Смок і Малий - Лондон Джек - Страница 39

• Предыдущая
• 39/55
• Следующая

— Заходьте, — гукнув Смок.

Скажений, молодий велетень, майже шести футів на зріст та фунтів сто дев'яносто вагою, зайшов і привітався до них.

— Сідай, перекусиш з нами, — запросив Малий. — Смоку, приготуй йому яєшню. Б'юсь об заклад, що він не відмовиться.

Смок розбив три яйця на гарячу сковорідку і за кілька хвилин поставив яєшню перед гостем.

Той подивився на них з таким лютим виразом, що Малий, як він потім казав, злякався: а раптом Скажений схопить яєшню і втече з нею.

— Мабуть, найбагатші тузи в Штатах не їдять так, як ми, — радів Малий. — Ось ми зараз утрьох наминаємо яєць на дев'яносто доларів і навіть оком не моргнемо.

Скажений втупився в яєшню, яка швидко зникала, і немов закам'янів.

— Призволяйтесь, — піддавав пари Смок.

— Вони… вони не варті десяти доларів, — повільно вимовив Скажений.

Малий прийняв виклик:

— Будь яка річ варта того, що можна за неї взяти, чи не так?

— Так. Але…

— Які там «але». Я ж кажу, скільки ми можемо за них взяти. По десять доларів за штуку. Ми яєчний трест — Смок і я. Прошу не набувати цього. — Малий витер тарілку шматком перепічки. — Я з'їв би ще пару, — зітхнув він і поклав собі бобів.

— Ви не маєте права так пожирати яйця! — кричав Скажений. — Це… це несправедливо!

— Така наша слабість, — виправдувався Малий.

Скажений без смаку скінчив їсти і якось непевно подивився на обох.

— Слухайте, хлопці, ви можете зробити мені величезну послугу, — почав він нерішуче. — Продайте мені або позичте, чи так дайте з дванадцять яєць.

— Справді, — сказав Смок, — я сам знаю, як іноді хочеться яєчка. Але ми не такі бідні, щоб брати гроші, пригощаючи. Ні цента не візьмемо… — Тут дужий удар ногою під столом сказав йому, що Малий починає нервуватися. — Дванадцять, кажеш?

Скажений кивнув.

— Слухай, Малий, — кинув Смок, — підсмаж йому ще. Цілком співчуваю. Був час, коли я сам міг з'їсти дванадцятеро за раз.

Але Скажений простяг руку й затримав Малого.

— Не треба смажити, — сказав він. — Я хочу їх взяти сирими.

— Ти хочеш їх взяти з собою?

— Авжеж.

— Це не годиться, — зауважив Малий. — Це вже торгівля, а не гостинність.

— Звичайно, — підтримав його Смок. — Це інша справа, Скажений. Я думав, ти хочеш їх з'їсти… Бачиш, ми задумали одну комерційну операцію.

Небезпечний вогник блиснув у блакитних очах Скаженого.

— Я заплачу, — кинув він гостро. — Скільки?

— Тільки не за дванадцять, — відповів Смок. — Ми не продаємо вроздріб, бо не хочемо шкодити собі. Ми продамо тільки всю партію.

— Скільки ж ви маєте яєць і скільки за них правите?

— Скільки там у нас, Малий? — запитав Смок.

Малий прочистив горлянку і почав уголос рахувати: — Дев'ятсот сімдесят три мінус дев'ять, це буде дев'ятсот шістдесят два. А по десять доларів за кожне… Це значить дев'ять тисяч шістсот двадцять. Звичайно, Скажений, коли трапиться тухле яйце, то ми повернемо гроші назад, але у нас нема зіпсованих. Єдина річ, якої я ніколи не бачив на Клондайці, — це тухле яйце. Люди не такі дурні, щоб привозити сюди тухлі яйця.

— Цілком справедливо, — підтримав Смок, — за зіпсовані яйця ми повернемо гроші. Ну, по руках? Плати гроші — і яйця твої.

— Ти зможеш продати їх по двадцять і заробиш удвоє більше, — пораяв Малий.

Скажений сумно похитав головою і поклав собі бобів.

— Це надто дорого, Малий. Мені не треба так багато. Я дам вам по десять доларів, але за два десятки.

— Всі або нічого, — відрубав Смок.

— Слухайте, хлопці, — одверто признався Скажений. — Ви знаєте, що я та міс Ерол були заручені. Але вона кинула мене. Ви це теж знаєте. Всі це знають. І я… для неї хочу купити яєць.

— Еге, — посміхнувся Малий. — Тепер зрозуміло, чому ти хотів мати їх у шкаралупі. Але цього я від тебе ніколи не сподівався.

— Чого не сподівався?

