Прощавай, кохана! - Чэндлер Раймонд - Страница 53

• Предыдущая
• 53/53

Ренделл кивнув.

— Ви вважаєте, що в неї для цього була якась причина?

— Давайте свої пояснення, хоч би які вони були, — пильно дивлячись на мене, сказав Ренделл.

— Вона — вбивця, — промовив я. — Вбивцею був і Лось Меллой. Але він зовсім не боягуз. Може, той детектив з Балтімора не такий вже й янгол, як то змальовано у звіті. Може, їй здалося, що в неї є шанс — ні, не втекти. Напевно, вона вже вкрай стомилася переховуватись. Може, вона раптом відчула, що в неї є шанс віддячити тій єдиній людині, яка зробила для неї все.

Ренделл дивився недовірливими очима, відкривши рота.

— Якого біса! Хіба тоді треба було вбивати копа? — спитав він.

— Я не кажу, що вона була свята та божа чи добропорядна чиста дівчина. Ні в якому разі! Але вона б не вбила себе, аби її не загнали у кут. Те, що вона вчинила, і як вона це вчинила, не давало їй змоги повернутися додому і стати перед судом. Зважте, кого б найбільше вразив той суд? Хто навряд чи здатний був перенести його? Хоч би як діло скінчилось — хто б сплатив найдорожчу ціну за все? Літній чоловік, що майже як Отелло кохав безтямно та безрозсудно.

— Надто сентиментально, й більше нічого, — різко кинув Ренделл.

— Справді, але саме так воно й було. Може, я помиляюся. На все добре. Цікаво, чи повернеться мій рожевий жук колись сюди знов?

Ренделл не зрозумів, про якого жука я кажу.

Я спустився униз і вийшов на сходи муніципалітету. День видався прохолодний і ясний, видно було аж ген далеко. Не можна було побачити лише того місця, куди пішла Вельма.

• Предыдущая
• 53/53