Щоденник Миколки Синицина - Носов Николай Николаевич - Страница 2

• Предыдущая
• 2/41
• Следующая

— Хлопці, — закричав Павлик Грачов, — ми прославимося на всю школу! Поставимо вулик у саду, і в нас при школі буде пасіка. Вся ланка наша прославиться!

— Стривай, — сказав Юрко, — спершу треба зробити вулик, а тоді вже можна думати про те, щоб прославитися!

— А як зробити вулик? — стали запитувати всі. — Адже ми не знаємо, як його збудовано.

— Треба в Ніни Сергіївни запитати. Вона, напевно, знає, — відповів Юрко.

Ми побігли до школи, побачили Ніну Сергіївну і заходились розпитувати її про вулик.

— А чому ви цікавитеся вуликом? — запитала Ніна Сергіївна.

Ми сказали, що хочемо розводити бджіл.

— Де ж ви бджіл візьмете?

— Наловимо, — сказав Сергійко.

— Як наловите?

— Руками. Як же ще?

Ніна Сергіївна засміялася:

— Якщо ви почнете ловити бджіл по одній, то вони не житимуть у вас, тому що бджоли живуть лише великими сім'ями, і кожна бджола полетить з вашого вулика назад до своєї сім'ї.

— Як же роблять, коли хто-небудь хоче завести бджіл? — запитали ми.

— Треба купити відразу цілу бджолину сім'ю, або рій, — сказала Ніна Сергіївна.

— А де вони продаються?

— Можна поштою виписати.

— Як — поштою? — здивувались ми.

— Треба написати в яке-небудь бджолярське господарство, і звідти можуть прислати бджіл у посилці.

— А де є таке бджолярське господарство?

— Оцього я не знаю, — сказала Ніна Сергіївна. — Але я постараюся довідатись і скажу вам.

Ніна Сергіївна розповіла нам про будову вулика. Виявилося, що вулик дуже простий. Це неначе великий дерев'яний короб чи ящик з діркою. Коли в такий ящик посадити бджіл, то бджоли в ньому житимуть, будуватимуть з воску стільники і приноситимуть мед. Але стільники вони ліпитимуть прямо до стінок ящика, і мед буде важко діставати звідти. Для того, щоб мед було діставати легко, пасічники придумали ставити у вулик дерев'яні рамки з вощиною, тобто з тонкими листами воску.

Бджоли будують стільники на цій вощині, і, коли треба дістати мед, пасічник виймає рамки з готовими стільниками.

Ми вирішили з завтрашнього дня будувати вулик.

Толя Пісоцький сказав, що працювати можна буде у нього в сараї. Юрко звелів, щоб кожен із нас приніс які в кого є інструменти.

Потім я пішов додому і задумався про бджіл. От яка цікава штука! Виявляється, бджіл можна посилати поштою. До чого тільки не додумаються люди!

Уранці вся наша ланка зібралась у Толі Пісоцького в сараї.

Віталик Алмазов приніс пилку, Гриць Якушкін — сокиру, Юрко Кусков — стамеску, обценьки і молоток, Павлик Грачов — рубанок і молоток, а я теж приніс молоток, отож у нас виявилося відразу три молотки.

— А з чого робити вулик? — запитав Сергійко.

Тут ми всі пригадали, що у нас немає дощок.

— От лихо! — сказав Юрко. — Треба дошки шукати.

— Де ж їх шукати? — кажемо ми.

— Ну, треба подивитися, може, в кого-небудь у сараї знайдуться.

Ми всі пішли шукати дошки. Обнишпорили всі сараї й горища, ніде не знайшли. Юрко каже:

— Ходімо до Галі. Може, вона нам допоможе.

Ми пішли до нашої старшої піонервожатої Галі і розповіли їй про все.

Галя сказала:

— Я попрошу в директора школи. Може, він дозволить нам узяти ті дошки, що залишилися після ремонту.

Вона поговорила з директором, і він дозволив нам узяти для вулика чотири великі дошки. Ми притягли їх у сарай, і тут у нас закипіла робота. Хто пиляв, хто стругав, хто забивав цвяхи. А Толя порядкував і кричав на всіх. Він вважає, що коли ми працюємо в нього в сараї, то він може кричати на кожного. Я навіть мало не посварився з ним через це. Потрібен був йому молоток, він і ну кричати:

— Де молоток? Щойно у мене в руках молоток був, а тепер ось кудись подівся!

— Постривай, — каже Юрко, — я тільки-но забивав цвяхи.

— Куди ж ти молоток приткнув?

— Та нікуди я його не тикав!

— От шукай тепер!

— І ти шукай.

Вони заходилися шукати молоток, але його ніде не було. Тоді всі хлопці кинули роботу й заходилися шукати молоток. Нарешті знайшли його у мене в руках.

— Чого ж ти стоїш тут, мов опудало! — напався на мене Толя. — Хіба не бачиш, що ми молоток шукаємо?

— Звідки ж я знаю, що ви цей молоток шукаєте? Здається, у нас три молотки.

— «Три молотки»! «Три молотки»! Ось спробуй познаходити їх, коли тут і одного не відшукаєш!

— Ну й нема чого тут кричати! — кажу я. — Я теж маю право забивати цвяхи. Усім працювати хочеться.

Сьогодні ми ще не встигли зробити вулика, тому що день кінчився і в сараї стало темно.

Ура! Вулик уже готовий! Я навіть намалював його собі на пам'ять. Унизу намалював самого вулика, а вгорі — дах. Знизу в передній стінці зроблено дірку, щоб бджоли могли вилазити. Ця дірка називається льотком, тому що бджоли через неї вилітають з вулика. Вгорі є ще один маленький льоток, для того щоб, коли якійсь бджолі закортить вилізти угорі, вона могла вилізти. Біля нижнього льотка прибито дошку. Вона називається прилітною дошкою. Бджоли на неї сідають, коли прилітають. Дах зроблено окремо, щоб його можна було знімати з вулика, коли треба діставати рамки. Крім вулика, ми зробили дванадцять рамок.

Юрко ходив до Ніни Сергіївни, щоб запитати про бджіл, але Ніна Сергіївна ще нічого не взнала, тому що була дуже зайнята. А як Ніна Сергіївна так і не дізнається, де дістати бджіл, що тоді робити?

Сьогодні розпитував у всіх, чи не знає хто-небудь, де дістати бджіл, але ніхто нічого не знає. Цілий ранок я ходив сумний.

Потім я повернувся додому, а до нас прийшов дядько Олекса.

— Чому ти такий сумний? — запитує дядько Олекса.

Я кажу:

— Я тому сумний, що не знаю, де дістати бджіл.

— А навіщо тобі бджоли знадобилися?

Я розповів, що наша ланка вирішила влаштувати пасіку, тільки ми не знаємо, де взяти бджіл. Дядько Олекса сказав:

— Коли я жив на селі, у мене був знайомий пасічник, котрий ловив бджіл у лісі пасткою.

— Якою пасткою?

— Зробить із фанери скриньку з діркою, на зразок шпаківні, покладе в неї трохи меду і повісить у лісі на дереві. Бджіл принаджує запах меду. Якщо звідкись вилетить рій, він може поселитись у такій скриньці, а пасічник візьме скриньку, віднесе до себе на пасіку й посадить бджіл у вулик. От зроби таку пастку, а коли поїдеш з мамою на дачу, повісь у лісі, можливо, в пастку попадеться рій.

Я став питати маму, коли ми поїдемо на дачу.

— Не скоро, — каже мама. — У мене відпустка наприкінці липня буде чи, може, в серпні.

Тоді я пішов прямо до Сергійка й розповів йому про пастку. Сергійко каже:

— Давай зробимо пастку й ловитимемо бджіл у нас на дачі. У нас там є ліс гарний і річка.

— А де ваша дача?

— В Шишигині, п'ять кілометрів звідси.

— А нам дозволять там жити?

— Дозволять. Там цілий будинок пустує. Сама тітка Поля живе.

Я відразу ж повернувся додому і став проситись у мами до Сергійка на дачу.

— Що ти, що ти! — каже мама. — Як ви туди поїдете? Ще під поїзд потрапите.

— Та туди зовсім не треба поїздом їхати. Це недалеко. Ми пішки дійдемо. Всього п'ять кілометрів.

— Ну, все одно, — каже мама. — Як ви там будете самі жити? Це пустощі!

— І ніякі не пустощі, — кажу я. — І жити будемо не самі: там тітка Поля.

— Що ж — тітка Поля! — каже мама. — Хіба ви будете слухатись тітки Полі?

— Звичайно, будемо.

— Ні, ні, — каже мама. — Ось буде в мене відпустка, поїдемо разом, а то ви там у річці втопитесь, і в лісі заблудитесь, і ще я не знаю що буде.

• Предыдущая
• 2/41
• Следующая