Выбери любимый жанр

Червоний сигнал - Кристи Агата - Страница 3


Изменить размер шрифта:

3

Настала пауза, після якої озвався новий голос, попередивши свої слова демонічним сміхом.

— Ха-ха-ха! Ха-ха-ха! Краще не йдіть додому! Послухайте моєї поради!

— До кого ви звертаєтеся? — запитав Трент.

— До одного з вас трьох. На його місці я не пішов би додому. Небезпека! Кров! Не дуже багато, але цілком досить. Не йдіть додому! — Голос став затихати. — Не йді-і-і-ть до-до-о-му!

Голос замовк. Дермот відчував, як стугонить його кров. Він був певний, що пересторога стосується його. У всякому разі, якась небезпека існує. Почулося тяжке зітхання, потім стогін. Медіум поверталася в себе. Увімкнули світло. Вона сиділа випростана, очі в неї трохи блищали.

— Сподіваюся, з вами все гаразд?

— Усе було дуже добре, спасибі вам, місіс Томпсон.

— Тобто, спасибі Шіромако?

— Авжеж, і всім іншим.

Місіс Томпсон позіхнула.

— Я смертельно втомилася і геть виснажена, але чесно заслужила вашу похвалу і задоволена, що все минуло добре. Я трохи боялася, щоб, бува, не сталося чогось непередбаченого. В цій кімнаті якась тривожна атмосфера. — Вона глянула через своє плече, через друге, занепокоєно знизала ними і повела далі: — Мені це не подобається. Серед вас не було недавно раптової смерті?

— Серед нас? Кого ви маєте на увазі?

— Ну, серед ваших близьких родичів або друзів. Ні? От і гаразд. Якби я не боялася видатись мелодраматичною, то сказала б, що сьогодні тут витає смерть. Ну, та це лише моя фантазія. До побачення, місіс Трент. Я рада, що ви задоволені.

Місіс Томпсон, у своєму темно-червоному оксамиті, вийшла.

— Сподіваюся, вам було цікаво, сер Ейлінгтон? — тихо спитала Клер.

— Надзвичайно цікавий вечір, люба господине. Щиро дякую за цю виставу. Дозвольте побажати вам на добраніч. А ви всі, здається, їдете на танцювальний вечір?

— Може, й ви поїдете з нами?

— Ні, ні. Я взяв собі за правило вкладатися в ліжко до пів на дванадцяту. До побачення. До побачення, місіс Еверслі. Ага, Дермоте! Я дуже хотів би поговорити з тобою. Може, поїдемо разом? А потім ти приєднаєшся до інших у «Графтоні».

— Звичайно, дядечку. Отже, зустрінемося там, Джеку.

Під час недовгої дороги до Харлі-стріт дядько й племінник майже не розмовляли. Сер Ейлінгтон лише вибачався за те, що потяг Дермота з собою і запевнив, що забере в нього лише кілька хвилин, а коли вони приїхали, запитав:

— Хай машина почекає на тебе, хлопче?

— О, не турбуйтеся, дядечку, я візьму таксі.

— Дуже добре. Я не люблю затримувати Чарлсона надовше, ніж це конче потрібно. До побачення, Чарлсоне. Куди, в біса, я подів свій ключ?

Машина від'їхала, а сер Ейлінгтон усе ще стояв на ґанку, марно обмацуючи свої кишені.

— Мабуть, залишив у другому пальті, — сказав він нарешті. — Подзвони, будь ласка. Я певен, Джонсон ще не спить.

Незворушний Джонсон справді відчинив двері менш як за хвилину.

— Я десь загубив свого ключа, Джонсоне, — сказав сер Ейлінгтон. — Принеси, будь ласка, до бібліотеки дві склянки віскі з содовою.

— Слухаюся, сер Ейлінгтон.

Увімкнувши в бібліотеці світло, лікар жестом запросив Дермота ввійти і зачинити двері.

— Не стану довго затримувати тебе, тільки хочу про дещо запитати. Чи це моя фантазія, чи ти справді почуваєш, так би мовити, ніжність до місіс Трент?

— Джек Трент — мій найближчий товариш.

— Пробач, але це не відповідь на моє запитання. Ти, мабуть, вважаєш мої погляди на розлучення аж надто пуританськими, але мушу нагадати тобі: ти мій єдиний близький родич і спадкоємець.

— Про розлучення тут не йдеться, — сердито відказав Дермот.

— Звісно, не йдеться. З причини, яка мені відома краще, ніж тобі. Саму причину я зараз відкрити тобі не можу, але мушу застерегти: Клер Трент — не для тебе.

Молодий чоловік стійко витримав погляд дядька.

— Мені вона теж відома і, мабуть, краще, ніж вам здається. Я знаю, чому ви були сьогодні на обіді.

— Знаєш? — здивувався лікар. — Звідки?

— Вважайте, що здогадався, сер. Мабуть, я не помилюся, коли скажу, що ви були там як фахівець, хіба не так?

Сер Ейлінгтон заходив по кімнаті.

— Ти не помиляєшся, Дермоте. Я, звичайно, не міг тобі відкритись, хоча боюся, що скоро це перестане бути таємницею.

Серце Дермота стислося.

— Ви хочете сказати, що дійшли певного висновку?

— Так, у сім'ї божевілля з боку матері. Сумний, дуже сумний випадок.

— Я не можу в це повірити, сер.

— Природно. Не для фахівця ознак мало, по суті, взагалі немає.

— А для фахівця?

— Незаперечний факт. Такого хворого слід ізолювати — і якомога швидше.

— Боже мій! — видихнув Дермот. — Ви ж не можете посадити людину під замок ні за що ні про що?

— Мій любий Дермоте, хворих ізолюють лише тоді, коли на волі вони становлять небезпеку для суспільства. В даному разі небезпека дуже серйозна. Цілком імовірно, що це особлива форма манії вбивства. Так було у випадку з матір'ю.

Затуливши руками обличчя, Дермот відвернувся і аж застогнав. О Клер, о біло-золотава Клер!..

— За таких обставин, — спокійно провадив лікар, — я вважаю за свій обов'язок остерегти тебе.

— Клер, — прошепотів Дермот. — Бідолашна Клер!

— Так, усім нам, певна річ, шкода її.

Раптом Дермот підвів голову.

— Я не вірю в це.

— Що ти сказав?

— Сказав, що я не вірю в це. Лікарі іноді помиляються. Це всім відомо. Вони аж надто закохані в свою професію.

— Мій любий Дермоте!.. — сердито вигукнув сер Ейлінгтон.

— Не вірю я в це, та й годі! А якщо це й так, мені байдуже. Я кохаю Клер. Якщо вона поїде зі мною, я заберу її звідси. Далеко. Туди, де її не дістануть настирні лікарі. Я оберігатиму її, турбуватимуся про неї, захищаючи її своїм коханням.

— Нічого подібного не зробиш, ти що, збожеволів?

Дермот зневажливо посміхнувся.

— Це у вас фахове — вважати усіх людей божевільними.

— Зрозумій мене, Дермоте… — Обличчя сера Ейлінгтона почервоніло від гніву. — Якщо ти зганьбиш себе таким вчинком, це буде кінець. Я позбавлю тебе утримання, яке ти одержуєш від мене тепер, складу новий заповіт, і все, що маю, залишу різним лікарням.

— Робіть з вашими клятими грішми що хочете, — тихо промовив Дермот. — Зате в мене буде кохана жінка.

— Жінка, яка…

— Скажіть про неї погане слово і, їй-богу, я вб'ю вас! — вигукнув Дермот.

Почувши тихий дзенькіт склянок, вони озирнулися. В розпалі суперечки до кімнати нечутно увійшов Джонсон з тацею в руках. У нього було незворушне обличчя вихованого слуги, але Дермотові хотілося б знати, що він устиг підслухати.

— Гаразд, Джонсоне, — різко сказав сер Ейлінгтон, — можете йти відпочивати.

— Дякую, сер. На добраніч, сер.

Джонсон вийшов. Сер Ейлінгтон і Дермот перезирнулися. Раптова поява Джонсона втихомирила бурю.

— Дядечку, — заговорив Дермот, — я не повинен був так розмовляти з вами. Я добре розумію, що з вашого погляду ви маєте цілковиту рацію. Але я давно вже кохаю Клер. Те, що Джек Трент — мій найближчий товариш, досі не дозволяло мені навіть натякнути їй про своє кохання. Але за теперішніх обставин це вже не має ваги. Дарма й сподіватися, щоб я відмовився від неї заради грошей. Гадаю, ми обидва сказали все, що вважали за потрібне сказати. До побачення!

— Дермоте…

— Сперечатися далі ні до чого. Мені шкода, але це так. На добраніч, дядечку Ейлінгтоне!

Дермот швидко вийшов із кімнати, перетнув темний передпокій і грюкнув за собою дверима. Трохи далі по вулиці, біля сусіднього будинку, якраз звільнилося таксі, і, взявши його, Дермот доїхав до «Графтона». У дверях танцювальної зали він на якусь мить нерішуче став і розглянувся навколо. Гучна музика, усміхнені жінки — здавалося, він потрапив у інший світ. Може, йому все наснилося? Неймовірно, щоб ота прикра розмова з дядьком справді відбулася. Усміхнувшись йому, повз нього пропливла Клер, схожа на лілею у своїй білій із сріблястими блискітками сукні, що облягала її струнку і граційну постать. Обличчя її було спокійне. Певне, та неймовірна розмова таки наснилась йому.

3
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело