Зневажаючи закон - Кристи Агата - Страница 58

• Предыдущая
• 58/70
• Следующая

— Так, я п'яний, — захихотів кучерявий.

— Ви Дьюків приятель? — спитав чоловік у светрі.

— Я маю дещо розповісти йому.

— А що саме?

Молверн промовчав.

— Діло ваше, — ображено знизав плечима чоловік у светрі.

— Знаєш, чого йому треба, Майку? — раптом розлютився кучерявий. — Цей гад, певно, хоче влаштуватися на моє місце. Їй-бо! Поглянь-но, яка бандитська пика. Слухай, а ти часом не детектив? — І він тицьнув Молверна в живіт дулом пістолета.

— Ти вгадав, — відказав Молверн. — І забери свою пукавку.

Кучерявий напівобернувся й через плече підморгнув чоловікові в светрі.

— Що я казав, Майку? Він нишпорка. Він хоче на моє місце. Ясно, як божий день.

— Бовдуре, сховай свого пугача, — з огидою мовив чоловік у светрі.

Кучерявий обернувся до нього ще більше.

— Я тут для того, щоб охороняти Дьюка, а не панькатися з усяким набродом! — заявив він.

Молверн майже недбалим рухом руки, яка тримала портсигар, відбив пістолет убік. Кучерявий рвучко обернувся до нього. І тоді Молверн ступив уперед і врізав його кулаком у сонячне сплетіння, кистю другої руки не давши пістолетові опуститись. Кучерявий захрипів, вихлюпнув віскі Молвернові на пальто, склянка впала й розбилася, воронований пістолет відлетів аж у куток кімнати. Чоловік у светрі кинувся по нього.

В цю мить — Молверн навіть не почув, коли перестала шуміти вода, — з душової, енергійно розтираючись рушником, вийшов русявий боксер. Він аж рота розтулив з подиву, коли побачив, що робиться в роздягальні.

— З мене годі, — промовив Молверн, відсторонив від себе кучерявого, прямим ударом правої садонув його в щелепу й відступив до дверей. Кучерявий позадкував через усю кімнату, вдарився спиною об стіну й осів на підлогу.

Тим часом чоловік у светрі підняв пістолет і тепер закляк на місці, дивлячись на Молверна.

Молверн дістав хусточку й витер заляпане на грудях пальто. Тарго повільно стулив свої широкі гарні уста й знову заходився розтирати рушником груди. По хвилі він спитав:

— Хто ви, в дідька, такий?

— Я приватний детектив. Принаймні був ним. Звати мене Тед Молверн. По-моєму, вам потрібна допомога.

Обличчя Тарго було червоне після душу. Тепер воно почервоніло ще дужче.

— Звідки ви це взяли?

— Я чув, що ви мали програти цей бій, і бачив, як ви намагалися програти його. Та Верра виявився геть нікчемним слабаком. У вас не було іншої ради. А це означає, що ви вскочили у халепу.

— За такі слова з людини роблять відбивну, — спроквола мовив Тарго.

На мить у кімнаті запала тиша. П'яний підвів голову, закліпав очима, спробував підвестися, але не зміг, і голова його знову впала на груди.

Молверн спокійно додав:

— Бенні Сірано — мій приятель. Наскільки мені відомо, він протегує вам, так?

Чоловік у светрі хрипко засміявся, витяг з пістолета обойму, повидавлював з неї патрони і кинув пістолет на підлогу. Потім попрямував до дверей і, грюкнувши ними, вийшов.

Тарго подивився на зачинені двері, перевів погляд на Молверна і, помовчавши, запитав:

— А звідки ви про це дізналися?

— Ваша подруга Джін Едрієн мешкає в моєму готелі, на одному поверсі зі мною. Кілька годин тому на неї напав якийсь бандюга — оглушив ударом по голові. Я саме йшов коридором і спочатку побачив того бандюгу — він тікав, — а потім дівчину, непритомну. Я подав їй допомогу, і вона в двох словах розповіла мені, що й до чого.

Тарго тим часом одягався. Він уже був у спідньому і в шкарпетках. Діставши із шафки чорну шовкову сорочку і надягаючи її, він сказав:

— Мені Джін не розповіла нічого.

— Воно й не дивно — перед боєм. Тарго злегка кивнув. Потім заговорив далі:

— Що ж, як ви й справді приятель Бенні, я вам скажу. Мені таки погрожували розправою. Може, все це взагалі ламаного мідяка не варте, а може це затіяв якийсь розумаха-букмекер, сподіваючись на дурничку нагріти руки. Хоч би як там було, я бився чесно. Тож ідіть собі, шановний, і спокійно дихайте повітрям.