— Це просто підлість, от що! — вигукнув Малий розгнівано. — Я б не дивувався, якби хто почастував тебе олив'явим горохом. Бо ти таки вартий цього.

Скажений ладен був уже вибухнути гнівом, як завжди у таких випадках. Він так стиснув кулак, що погнув виделку, і в блакитних очах у нього загорілися люті вогники.

— Слухай, Малий, що ти хочеш цим сказати? Коли ти вважаєш, що у мене щось погане на думці…

— Я кажу те, що я думаю, — відповів Малий. — Це паскудство так робити! Невже ти збираєшся ними шпурляти?

— Чим шпурляти?

— Та яйцями ж, сливами, кулями… Але ти помиляєшся, Скажений. Ніхто в театрі не допустить цього. Того, що вона актриса, зовсім не досить, щоб прилюдно закидати її яйцями.

Здавалося, що Скажений от-от лусне. Але він випив гарячої кави і поволі опанував себе.

— Ти помиляєшся, Малий, — повагом та стримано сказав він. — Я не збираюсь закидати її яйцями. Я хочу дати їй ці яйця на тарілці! Вона їх дуже полюбляє.

— Я знав, то цього не може бути! — зрадів Малий. — Бо ти ж нездатний на таке паскудство.

— От і гаразд, — заспокоївся Скажений. — Але повернемося до справи. Тепер ви знаєте, нащо мені потрібні яйця.

— Даєш дев'ять тисяч шістсот двадцять доларів? — спитав Малий.

— Це здирство! — вигукнув Скажений.

— Це бізнес, — наполягав Смок. — Ти думаєш, ми для себе скупили ці яйця?

— Ти слухайте ж! — благав Скажений. — Мені потрібно тільки два десятки. Я дам вам по двадцять доларів за штуку. Що ж мені робити з рештою?

— Не треба так хвилюватись, — порадив Малий. — Коли вони тобі не потрібні, то й не треба. Ми ж не накидаємо їх тобі.

— Але ж вони мені потрібні, — скиглив Скажений.

— Тоді ти знаєш, скільки вони коштують: дев'ять тисяч шістсот двадцять доларів. Коли мій обрахунок невірний, виправимо.

— А може, вони завтра будуть нікому не потрібні? — зауважив Скажений. — Може, міс Ерол втратила смак до яєць?

— Я сказав би, що міс Ерол варта цієї витрати, — спокійно вставив Смок.

— Варта! — Скажений скочив з місця. — Вона варта мільйона! Вона варта всього мого майна! Вона варта всього золота Клондайку! — Він сів і провадив уже спокійніше: — Але це не причина, щоб здерти з мене десять тисяч за сніданок для неї. Давайте ось що. Ви позичаєте мені два десятки. Я дам їх Славовичу, а він піднесе міс Ерол з привітанням від мене. Вона вже не посміхалася мені сто років. Якщо вона усміхнеться мені після цього, то я куплю у вас всю партію.

— Може, ти підпишеш зобов'язання? — спитав Смок, бо знав, що Люсіль Ерол посміхнеться.

Скажений аж рота роззявив од подиву.

— Ох, які ж ви швидкі, — зітхнув він.

— Ми ж тільки пристаємо на твою власну пропозицію, — відповів Смок.

— Гаразд. Давайте паперу. Пишіть свій контракт, — закричав Скажений.

Смок склав документа, за яким Скажений зобов’язувався купити всю партію яєць по десять доларів за кожне, якщо видані йому авансом два десятки спричиняться до його замирення з Люсіль Ерол.

Скажений взяв перо, щоб підписати, але спинився.

— Зачекайте, — сказав він. — Коли я купую яйця, то тільки свіжі.

— Тут, у Клондайку, нема зіпсованих, — чмихнув Малий.

— Нехай. Але, коли я знайду хоч одне погане, ви мусите взяти його назад.

— Гаразд, — погодився Смок.

— І кожне погане яйце я сам берусь з'їсти, — додав Малий.

Смок вставив до контракту слова «доброї якості», а Скажений, злісно підписавшись, узяв цебрик з двома десятками яєць, надяг рукавиці і кинувся до дверей.

— Бувайте, грабіжники! — буркнув він, люто грюкнувши дверима.

Другого ранку Смок був свідком сцени у Славовича. Скажений запросив його за свій столик поруч столу Люсіль Ерол. Все відбулося точнісінько так, як вона передбачала.

— Ви ще не дістали яєць? — жалібно спитала вона офіціанта.

— Ні, міс, — відповів той. — Кажуть, хтось у Доусоні закупив усі. Містер Славович хотів купити трохи для вас, але той на десятки не продає.

Тоді Скажений поманив до себе господаря і, поклавши йому руку на плече, прошепотів:

• Предыдущая
• 39/55
• Следующая