Прощавай, кохана! - Чэндлер Раймонд - Страница 50

• Предыдущая
• 50/53
• Следующая

— Але стара не знала. Вельма надто розумна для Флоріан.

У двері легко постукали.

Меллой усміхнувся, трохи відхилився і узяв пістолета. Хтось «торкнувся замка. Лось підвівся, вслухаючись. Тоді повернув голову і подивився на мене.

Я сів на ліжку, спустив ноги і встав. Лось мовчки, не поворухнувшись, стежив за мною. Я підійшов до дверей.

— Хто там? — спитав я, наблизивши губи до дверей.

— Відчини, дурненький, — впізнав я знайомий голос. — Герцогиня Віндзорська.

— Хвилинку, — відповів я, обернувшись до Лося, який насуплено стояв майже поруч.

Підійшовши впритул до нього, я зашепотів:

— Іншого виходу нема. Сховайся у гардеробній за ліжком і почекай. Я швидко відправлю її.

Він слухав мене із застиглим виразом обличчя, яке нічого не відбивало. Йому не було чого втрачати, до того ж він зовсім не знав страху, бо сили йому не бракувало. Нарешті він кивнув, узяв капелюха, пальто, безшумно обійшов ліжко і зник у гардеробній. Двері зачинилися, але не щільно.

Я обдивився навколо: крім сигарети, ніщо не нагадувало про його присутність. Але палити міг будь-хто. Я підійшов до дверей і відчинив їх, бо коли Меллой потрапив до моєї квартири, він замкнув двері.

На порозі стояла вона: у вечірньому палантині з білої лисиці, про який тоді мені розповідала. Довгі смарагдові сережки майже ховалися у білому м'якому хутрі. Ніжні пальці тримали маленьку вечірню сумочку. Стояла і дивилася на мене з легкою усмішкою. Глянула на мою піжаму, і усмішка зникла з вродливого обличчя. Холодними очима місіс Грейл зміряла мене з голови до ніг.

— Ось воно що, — похмуро кинула вона. — Піжама, халат. Хотіли показати мені чудову гравюру. Яка я дурна!

— Не зовсім так, — заперечив я, ступивши убік, щоб пропустити її. — Я саме мав одягтися, коли завітав коп. Він тільки-но пішов.

— Ренделл?

Я кивнув. Хоч така брехня — все одно брехня, але вона значно легша. Якусь мить вона вагалася, тоді пройшла повз мене, обдавши духом напахченого хутра.

Я зачинив двері. Жінка пройшлася кімнатою, подивилася на стіни і рвучко повернулася до мене.

— Давайте порозуміємось, — сказала вона. — Я не якась шлюха і не кидаюсь одразу в ліжко будь з ким. Колись у моєму житті був такий час, і я мала того досхочу. А зараз люблю, щоб все було вишукано.

— Може, вип'ємо, перш ніж йти? — Я все ще стояв, притулившись до дверей.

— Хіба я йду?

— Мені здалося, що вам тут не подобається.

— Я просто хотіла, щоб ми порозумілися, тому мені довелося бути дещо вульгарною. Я не належу до невибагливих шлюх. Звісно, мене можна взяти, але не одразу ж! Так, я вип'ю.

Я пішов до кухні. Руки в мене ледь тремтіли, коли я наливав випити. Повернувшись до кімнати, я подав їй келиха.

З гардеробної не долинало жодного шарудіння, навіть подиху.

Місіс Грейл сіла, узяла келиха і відпила. Дивлячись на протилежну стіну, промовила:

— Я не люблю, коли чоловіки зустрічають мене у піжамі. Може, це й смішно, але ви мені подобаєтесь. Дуже. Однак я можу легко переступити через це. Мені доводилося робити таке не раз.

Я кивнув.

— Більшість чоловіків — паскудні тварюки. Якщо хочете знати, увесь світ справжнісіньке паскудство.

— Єдині ліки в ньому — гроші. Вони мають допомагати…

— Так і мені здавалось… колись. У мене не завжди були гроші. Але згодом зрозуміла, що вони завдають нових клопотів. — Жінка якось дивно усміхнулася. — Бо людина забуває, які складні були її давні труднощі.

Вона витягла з сумочки золотий портсигар. Я підійшов і запалив сірника. Місіс Грейл випустила хмарку диму і стежила за нею напівпримруженими очима.

— Сідай ближче до мене, — раптом запропонувала вона.

— Давайте спочатку трохи побалакаємо.

— Знову про намисто?

— Про вбивство.

Жодна риска на її обличчі не затремтіла. Вона випустила ще одну хмарку диму, але вже повільніше.

— Вкрай неприємна тема. Хіба це треба?

Я знизав плечима.

— Лін Маріотт не святий. Але я все ще не можу згадувати про нього.

Жінка кинула на мене довгий холодний погляд і опустила руку у сумочку, шукаючи носовичка.