Він натяг чорні штани з високим поясом і пов'язав на чорній сорочці білу краватку. Потім дістав із шафки й надяг піджак із тонкого білого сукна, окантований чорною плетеною тасьмою. З нагрудної кишеньки піджака стирчала трьома кінчиками чорно-біла хусточка.

Молверн оглянув його з голови до ніг, підійшов до дверей, став і подивився на п'яного.

— Ну що ж, — сказав він, — я бачу, охоронець у вас є. Вважайте, що мене привело до вас непорозуміння. Пробачте.

Він тихо причинив за собою двері, піднявся у вестибюль і вийшов на вулицю. Під дощем завернув за ріг будинку й попрямував до просторої, посиланої жорствою автомобільної стоянки.

Фари його машини засвітилися, поблимали, машина прошурхотіла по вогкій жорстві й зупинилася перед ним. За кермом сидів Тоні Акоста.

Молверн сів на сидіння справа й сказав:

— Давай під'їдемо до Сірано, Тоні, перепустимо по одній.

— Оце діло, містере Молверн! Там сьогодні виступає міс Едрієн. Знаєте — ота білявочка, про яку я казав вам.

— Знаю. Я познайомився з Тарго. Чимсь він мені навіть сподобався — але не своїм одягом. Бр-р, його одяг мені не сподобався зовсім.

Гес Найшекер, — такий собі двохсотфунтовий живий манекен із салона новітніх мод, — мав рум'яні щоки й тонесенькі, бездоганно накреслені брови — брови з китайської вази. В петельці його широкоплечого смокінга стриміла червона квітка, і він раз у раз нюхав її, стежачи, як старший офіціант розсаджує за столом новоприбулу компанію. Коли Молверн з Тоні Акостою з'явилися над сходами в зал, він засяяв і поспішив до них з простягнутою рукою.

— Добривечір, Теде! Ти з компанією?

— Ні, ми вдвох. Знайомтеся: містер Акоста — Гес Найшекер, метрдотель Сірано.

Гес Найшекер потис Тоні руку, навіть не глянувши на нього, і сказав:

— Я оце пригадую, Теде, востаннє ти був у нас із…

— Вона поїхала з міста, — відповів Молверн. — Влаштуй нас неподалік від площадки, але не надто близько. Ми з ним не збираємося танцювати вдвох.

Гес Найшекер висмикнув з-під пахви старшого офіціанта меню й повів їх за собою. Вони спустилися п'ятьма вистеленими яскраво-червоним килимом сходинками і пройшли між столиками, що оточували овал танцювальної площадки.

Коли вони сіли, Молверн замовив віскі з содовою та льодом і сандвічі по-денверському. Найшекер переказав замовлення офіціантові, а тоді висунув стілець і сів до столика. Вийнявши олівець, він заходився креслити трикутники на сірниковій коробочці.

— Ходив на бокс? — спитав він недбало.

— Ти це називаєш боксом?

Гес Найшекер поблажливо всміхнувся.

— Бенні розмовляв з Дьюком. Дьюк каже, ти щось запідозрив. — Він раптом глянув на Тоні Акосту.

— Тоні — свій хлопець, — сказав Молверн.

— Гаразд. То, будь ласка, зроби нам послугу і забудь про свої підозри. Бенні цей боксер подобається. І він не допустить, щоб з ним що-небудь сталося. Якби справді йшлося про щось серйозне, якби Бенні не вважав, що вся ця комедія з погрозами задумана якимсь дешевим комбінатором між двома партіями в більярд, — він забезпечив би Тарго надійнішою охороною, справжньою охороною. Бенні ніколи не протегує більш як одному боксерові, тож добирає він їх дуже ретельно.

Молверн запалив сигарету, випустив з кутика рота цівку диму й спокійно відповів:

— Це, звісно, не моє діло, але кажу тобі — тут усе не так просто. В мене нюх на такі речі.

Гес Найшекер з хвилину замислено дивився на нього, а тоді знизав плечима:

— Що ж, гляди не помилися.

Він рвучко підвівся й пішов між столиками, раз у раз зупиняючись, щоб з усмішкою вклонитись одному відвідувачеві, сказати кілька слів другому.

Бархатисті очі Тоні Акости збуджено сяяли.

— То, по-вашому, містере Молверн, тут самими погрозами не обійдеться?

Молверн мовчки кивнув. Офіціант приніс їм напої та сандвічі й пішов. Оркестр на естраді в кінці овальної площадки вибухнув коротеньким вступом, прилизаний, усміхнений конферансьє плавною ходою наблизився до мікрофона й забубонів, мало не торкаючись його губами.

• Предыдущая
• 58/70
• Следующая