Камертон Дажбога - Бердник Олесь Павлович - Страница 9

• Предыдущая
• 9/49
• Следующая

Настала мить, коли все щезло довкола Гледіс. Існував лише п’ятиміриий світ-вихор, і вона сидить над безвидним берегом тієї зоряної ковбані поруч з дрімаючим коханим. Чекає, чекає, чекає… Кого? Чого? Чи не відчували себе так і великі Попередники — дрімаючий Вішну і терпляча Сарасваті, Шива і Парваті, Христос і його таємнича Супутниця, прикрита Плащем Жалоби?!

Скільки ще треба чекати? Що має статися від такої напруги? І чи можна це називати чеканням, коли тут відсутній час, а лише Вічність обнімає їх Крилом Спокою?!

Зорі мерехтять, пульсують, переливаються із сфери в сферу, знову повертаються на старі вмістилища. Гледіс починає розуміти, що причина існування дрімаючого світу в них самих, що конче треба знайти мить і місце виходу з колеса порочної постійності, і не лише знайти, а й спрямувати Свідомість до вічного польоту угору. Що таке вгору? Хіба вони з Горіором не обрали давно цей напрямок? Хіба не трансформували свої тіла у ноосфері в згустки волі, здатні долати смерть і руїну?

Так, все так! Тільки ж Зоряна Круговерть залишається в роздрібненій свідомості оптильйонів мислячих істот, — і куди їм подітися від цієї психогенетичної спорідненості? Одвернутися, як від набридливого сновидіння? Це те, що пропонує Космократорам Аріман: спопелити минулі історичні спектаклі, ніби їх і не було. Не було походів, кохання, смертей, жорстокостей, надій, злочинів, мрій, поезій, дум, прекрасних картин, мудрих осяянь. Розпочати Еволюцію з чистого аркуша променистої матерії творення. О Лукавий Арімане! І ще лукаві ший попереднику — Кареосе! Ви добре відаєте, що думка, народившись, уже зачинає в лоні Пречистої Матері прекрасних або потворних дітей. Годі їх знищити або трансформувати. Потрібне парадоксальне рішення, якого ще не було в ментальному полі Метасвіту. В чому ж воно? Чи знайде його Горіор у безоднях Океану Буття, куди він так часто пірнає?

Золотисті вії Горіора затріпотіли, наче він почув роздуми Гледіс. Тіло почало ущільнюватися, густішати, налилося теплою блакиттю. Зоряні вихори піднялися вгору, розпливлися над Дивоколом, охопили Всесвіт, знову стали далекими світилами. Запломенів обрій над Правічним Дніпром, заспівали різноголосо птахи в небесних гаях.

Горіор розплющив очі. Побачив кохану, втомлено усміхнувся.

— Ти так довго чекала, — прошепотів він. — Цілу Вічність.

— Моє терпіння розтопило всі межі, — просто відповіла вона. — Ти розшукав те, що хотів?

— Так, Гледіс, — кивнув Горіор, замислено дивлячись у височінь. — Я пронизав сфери часу, де зароджувалися заплутані лабіринти їхньої сучасності. Доленосні ускладнення і багатомірне плетиво світів — наслідки втручання Космократорів у примітивний плин цієї еволюції.

— Але ж ми самі рекомендували їм проникнути сюди? — зауважила Гледіс.

— Правду кажеш. Ми теж оцінювали результати таких втручань поверхово. Експеримент-імпровізація. Аріман також жалкує, що так сталося, та тільки він хіба здатний покаятись для повної трансформації?

— Що ж повинні зробити Космократори? І звідки починати? Чи маємо ми можливість вирвати їх з чужого виміру і повернути в свій, притаманний?

— Жоден вимір Землі не рідний для них, — заперечив Горіор. — Тим більше Юліана, яка вихоплена з дев’ятнадцятого віку, має ввійти в двадцятий, знову різко порушивши кармічні плетива.

— Тоді як?

— Я побачив один з варіантів, який при успішній реалізації відкриє браму до повної метаморфози Буття.

— У чому цей варіант?

— Тяжко і просто, Гледіс. Ми повинні допомогти Космократорам зібратися в певній локалізованій добі за п’ять тисячоліть до сучасності.

— Жах! — скрикнула Гледіс. — Навіть у цю епоху їх звести докупи майже немислимо, а перекинути в минуле, яке вже реалізоване…

— Хто тобі сказав, що воно реалізоване? — Суворо заперечив Горіор. — Реалізована лише гіпнотична воля Арімана. Йому вдалося нав’язати плину еволюції Землі низку глибинних стереотипів, які стали алгоритмом і програмою планетарного Спектаклю. Актори переодягаються, лаштунки оновлюються, режисери змінюють один одного, але фабула та сама, результати повторюються, кулі космічного більярду падають в ті самі лузи.

