Выбери любимый жанр

Зневажаючи закон - Кристи Агата - Страница 18


Изменить размер шрифта:

18

— Огидний портрет! — кинула місіс Бентрі.

— О ні, гидка вона не була. Я ж кажу, з косметикою вона була досить симпатична… Ти як гадаєш, Едді?

— Так, косметику вона любила, і це її рятувало. У неї були чудові блакитні очі.

— Так, невинний дитячий погляд, а жирно підведені вії підкреслювали блакить очей. Волосся, звичайно, було вибілене. Знаєте, з білим волоссям — хай навіть вибіленим штучно — вона чимось нагадувала Розамунду, мою дружину. І, скажу вам, це й запало старому в око. — Марк зітхнув. — Так, історія дуже сумна… Але найстрашніше в ній те, що ми з Едді не можемо не радіти з її смерті. — Він не дав Аделаїді висловити протест. — Не треба, Едці. Я знаю, що в тебе на душі. У мене те саме. Я не хочу прикидатись! Але, зрозумійте правильно, у всій історії мене найбільше непокоїть Джефф. Тяжкий це був для нього удар. Я… — Він замовк і втупився у двері з вітальні на терасу. — Так, так. Ану поглянь, хто там?.. А ти безсовісна, Едді!

Місіс Джефферсон глянула через плече, охнула, почервоніла й схопилася на рівні. Вона швидко попростувала терасою до високого, середніх літ чоловіка з худорлявим, мідного кольору обличчям, що тримався якось непевно.

— Часом не Гуго Маклін? — спитала місіс Бентрі.

— Так, це він. Відомий під ім'ям Вільям Доббін.

— Дуже відданий чоловік, правда ж? — пробуркотіла місіс Бентрі.

— Собача відданість, — потвердив Марк. — Досить Едді лише свиснути — і Гуго примчить з іншого кінця світу. Він ще й досі сподівається одружитися з нею. І, скажу вам, вона вийде за нього.

Міс Марші спостерігала за ними радісними очима. Нарешті сказала:

— Он як! Роман?

— У дусі добрих давніх часів, — запевнив її Марк. — Роками тягнеться. Така вже вона жінка, Едді. — І, розмірковуючи вголос, додав: — Мабуть, вранці йому подзвонила. А мені й не сказала!

Едвардз непомітно перетнув терасу й зупинився біля Марка.

— Вибачте, сер. Містер Джефферсон хотів би вас бачити.

— Зараз іду. — Марк підхопився, кивнув усім головою, кинув: — До зустрічі! — І пішов у готель.

Сер Генрі нахилився до міс Марпл і сказав:

— Ну, то як вам подобаються ті, що найбільше виграли від злочину?

Міс Марпл перевела погляд на Аделаїду Джефферсон, що стояла поруч зі своїм давнім другом, і замислено промовила:

— Знаєте, я б сказала, що вона дуже віддана мати.

— О, це правда, — погодилась місіс Бентрі. — Вона віддана Пітеру безоглядно.

— Едді з тих жінок, — мовила міс Марпл, — які всім подобаються і можуть виходити заміж скільки завгодно разів. Але це не та жінка, що не може існувати без чоловіка. Ні, вона зовсім інша.

— Я вас розумію, — сказав сер Генрі.

— Те, що ви обоє маєте на увазі, йде від її уміння слухати, — заявила місіс Бентрі. Сер Генрі засміявся і спитав:

— А Марк Гаскелл?

— О, — мовила міс Марпл, — то чоловік хитрий!

— Знаєте схожу сільську історію?

— Є один будівельник, містер Каржілл. Він стількох людей умовив обманом поприбудовувати всякої всячини!.. А скільки він із них за це здер! І щоразу вмів правдоподібно пояснити свою ціну. Хитрий чоловік. Одружився на грошах. Містер Гаскелл, як я розумію, теж.

— Він вам не до вподоби?

— До вподоби. Як і більшості жінок. Але мене він не проведе. Чоловік він привабливий. Але трохи нерозважливий, забагато говорить.

— Саме так, нерозважливий, — погодився сер Генрі. — І матиме чимало клопоту, якщо не одумається.

Високий чорнявий молодик у білому фланелевому костюмі підійшов до сходів на терасу й на хвилю зупинився, спостерігаючи Аделаїду Джефферсон та Гуго Макліна.

— А це, — люб'язно мовив сер Генрі, — містер X. Можна сказати, одна з цікавих дійових осіб. Професійний танцівник і тенісист. Раймонд Старр, партнер Рубі Кіні.

Міс Марпл з цікавістю подивилася на нього й промовила:

— Приємний чоловік, правда?

— Може, й так.

— Не кажіть дурниць, сер Генрі, — заперечила місіс Бентрі. — Він приємний без ніяких «може».

— Здається, місіс Джефферсон згадувала про те, що вчилася грати в теніс, — тихо промовила міс Марпл.

— Гадаєте, Джейн, тут щось є?

Міс Марпл не встигла відповісти на це запитання, бо до них саме підійшов малий Пітер Кармоді. Він звернувся до сера Генрі:

— Послухайте, ви теж детектив? Я бачив, як ви розмовляли зі старшим поліційним офіцером? Отой товстун, — старший поліційний офіцер, еге ж?

— Так і є, синку.

— Мені сказали, нібито ви страшенно важний детектив із Лондона. Начальник Скотленд-Ярду чи щось таке.

— У книжках начальник Скотленд-Ярду завжди останній нікчема, адже так?

— Ні, тепер не так. Насміхатися над поліцією старомодно. Ви вже знаєте, хто вбивця?

— На жаль, ні.

— Тобто все це дуже подобається, Пітере? — поцікавилася місіс Бентрі.

— Так, трохи. Хоч якась переміна, еге ж? Я тут скрізь нишпорив, думав, може, знайду якісь речові докази, але мені не пощастило. Проте дещо на пам'ять я собі знайшов. Хочете, покажу? А мати чомусь сказала, щоб я його викинув. Ці матері часом просто нестерпні! — Він дістав із кишені сірникову коробку, відкрив і взяв з неї свою коштовність. — Погляньте, це ніготь, її ніготь! Я приклею до нього ярлика, напишу: «Ніготь убитої жінки», — й віднесу його до школи. Гарний сувенір, правда?

— Де ти його взяв? — спитала міс Марпл.

— Ну, мені просто пощастило. Бо тоді я ще не знав, що її збираються вбити. Це було вчора перед вечерею. Ніготь Рубі застряг у шарфі Джозі й порвав його. Мати відрізала ніготь і дала мені, щоб я його викинув. І я б так і зробив, але потім передумав і поклав його в кишеню. А сьогодні вранці згадав і вирішив поглянути, чи він на місці. Ніготь виявився на місці. Тепер ось маю сувенір.

— Яка гидота! — вигукнула місіс Бентрі.

— Ви так гадаєте? — ввічливо спитав Пітер.

— А ще сувеніри в тебе є? — спитав сер Генрі.

— Хтозна. А втім, може, і є.

— Не розумію вас, юначе.

Пітер замислено подивився на нього, потім дістав із кишені конверта, а з нього щось схоже на рудий шнурочок.

— Це шматочок шнурка від черевика отого хлопця. Джорджа Бартлетта, — пояснив він. — Сьогодні вранці я побачив у коридорі під його дверима черевики й на всяк випадок відрізав собі шматочок шнурка.

— На який це випадок?

— Якщо Бартлетт виявиться вбивцею. Він бачив її останній, а це завжди страшенно підозріло, ви ж знаєте… Чи скоро вже вечеря, як ви гадаєте? Жах як хочу їсти. Від обіду до вечері так довго тягнеться час… О, та тут і дядько Гуго! Я й не знав, що мати викликала його. Мабуть, посилала по нього. Вона завжди так робить, коли їй не з медом. А он і Джозі… Агов, Джозі!

Побачивши місіс Бентрі та міс Марпл, Джозефіна Тернер зупинилася. Місіс Бентрі приязно мовила:

— Доброго здоров'я, міс Тернер! Ми приїхали дещо розслідувати.

Джозі винувато роззирнулася, потім тихо озвалась:

— Це жах! І досі ніхто нічого не знає. Тобто й досі не дійшло до газет. Тоді мене, мабуть, розпитуватиме кожен. А це просто жахливо. Сама не знаю, що казати.

Вона розпачливо втупилась у міс Марпл.

— Так, боюся, вам буде сутужно, — зітхнула та. Таке співчуття Джозі потішило.

— Розумієте, містер Прескотт наказав мені мовчати. Воно й добре, але ж кожен неодмінно схоче про щось у мене запитати, а людей же не можна ображати. Містер Прескотт сподівається, що я працюватиму й далі, а він, мовляв, був не дуже тактовний, отож я, звісно, докладу всіх зусиль… І справді, не розумію, чому все повинно окошитися на мені?

— Ви не проти, якщо я відверто про щось вас спитаю? — звернувся до неї сер Генрі.

— О, питайте про що завгодно! — якось нещиро відказала Джозі.

— У вас через усе це були якісь непорозуміння з місіс Джефферсон і містером Гаскеллом?

— Ви маєте на увазі вбивство?

— Ні, я не маю на увазі вбивство.

Джозі ніяково заламала пальці, потім трохи сумно відказала:

— І були й не були, якщо ви мене розумієте. Ніхто з них не сказав мені жодного слова. Та, гадаю, за те, що містер Джефферсон так прикипів серцем до Рубі, вони звинувачували саме мене. Але хіба я винна? Таке буває. Тоді я навіть не думала, що до цього дійде. Я… я була просто ошелешена! — Вона говорила щиро, сумніву не було.

18
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело