1Q84. Книга І - Мураками Харуки - Страница 26

• Предыдущая
• 26/90
• Следующая

— Нещодавно.

— Страшні, правда?

— Досить, — сказала Аомаме.

Тамару промовив:

— Типовий випадок. Якщо подивитися збоку, здібна людина. З доброю репутацією. Вихований, освічений. І з високим суспільним становищем.

— А коли повертається додому, круто змінюється, — перехопивши слово, провадила далі Аомаме. — Особливо коли нап'ється, стає агресивним. Однак застосовує силу тільки до жінки. Б'є тільки її. Поза домом поводиться пристойно. Людям видається, що він — тихий, люб'язний чоловік. Хоч би скільки дружина скаржилася, вони не повірять, що він з нею таке витворяє. І він це знає, а тому, коли чинить насильство, вибирає такі місця, які людям не покажеш. Або робить так, щоб слідів не лишилося. Так?

Тамару кивнув.

— Загалом так. Однак той чоловік ні краплі спиртного в рот не брав. Цілий день тверезий. Наполегливо працював. Але мав надзвичайно злий характер. Жінка просила розлучення. Він уперто відмовляв. Може, любив. Або не хотів відпускати від себе близьку жертву. А може, вподобав собі ґвалтувати її.

Тамару легенько підняв ногу й знову перевірив, чи блищать його шкіряні черевики. А тоді вів далі:

— Якщо подати докази насильства в родині, то, звісно, можна розлучитися, але на це доведеться витратити багато часу й грошей. Та якщо чоловік найме собі вправного адвоката, то жінці неприємностей не оминути. Суди в сімейних справах переповнені заявами, а суддів не вистачає. Крім того, навіть якщо розлучення відбудеться і суд затвердить розмір компенсації чи кошти на утримання жінки, мало хто з чоловіків чесно все виплатить. Бо якось викрутиться. У Японії колишні чоловіки майже не потрапляють у буцегарню за несплату компенсації. Якщо для годиться трохи виплатять і покажуть, що хочуть це робити, то суд подивиться на них крізь пальці. Японське суспільство все ще ставиться до чоловіків поблажливо.

Аомаме сказала:

— Однак кілька днів тому один агресивний чоловік у номері готелю в Сібуї успішно зазнав серцевого нападу.

— «Успішно» — надто прямо сказано, — злегка цмокнувши язиком, сказав Тамару. — Я краще назвав би це «волею провидіння». В усякому разі, причина його смерті не викликає сумнівів, а страхова премія не така велика, щоб привернути до себе увагу людей і зродити підозру в страхової компанії. Мабуть, страховку жінці виплатять. Хоча й невелику. Але за ці кошти вона зможе зробити перші кроки у своєму новому житті. До того ж заощадить час і гроші, потрібні для шлюборозлучного процесу. Вона вже уникнула складної, беззмістовної юридичної процедури і душевних мук, викликаних наступними клопотами. А той небезпечний покидьок не залишиться на світі й десь не знайде собі нової жертви.

— Воля провидіння, — повторив Тамару. — Завдяки серцевому нападу все елегантно вляглося. Добрий кінець діло звалить.

— Якщо знайдеться, — сказала Аомаме.

Тамару зморщив губи так, щоб здавалося, буцімто він усміхається.

— Обов'язково знайдеться. Тільки не буде написано: «Кінець — тут». Хіба на верхньому щаблі драбини пишуть: «Тут останній щабель. Будь ласка, не ставте вище ногу»?

Аомаме хитнула головою.

— Так і в цьому випадку, — сказав Тамару.

Аомаме додала:

— Якщо користуватися здоровим глуздом і широко розплющити очі, то стане ясно, що десь буде кінець.

Тамару кивнув.

— Навіть якщо не стане ясно… — він показав пальцем униз, — кінець однаково прийде.

Якийсь час обоє мовчки слухали пташині голоси. Була друга половина тихого квітневого дня. Ніде жодних ознак злого наміру чи насильства.

— Зараз скільки жінок тут перебуває? — запитала Аомаме.

— Четверо, — негайно відповів Тамару.

— Вони опинилися в однаковому становищі?

— Загалом у подібному, — сказав Тамару. І стиснув губи. — Однак останні три випадки не дуже серйозні. Їхні чоловіки, звичайно, негідники, але не настільки жорстокі, як той, про якого ми перед тим говорили. Просто дрібнота, здатна лише на погрози. Не варті того, щоб ви бруднили собі об них руки. Ми самі з ними впораємося.

— Законним чином?

— В основному законним. Навіть якщо трохи налякаємо. Звісно, серцевий напад також буває законною причиною смерті…

— Авжеж, — погодилась Аомаме.

Якусь хвилю Тамару мовчав. Поклавши обидві руки на коліна, споглядав обвисле вербове гілля.

Трохи повагавшись, Аомаме заговорила:

— Послухайте, Тамару-сан, ви не могли б пояснити мені одну річ?

— Яку?

— Скільки років тому в поліції оновили уніформу й зброю?

Тамару ледь-ледь нахмурив брови. Певно, у її голосі щось його трохи бентежило.

— А чого ви раптом про це запитали?

— Без особливої причини. Просто недавно спало на думку.

Тамару подивився їй в очі. Його погляд був цілком нейтральним, без жодного виразу. Але міг змінитися на будь-який.

— У середині листопада 1981 року поблизу озера Мотосуко між поліцією префектури Яманасі та групою екстремістів сталася велика збройна сутичка, й наступного року в поліції провели реформу. Два роки тому.

Не змінившись на обличчі, Аомаме кивнула. Про цей випадок вона не пам'ятала, але їй нічого не залишалось, як підтримати розмову.

— Сутичка була кривавою. Проти п'ятьох автоматів Калашникова «АК-47» — шестизарядні револьвери старого зразка. Сили були нерівними. Трьох бідолашних поліціантів екстремісти вщент зрешетили. Спеціальний авіазагін Сил самооборони негайно піднявся в повітря. Репутація поліції похитнулася. Відразу після того прем'єр-міністр Накасоне вирішив усерйоз зміцнити сили поліції. Провів значну структурну реформу, утворив спеціальні збройні загони, забезпечив звичайних поліцаїв високоефективними автоматичними пістолетами «Beretta-92». Ви з нього стріляли?

Аомаме хитнула головою. Вона не стріляла навіть з пневматичного пістолета.

— А я стріляв, — сказав Тамару. — Він — п'ятнадцяти-зарядний, автоматичний. Використовує кулі «Parabellum» калібру дев'ять міліметрів. Вважається надійним пістолетом і взятий на озброєння в американській армії. Не дешевий, але не такий дорогий, як модель «Sigg» або «Glock», і добре продається. Однак любителеві користуватися ним не просто. Колишній револьвер важив чотириста дев'яносто грамів, а теперішній пістолет — вісімсот п'ятдесят. Така штука в руках невишколеної японської поліції користі не приносить. Від стрільби з такого високоефективного пістолета в людних місцях можуть постраждати і звичайні громадяни.

— А де ви стріляли з такої штуки?

— О, я про це часто розповідаю. Одного разу, коли я поблизу джерела грав на арфі, звідкись появилася фея й дала мені пістолет «Beretta-92», щоб я спробував убити білого зайця.

— Це серйозно?

Тамару трошки зморщив губи.

— А я завжди говорю серйозно, — сказав він. — В усякому разі, штатний пістолет й уніформа стали новими два роки тому, навесні. Саме в такий час, як от зараз. То я відповів на ваше запитання?

— Два роки тому, — повторила Аомаме.

Тамару ще раз кинув на неї свій гострий погляд.

— Якщо вас щось непокоїть, то звертайтеся з цим до мене. Може, вас поліція чимось зачепила?

— Та ні, — відповіла Аомаме. І пальцями обох рук легенько махнула. — Просто уніформою зацікавилася — коли вона змінилася?

Якийсь час тривала мовчанка, й розмова само собою закінчилася. Тамару простягнув праву руку.

— Добре, що все щасливо обійшлося, — мовив він.

Аомаме стиснула його руку. Цей чоловік розумів, що після небезпечної для життя серйозної роботи людині потрібна тепла підтримка, що супроводжується фізичним контактом.

— Відпочиньте, — сказав Тамару. — Іноді треба зупинитися, глибоко подихати й викинути з голови зайві думки. Я радив би вам поїхати на острів Гуам з приятелем.

Аомаме встала, закинула на плече сумку й поправила каптур куртки. Підвівся і Тамару. Він не був високого зросту, та коли встав, то здався кам'яною стіною. Така зміна враження Аомаме здивувала.

Тамару супроводжував її уважним поглядом. Його вона відчувала спиною. А тому, піднявши підборіддя й випроставшись, пішла прямо, впевненим кроком. Однак у душі відчувала сум'яття. У речах, які до неї не мали стосунку, раз по раз щось відбувалося. Ще недавно світ був у її руках. А от зараз він почав розпадатися на частини.

• Предыдущая
• 26/90
• Следующая