— Як на мене, я теж не вважаю, що він був навідником зграї, яка полює за коштовностями, — сказав я. — Поліція удає, що вона дотримується цієї версії, але робить це надто грубо. Я навіть не думаю, що він був шантажистом у повному розумінні. Смішно, чи не так?

— Невже? — Від її голосу можна було змерзнути.

— Справді, ні, — погодився я і допив віскі. — Як добре з вашого боку, що ви завітали до мене, місіс Грейл. Даруйте, якщо я трохи зіпсував вам настрій… Скажу більше, я також не думаю, що Маріотта вбила зграя. Не думаю, щоб він поїхав до каньйону викупити намисто, бо намисто ніхто не крав. Я вважав, що Маріотт подався до каньйону, щоб його вбили, хоч він був певний, що їде туди, аби допомогти вбити іншого. З Маріотта вийшов кепський вбивця.

Місіс Грейл ледь нахилилась, на її обличчі застигла штучна усмішка. В одну мить вона перетворилась на зовсім іншу жінку. Переді мною сиділа вже не красуня, а жінка, яка років сто тому була б небезпечною, двадцять — відчайдушною, сьогодні ж — статисткою з низькопробного голлівудського фільму.

Вона нічого не відповіла. Її права рука нервово клацала замочком сумочки.

— Дуже кепський вбивця, — повторив я, — ну зовсім як другий вбивця з шекспірівської трагедії «Річард III». Людина, з рештками совісті, яку опанувало бажання мати гроші. Але зрештою вона взагалі нікого не вбиває, бо ніяк не може наважитися. Такі вбивці дуже небезпечні. Їх треба усувати, часом доводиться це робити гумовим кийком.

— Кого ж, на вашу думку, він збирався вбити? — глузливо спитала вона.

— Мене…

— А чи можливо собі уявити, щоб хтось так люто ненавидів вас? Ви тільки-но сказали, що намиста ніхто не крав… У вас є докази?

— Хіба я казав, що є? Я тільки сказав, що так вважаю.

— Тоді навіщо взагалі про це говорити?

— Докази, — промовив я, — завжди досить відносна річ. Переважуючий баланс ймовірностей. Сенс у тім, як вони на вас впливають. Мотив вбити мене був дріб'язковий: я хотів знайти колишню співачку з притонів Центральної авеню. У цей саме час колишній в'язень на ім'я Лось Меллой вийшов із в'язниці і теж розшукував її. Чи не допомагав я йому в цьому? Певно, знайти її було можна, інакше чого б переконувати Маріотта, що мене слід прибрати, і до того ж негайно? Бо інакше він нізащо б не повірив і не згодився на таке. Але для вбивства Маріотта існувала значно серйозніша причина, на яку він, чи то з дурного гонору, чи з любові, чи з жадоби, чи ж з усього разом, не зважив. Так, Лін Маріотт боявся, але не за себе. Його лякало насильство, він страхався злочину, в якому мав узяти участь. За злочин його можна було звинуватити і посадити до тюрми. Хоча, між іншим, він боровся за сите життя. Тому й вирішив ризикнути. — Я замовк.

Жінка хитнула головою і промовила;

— Вельми цікаво, аби знати, кому це потрібно було.

— Хтось, певно, знає.

Ми дивилися одне на одного. Її права рука знов була у сумочці. Я добре розумів — для чого саме. Але поки що вона її не виймала. Що ж, усьому свій час.

— Годі жартувати, — сказав я. — Ми тут самі. Ніщо з того, що скаже один з нас, не зможе переважити того, що скаже другий. Ми нейтралізуємо одне одного. Та дівчина вилізла з багнюки і стала жінкою мультимільйонера. Але на тому шляху вгору вона впала в око одній підступній старій, яка її колись знала. Може, стара одного разу почула, як та співає по радіо, збагнула, чий то голос, і пішла подивитися, щоб пересвідчитись. Стару треба було змусити мовчати. Це коштувало недорого, до того ж вона й небагато знала. А людина, яка мала справу зі старою і щомісяця сплачувала внески по борговій закладній на будинок, — та людина знала усе і могла знову жбурнути її у багнюку коли заманеться. Ця людина коштувала дорого, але то не мало значення, поки він був єдиний, хто знав усе, поки все було тишком-нишком. Одного дня бандит на ім'я Лось Меллой вийшов із в'язниці і почав шукати свою колишню подружку. Бо цей здоровань, як воно не смішно, кохав її й кохає досі. У цьому є щось дивно трагічне. Саме тоді приватний детектив сунув носа в цю історію. Ось чому найслабкіша ланка у ланцюгу— Лін Маріотт із розкішної іграшки перетворився на реальну загрозу. Бо коли до нього дістануться, він неодмінно розколеться. Такі, як він, швидко тануть од спеки. Щоб того не сталося, перш ніж він розкаже, його вбили. За допомогою гумового кийка. А вчинили то ви.

• Предыдущая
• 50/53
• Следующая