Камертон Дажбога - Бердник Олесь Павлович - Страница 34

• Предыдущая
• 34/49
• Следующая

— Гм. Усе так. Тоді де ж вірус? Звідки він взявся? Як заразив свідомість Арімана?

— Чому Арімана? Може, всіх вас? Коли хтось потрапляє у в’язницю, то хіба винен лише начальник в’язниці? Чи конвоїр? Чи суддя? Чи прокурор? Чи полісмен, що заарештував обвинуваченого? Може, насамперед, винен той, хто став в’язнем? Інститут в’язниці існує хіба волею адміністрації? Хіба стоматологи винні в тому, що у людей псуються зуби? Хіба священики винні в тому, що ви поспішаєте до храму замолювати гріхи?

— Аякже? Вони пропагують певну ідею, захоплюють в свій потік свідомість істоти і…

— Хай визволяється істина. Хай обминає павутину гіпнотичності, якщо та павутина страхає ЇЇ. Хто змушує її летіти на химерні вогники містифікацій? Згадай історію: цілі народи божеволіли, засвоївши абсурдні ідеї тих чи інших вождів, кумирів. За тим ішли війни, руїна, самогубство націй, виродження психотипу Людини. Хіба винні вожді в цьому? Хіба могли б ваші Гітлери чи Сталіни самотужки загнати вас у лабіринти страшного соціального сказу?

— Я розумію тебе. Сам тільки що думав про космічну хворобу людства. І прийшов до висновку, що ми — в зоряній самоізоляції. Ущербність інформаційна породжує ущербність у всьому іншому. Отже, треба сформулювати чіткий закон виходу з порочного кола псевдобуття. Має ж бути таке правило для тих еволюцій, які потрапляють в лабіринт?

— Є таке правило.

— Ти можеш сформулювати його?

— Я можу лише підказати. Хіба забув, що я сформований Системою Ара, котра несла в собі вірус падіння. Отже, у мені відсутнє абсолютне знання, як ти його розумієш, а лише можливість застерігати від порочних рішень. Спробуємо провести діалог, у якому ти сам підійдеш до розуміння правила виходу.

— Я готовий.

— Тоді я ставлю перше питання. Тебе, всіх вас уже протягом тисячоліть турбує патологічна історична «реальність». Як би ти назвав її з точки зору шукача, мандрівника, дослідника?

— Тупик Буття, Еволюції.

— А з точки зору інформатики?

— Нерозв’язний алгоритм.

— О, чудово. Це те що треба. Нерозв’язний алгоритм. Безумовно, кимсь нав’язаний. Алгоритм, який став тисячолітньою програмою багатьох народів. Практично всієї Планети. А отже — впливає і на долю інших світів. Він використовує мізерну частку сил і потенцій того, що ви називаєте тілом (тобто єства).

— Це правда. Наука вже визначила, що реалізується лише кілька відсотків потужності мозку, чуттів, духовних можливостей…

— Отже, всі інші «можливості» — у розпорядженні інших векторів Буття, які ви називаєте інтуїцією, інстинктом, мріями, снами, астралом, менталом, божественними сферами, підсвідомістю, суперсвідомістю… і так до безмежжя, залежно від рівня «знання», а правильніше — сліпоти.

— І все ж таки реальність є, вона функціонує, підкоряється певним закономірностям та константам.

— Ти так гадаєш? Переглянь низку світоглядів останніх тисячоліть: плоска земля, земля на слонах, китах, геоцентрична система, геліоцентрична, Всесвіт, що твориться з вибуху Першоатома, релігійні догми про формування Світу Деміургом з нічого тощо. Яким же закономірностям підкоряється Всесвіт? Індуським, чи майя, чи міфічним, чи середньовічним, чи механістичним законам Лапласа — Ньютона, чи релятивістським схемам теорії відносності?

— Згоден з твоєю іронією. Всесвіт існує на фундаменті втаємничених законів, ще невідомих людському розумові. Проте все ж таки закони є?!

— Звідки це відомо?

— З практики цивілізації.

— Саме практика цивілізації (і не лише на Землі) доводить, що відсутнє те, що ви назвали законом.

— Парадоксальна думка.

— Ваше поняття про закони — значно парадоксальніше, аніж прийняття думки про їхню відсутність.

— Дивно. Такі ідеї проповідував Зоряний Корсар та його учитель Аерас.

— Чудово. Отже, вони звільнилися від деспоти великої Химери.

— Що ж тоді керує Світобудовою, суспільствами, еволюціями?

— Обрана «історична» чи «космоісторична» реальність «склеюється» чим завгодно: релігією, наукою, історією, забобонами, національними чи племінними традиціями, стихійними сплесками жадань тощо. «Клей» не має значення, колективна свідомість народів користується тим, який трапляється. Це може бути плюс, мінус, фашизм, комунізм, бандитська група, мафія, релігійний орден, поклоніння Богові, Сатані… аби тільки тримав купи учасників «реальності».

— Я зрозумів твою думку. Люди страхаються залишитися без певного «клею». Їм страшно самостійно вирішувати свої проблеми, навіть формулювати їх. Хай хтось творить стратегію й тактику, а ми — підтримаємо його. Тоді й відповідальність — його. Гм, гм… Чудово! Який же вихід? Як же тоді «розклеїти» учасників апендиксної «реальності», як визволити істот, котрі потрапили в тупик?

— Колективний вихід з космоісторичного тупика неможливий. Інерція узгодженого Всесвіту страшна. Адже його освятили всі сущі: від чутливих атомів — до гомо сапієнс, від амеб — до істот Духовних Сфер.

— Ти вважаєш, що існування Всесвіту — це узгодженість всього сущого? Це — домовленість свідомостей протягом Вічності про певні правила гри?

— Нарешті ти народив потрібну думку. Саме так.

— І ця узгодженість правил гри всіх учасників космічної рулетки і є закон?

— Так. Тоді ти повинен збагнути, що «вийти» з цієї вселенської в’язниці практично нема куди. Ти виходиш у порожнечу.

— Але ж Зоряний Корсар вийшов? І його подруга. І їхні соратники.

— А Світ дуже відчуває їхню свободу? Я певен, що вони самотні. Тому потрібен міст від поневоленого Буття — до самотнього. Майже до уявного.

— Гаразд. Тоді давай помріємо. Колективний вихід марно готували. Отже…

— Отже, потрібні мінімальні групи усвідомлення виходу. Саме — усвідомлення. Доки відсутня потреба виходу, доки вона не стала бичем свідомості, даремно нав’язувати соціуму парадоксальне рішення. Спробуй продовжити мою думку сам. Які мають бути перші кроки, щоб змінити алгоритм безвиході?

— Я гадаю, що перше завдання — визначення фрагментів інших реальностей: у мріях, у сновидіннях, у відчуттях, у міфах, у спонтанних відкриттях учених, у священних заповітах, де можуть бути захоронені в труну містики парадоксальні рішення.

— Правильно. А далі?

— Добудова цих фрагментів. Гармонізація їх. Формування в свідомості — якнайповніше — нової реальності, що випливає з того чи іншого фрагменту.

— Це те, що Бог Апокаліпсису говорить: «Се, творю все нове…»

— Чудовий алгоритм. Тільки так. Все нове. Бо старі латки на новій тканині Буття — абсурдні й руйнівні. Таким чином, ти вивільняєш свідомість від влади апендиксної «реальності». Ви оволодіваєте можливістю вільного переходу від реальності до реальності.

— Прекрасно. Христос казав: «У Вітця Мого осель багато».

— Бачте, Землі давно подаровано визволяючі заповіти. Йдемо далі. Ви повинні шукати перехрестя, де зустрічаються інші реальності з цією — апендиксною. Це так звані точки вибору (як у казці: направо підеш, наліво підеш і т. д.), які не були реалізовані. Наприклад, була можливість сміливого вчинку, а ти — відступив: зустрів романтичну дівчину, покохав, а одружився з багатою або знаменитою; міг би вирушити в таємничу експедицію, а віддав перевагу кабінетній праці. Таких знехтуваних фрагментів — безліч.

— Я зрозумів, Чорний Папірусе. Потрібна сильна енергетична група Воїнів Пізнання, узгодженість нових векторів, прийнятних для всіх учасників. Діяти лише те, що воліє свідомість, що прагне виходу. Недіяння на творення псевдо-реальності. Синтез енергоканалів у власному єстві й у Всесвіті. Оволодіння єдиним потоком Сили. А далі — через точки вибору (сингулярності) вихід до інших реальностей, тотожних з нами, тобто народження в повну свободу, в світ імпровізації.

• Предыдущая
• 34/49
• Следующая