— Потрібно змінити алгоритм біля першовитоків історії Планети? — запитала схвильовано Гледіс.

— Не лише змінити, а розкріпачити монади мислячих істот від будь-яких алгоритмів, вернути їм Право Самодеміургів.

— Ти хочеш оголити сучасність від Космократорів? І тоді настане хаос, адже ця реальність зв’язана з цими.

— Ми використаємо багатовекторність Духу. Вони будуть одномоментно тут і там.

— Пе загрожує божевіллям, роздвоєністю свідомості.

— Вони вже здатні усвідомлювати кілька рівнів реальності. Іншої стежки нема.

— Як ти мислиш передати їм таке рішення? Як зведеш докупи?

— Вони самі мають вийти на контакт. І збагнути потребу в парадоксальному експерименті. Імператив неприпустимий. Хоч доля їхня в цій сфері жахлива, ми не можемо її полегшити.

Гримнули двері. Брязнули ключі.

На прощання холодні погляди міліціонерів. І жорстке прощальне слово майора Куштенка:

— Я зробив усе, що міг. Виплутуйтеся самі зі своєї пастки. Тепер лише слово закону…

— Невже ви гадаєте, що шпигуни або розвідники могли б творити химерну легенду?! — Відчайдушно скрикнув Григір, простягаючи руки до Куштенка, який уже зачиняв двері. — Адже академік чітко аналізував факти, і логічно мислячі люди…

— Вступила в дію не логіка, — повчально обірвав його майор, — а щось глибше. Думайте, вирішуйте. Я лише простий виконавець наказів. Приготуйтеся, за вами скоро прийдуть. Можливо, цієї ночі.

Затихли кроки в коридорі. Тиша. Галя перша порушила стан заціпенілості, рушила до кухні.

— Треба випити міцного чаю, Григорчику, — сказала вона. — І заспокоїтися. Сідайте і думайте.

Галя ввімкнула газову плиту, поставила чайник з водою. Сіла за стіл поруч з Юліаною. Григір ходив від дверей до вікна, зосереджено думаючи.

— Ти знаєш звичаї цього часу, — озвалася Юліана, — тим більше вивчав юриспруденцію двадцятого віку. Як гадаєш, що вони можуть зробити з нами?

Бова різко повернувся до дівчат, зупинився. Іронічна посмішка з’явилася на його міцно стиснутих вустах.

— Яка юриспруденція? — вигукнув він. — У ці роки на будь-яку розправу лише накидали фальшивий юридичний флер. Суцільна містифікація! Мільйони людей були розстріляні, закатовані, згноєні в таборах та в’язницях не тому, що вони вчинили злочин, а просто так… за примхою підлотника, який садистично користувався владою. Згадайте генерала, який оскаженів лише тому, що в нашій сфері події розвивалися не гак, як тут.

— То, може… — Галя несміливо глянула на хлопця.

— Що може?

— Саме це допоможе нам? Інша сфера, інші закономірності. У нас кумир Ленін. У них — Троцький. Треба роз’яснити їм…

— Роз’яснюй вовкові про гуманізм, коли він захотів зжерти вівцю, — гірко зауважив Бова. — Тим більше що Троцький аніскілечки не кращий від Сталіна чи Леніна. Сам він мріяв про трудові армії, про жорстокий примус на виробництві, про світову революцію. Дуже кривавий тип. Сподіватися на доброзичливість марно.

— А що вони можуть нам інкримінувати? — здивувалася Галя. — Проведуть слідство. Знайдуть наших відповідників. Я ще навіть не народилася. Юліани тут нема. Ти десь бігаєш хлопчиськом. Твій шеф, як повідомив Куштенко, ще працює дільничним міліціонером. У них голова піде обертом від усіх цих фактів. І рано чи пізно — вони змушені будуть повернути справу до учених…

— Галю, не будь наївним дитям! Ми опинимося — і це в кращому випадку — там, де був твій батько в нашій сфері. В дурдомі. А звідти шлях нам справді до божевілля. Я вивчав архіви злочинів колишнього ЧК у нашій реальності. Гадаю, що тут вони не кращі. Подвиги інквізиції бліді порівняно з цими борцями за щастя людства.

— Що ж нам робити?

Григір наблизився до столу, сів навпроти дівчат, схопив їхні руки в свої великі долоні.

• Предыдущая
• 9/49
• Следующая