудись і викликав машину, раніше він такого привілею не мав, і це ще раз підкреслювало, що пан Кирило піднявся на якийсь щабель у “Цепеліні”.

У машині Валбіцин одразу заснув, Марков розштовхав його біля дому й сам завів до неприбраної і брудної, холостяцької квартири, половину передпокою якої займали порожні пляшки. Валбіцин хвалився: коли вже зовсім не міг потрапити поміж пляшок до кімнати, аж тоді викликав якусь тітку, котра наводила в квартирі відносний порядок. Але зараз доріжка до кімнати ще існувала, пан Кирило зачепив, правда, кілька пляшок і прослідував до покою, супроводжуваний не зовсім. мелодійним дзвоном розбитого скла.

Повернувшись додому, Марков увімкнув приймача, спіймав симфонічну музику й сидів, обмірковуючи почуте. Потім склав коротке повідомлення, зашифрував його й тільки по тому пішов спати.

Завтра він, як звичайно, підведеться вдосвіта й почне традиційну ранкову пробіжку. Під час неї заховає папірець у тайник, і післязавтра або через два дні Центр одержить його повідомлення. Скупе й не досить виразне, але поки що він зробив усе, що міг, а далі буде видно.

17

Юрко зупинився в підліску, на краю галявини, відчуваючи, як Бобрьонок дихає йому в потилицю.

— Он там… — вказав на березу.

Бобрьонок не відповів, роздивляючись. Ліс стояв дрімучий, весь час доводилося перелазити чи обходити валяви старих стовбурів, і раптом чиста галявина, а за нею порослий колючими кущами яр із струмком на дні.

Майор швидко прикинув: схрон зроблено із знанням справи — має запасний вихід до струмка, можна зимувати, на боячись залишитись без води. Крім того, струмок виконував, так би мовити, санітарні функції.

Розвиднялося, небо посірішало, й береза на галявині чітко вирізнялася на світлому тлі.

— Ну що? — запитав пошепки Толкунов. — Оточуватимемо?

— Так, — погодився майор. — Давай тільки порадимось. Я гадаю, ми з тобою чекатимемо тут — ти за дубом, а я в кушах. Юрко виведе радиста саме сюди, тут єдина стежка, і радист пройде за три метри від тебе. Береш його, а я підстраховуватиму й беру Муху, якщо сотник вийде.

Толкунов роззирнувся, оцінюючи майорову пропозицію. Видно, лишився задоволений, бо кивнув, не відповідаючи.

— А зараз дай команду: нехай оточують галявину, — наказам Бобрьонок.

На вантажівці з району прибуло п’ятеро працівників районного відділу держбезпеки з автоматами, і майор був певен, що диверсантові, коли навіть щось запідозрить, втекти не вдасться.

Толкунов рушив, але в останній момент Бобрьонок зупинив його.

— От що, — порадив, — ти двох автоматників постав у яру.

— Запасний вихід? — одразу зрозумів Толкунов.

— Звичайно.

— Не випустимо! — капітан зник, і жодна гілочка не тріснула в нього під ногами.

Він повернувся хвилин через двадцять: коли небо на сході пояснішало. Дихав рівно, наче щойно прокинувся, а не шастав кущами й дебрями по пралісі.

— Ну, хлопче, давай! — потихеньку підштовхнув Юрка Бобрьонок.

Штунь рушив, трохи згорбившись, здавалося, “шмайсер”, що метлявся на грудях, пригинав йото. Сонце викинуло свій перший промінь з-за обрію, і той зажахтів на оболоці золотом. Юрко лише зиркнув на нього — здається, добра прикмета, але одразу забув і про промінь, і про березу, що лопотіла листям під ранішнім вітерцем, і про лісові квіти, які м’яв чобітьми, лишаючи в зарошеній траві довгі смуги.

Сорока злетіла з берези, зацокотіла сердито, та Юрко не почув її, прихилився до стовбура плечем, передихнув і постукав руків’ям автомата по березі.

Стояв і слухав биття власного серця — видавалося, все завмерло: жодних звуків, навіть птахи припинили своє нескінченне галасування.

Постукав ще раз, почув легке шарудіння під ногами. Люк зсунувся ледь-ледь, завмер на мить і тільки тоді відчинився. На галявину визирнув заспаний Муха.

Юрко сів, знявши автомат, — кинув його недбало поруч, але так, щоб можна було дотягнутися правицею. Сказав, позіхнувши:

— Спите… Будіть, друже сотнику, радиста, пан Харитон кличуть.

Муха невдоволено закліпав очима.

— Що трапилося?

— А нічого. Радиста, кажу, кличуть.

— Де Харитон?

— У лісі лишився.

— Як так? — У сотника прокинулась вроджена обережність. Сторожко поглянув довкола і, не побачивши нічого підозрілого, заспокоївся. Але наказав: — Давай до схрону.

Юрко насупився.

— Вам добре, цілу ніч спали, а тут шастай туди-сюди… — Але схопив автомат і поліз до схрону.

Муха засвітив свічку. Стояв перед Юрком босий, в розстебнутій спідній сорочці й шкрябав нігтями груди.

— То що тобі? — запитав, немов тільки щойно усвідомив, що Юрко повернувся.

Хлопець, не відповідаючи, розштовхав радиста, який солодко посопував, наче спав удома на м’якому ліжку. Михайло сів на нарах, звісивши босі ноги й протираючи очі.

— Що трапилось? — запитав. Нараз зіскочив з нар, сон у нього як рукою зняло, присунувся до Юрка, схопив за груди. — Де Харитон?

Хлопець відсахнувся.

— Вас кличе, — пояснив.

— Де він?

— У лісі лишився, версти за чотири звідси.

— Чому сам не прийшов?

— А в нього й питайте. Я що — наказувати йому можу? Каже, поклич Михайла з рацією, а мені що? Я і пішов кликати.

Радист зиркнув недовірливо.

— А чого він у лісі лишився? — запитав.

— Притомилися вони. Кажуть: для чого мені йти, коли знову від схрону треба відходити. Залягли в кущах спати, а мене послали. Я так гадаю, — посміхнувся нараз єхидно, — пан Харитон набавилися з тамтою мірошницею, цілу ніч не спали, ну й вирішили відпочити.

38
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело