Хто ти? - Бердник Олесь Павлович - Страница 66
- Предыдущая
- 66/102
- Следующая
— От бач, все-таки й на тебе подіяло, — пожартував я. — А твоя пропозиція заманлива. Подумаю. Тільки тоді в інституті фізики треба створювати ще один відділ…
— Відділ безвідповідальних експериментів, — підхопив Н.
Так, жартуючи, ми й розійшлися…
Сиджу самотній в кімнаті. Всі вже сплять. Тільки Клава, наша домробітниця, щось робить на кухні. Я чую, як вона шарудить за стіною. По-моєму, найчуліша людина в нашій сім’ї. Я помічаю, що вона завжди стає на бік скривдженого. Хоч мама на неї і кричить, а вона не звертає уваги. Принципова…
У вікні, між каштанами, блимають зірки. Небо глибоке, таємниче. Між дахами будинків воно особливо кличне, захоплююче. В такі хвилини особливо відчуваєш неправду таких поглядів, як у Романа або навіть у Н.
Ні, ні, не лише у видимості Світобудова. Вона незміряна. Вона нескінченна. Вона глибинна. Космос — як неосяжний діамант з безліччю граней. Він міниться, переливається, манить, обіцяє. Але здобуває його таємниці лише той, хто стверджує, хто сміливо визнає таємничу Безмежність. І не лише визнає, а й приймає її в серце…
Я заплющую очі. Намагаюсь охопити розумом неосяжний простір…
…Серед зірок, галактик, серед грандіозних мегасистем Безмірі пливе наша Земля. Наша планета. Кудись прямує, розвивається, живе, взаємодіє з Всесвітом.
З якою швидкістю? В якому ритмі? Хто скаже про це?
Ніхто.
Не знає ще наука, не може відповісти — що таке Час, що таке Простір.
Почуття очевидності, продовжені до безмежності, приводять нас до абсурду. Грандіозне покривало тайни накинуте на Світобудову. Справді, чутливі очі приладів заглядають уже на мільярди світлових років у простір, наука розгортає перед нами нескінченні сувої минулих тисячоліть, мільйонноліть, і не бачить вражений розум ні початку, ні кінця еволюції Сущого! Як узгодити все це, як збагнути шлях людини серед гігантського лабіринту Буття?
Не простий це шлях.
З якою швидкістю рухається наша Земля? Тридцять кілометрів на секунду навколо Сонця чи двісті разом з планетами і Сонцем навколо галактичного центра? Чи тисячі кілометрів разом з галактикою, чи ще більше з метагалактикою?
Йдучи далі, ми доходимо до неосяжних величин, за гранню яких речовина переходить в стан поля, де, згідно з нашими уявленнями, не може бути ні життя, ні взагалі світу форм. Знову протиріччя, знову таємниця!
Невже ми безсилі пізнати Світобудову? Невже Н. і такі, як він, кажуть правду, стверджуючи обмеженість можливостей людини та її чуттів? Невже даремні зусилля тисяч і тисяч учених, митців, великих творців, філософів? Невже ми присуджені вічно сидіти в світі форм, сковані ланцюгами міри, числа і ваги? Невже вогняний розум Людини довіку буде в полоні у невблаганного Сатурна — володаря Часу, який з давніх-давен пожирає дітей своїх? Невже не знайдеться в нашому світі, не родиться з надрів Матері Геї Зевс-Прометей, який покінчить з сваволею підступного бога?
Наш розум підказує, а серце стверджує: так не буде! Вся історія планети, вся мільйоннорічна важка дорога живого світу до розумної істоти — лише перший крок на шляху великого пізнання. І жахливі труднощі того шляху, муки і битви за Істину — лише запорука грядущих здійснень, свідоцтво славетної долі Людини…
І чи не прихована в міфі про Кроноса-Сатурна віра древніх мудреців в остаточну перемогу над Часом-Кроносом? Справді, цей міф стверджує, що Кронос лише до тих пір буде пожирати дітей своїх — тобто живих істот і все суще — доки вони не обдурять його. Доки не віддадуть йому замість живої істоти лише камінь, загорнутий в пелюшки. Тобто, обманливий світ форм, плинність його. А справжня людина — маленький Зевс — стане недосяжний для Кроноса, бо Людина стане над Часом, скине його з престолу Володаря Світу. Це й буде здійснення моєї фантастичної мрії, світу Всебуття, коли люди зможуть вільно міняти свої форми, оболонки, омолоджуватись, переходити з одного світу в інший, з одного виміру в інший, коли вони, справді, будуть господарями Безмежжя. Я знаю — це буде. Всі мислителі мріяли про цей чудовий час!
Песимісти ниють. Вони не бачать, звідки можна брати такі переконання, таку віру в торжество Розуму. Але ж все просто!
Адже не самотужки пробираємось ми в хащах буття? Адже не самотні в безмірі, серед неосяжного Космосу!
Вічність не лише попереду. Вона й позаду. Вона була, є й буде. Тільки подумати — вже минули незліченні еволюції в різних світах. Незліченні…
Виникали сонця, планети, розумні істоти. Вдосконалювались, переходили на вищі і вищі щаблі розвитку, боролися з хаосом, перемагали час. І, пізнавши закони єдності, сплітали свої зусилля в спільний ієрархічний ланцюг. Велике Кільце!
Велике Кільце — не химера, не мрія фантаста. Воно — велика реальність! Воно — основа еволюції, творчості, краси! Вогняні вихори думки, творчості не пропадають, не гинуть безслідно. Вони зберігаються в резервуарі простору. І той резервуар, та скарбниця Безмежжя готова відкрити свої дарунки сміливим синам Землі, якщо вони приєднують свої сили і знання до єдиної ріки Всесвіту. Коли вони вийдуть з свого космічного яйця, проб’ють шкаралупу роз’єднання!..
А з глибини свідомості пливе єхидне запитання… Воно хоче мати докази для таких стверджень. Воно хоче бачити пришельців з інших світів. Воно хоче говорити з ними…
Справді, можна поставити запитання: чому вони не доводять нам своє існування? Чому не з’являються перед людьми, не допомагають їм, не проголошують того, що досягли самі?..
Що ж, на таке запитання дуже проста відповідь. По-перше, вони, напевне, допомагали людям Землі, і дуже багато. Особливо в перших кроках. Спогади про це є в легендах, в релігійних переказах, в деяких залишках. По-друге, людина повинна сама переконатись в багатьох істинах. Інакше це не стане нашим знанням. Це буде позичене знання, взяте без праці. Уявити, що нам передаються скарби інших світів, на які ми ще не маємо права по рівню свідомості? Це страшно! Ми станемо маріонетками! Ми станемо паразитами іншопланетної скарбниці! А доля паразита — падіння і знищення. Будь-яка клітина тіла повинна бути активною, давати своєму тілу силу, вміння, енергію. А якщо ні — така клітина загниває. І викидається з організму.
Так і у Космосі. У всій Мегасистемі Буття. Я певен, я переконаний.
А зустріч? Ми, може, просто шукаємо не там, де слід. Ми націлюємо радіотелескопи на далекі зірки, планети, слухаємо простір… Ми хочемо бачити пришельців у незвичайному, в дивовижному, в неймовірному, в громі ракетних двигунів, в польотах «літаючих дисків», в космічних феноменах. А може, треба шукати не там. Або не лише там?..
— Може, успіх прийде, коли шукати в звичному, в найпростішому, в тому, що ми давно знаємо. В житті, в буденному…
Які чудові шляхи стоять перед пізнанням! Які захоплюючі відкриття належать здійснити нашому поколінню!..
Сьогодні був у інституті фізики. Говорили з хлопцями, потім, жартуючи, пішли до начальства. Саме жартуючи, А треба серйозно. Пропонували відкрити відділ вивчення взаємозв’язку ритміки, музики і людини, тварин, рослин.
Начальство посміялося, прогнало нас.
— Нам ніколи займатися прожектами, — повчально сказав професор Колотенко, сухорлявий, схожий на сокиру, вчений. Він заступник директора. — Хочете — пишіть фантастичні твори. А у нас — план. Що? На добровільній основі? Без грошей? Ще гірше! Самодіяльність, безплановість. І взагалі — це не наш профіль. Це зв’язано з людиною. З живим світом. А в нас — фізика.
Професоре, шановний професоре! Навіщо ж тоді фізика, якщо вона не зв’язана з живим світом?
Хлопці запропонували мені піти в інститут біофізики. Я вже розігнався був, а потім по дорозі зустрів старого знайомого, Юрка Бондаренка. Він учився в консерваторії, але закінчив раніше від мене на кілька років. Цікавий хлопець. Ще підлітком був у партизанах. Тепер повернувся в рідне село, керує там клубом, піднімає культуру. Каже, що дуже цікаво. Пропонує поїхати в село мені. Я зацікавився його пропозицією. І розповів про свої думки… Про ритміку праці, про вплив музики, про досліди, які треба було б ставити з людьми, з рослинами. Справді, всім же відомо, що людям іти під марш веселіше, легше. Чому? Звідки береться енергія? Дехто скаже, що це самогіпноз. Але це не так. Певно, гармонійна енергійна музика збуджує в організмі, в просторі додаткові запаси енергії. Весь світ — ритм. Гармонійний чи дисгармонійний. Від нас залежить, який вибрати. Звичайно, ніхто не вимагатиме, щоб зараз над полями, скажімо, звучали симфонії для активізації злаків. Але ж для початку можна провести експеримент в оранжереї, на невеликій дільниці. А потім і на полі. Виростити помідори, чи картоплю, чи яблука, чи жито, чи навіть курчат з музикою і без, а потім порівняти. Під мелодію Чайковського, Моцарта, Баха — і під сучасний західний джаз. Під чарльстон, твіст! І порівняти результати! Я певен — вони будуть разючі!
- Предыдущая
- 66/102
- Следующая
