Выбери любимый жанр

На дикому Заході - Герштеккер Фридрих - Страница 42


Изменить размер шрифта:

42

— Ну стривай же, червоношкіра мавпо, — пробурмотів він стиха. — Я тебе відучу шпигувати. Геть від дверей! — гримнув він на дівчат. — Я з вами не буду панькатися! Геть, як вам дороге життя!

— Що нам робити з ними? — сердито спитав Котон, показуючи на дівчат.

— Будемо тримати їх як запоручниць, — сказав проповідник. — Вони своїм життям оберігатимуть наше. Якщо протримаємось до вечора, то ми врятовані.

— Яким чином? — недовірливо спитав Котон. — Увечері вони розкладуть вогнище навколо хати або й зовсім підпалять її.

— На те нам і стануть у пригоді дівчата, — засміявся Раусон. — Глянь, он іде Робертс, сам, без зброї. Хоче визволити свою дочку. Нічого не вийде, старий.

Чоловіки надворі вражено дивилися, як Раусон примчав до хати, й спершу теж подумали, що йому кінь схарапудився. Та тільки-но проповідник, завжди такий стриманий, вскочив до хати, як на стежці знову зацокотіли копита. Чоловіки всі враз обернулися н побачили індіянина. Тримаючи в правій руці рушницю, а в лівій повід, він майже звісився з коня, пильнуючи сліду.

— Асовауме! — вигукнули злякано старі мисливці. — Що ти хочеш від проповідника? Що він заподіяв?

— Я хочу його життя, — відповів індіянин, скочив з запіненого коня і вже хотів був перелізти через тин, коли пролунав постріл. Асоваум упав додолу. Не встигли Робертс та його приятелі отямитися з переляку, як він схопився й сховався за товстим деревом. Звідти Асоваумові кулі досягали й за хату, тож шлях утікачам до річки теж був відрізаний.

Робертс рушив до дверей, твердо поклавши собі будь-що вирвати дочку з Раусонових рук. Він ще не знав, у чому звинувачувано проповідника, але з його дивної поведінки бачив, що йдеться про якийсь злочин.

— Назад! — крикнув Раусон з хати. — Назад, коли вам дороге життя!

— Доню моя! _ гукнув Робертс. — Випустіть дівчат із хати!

— Назад! — знову погрозив Раусон і націлився рушницею.

Маріон ухопила його за руку й благально сказала:

— Бога ради, невже ви хочете вбити мого батька?

— Заберіть від мене дівчат, Котоне! — сердито крикнув проповідник. — Чуєте, як той дурень під дверима скиглить? Треба зв'язати дівчат, а то вони тільки заважатимуть. А. як не мовчатимуть, то й роти їм позатикаємо. Ми маємо ще кілька хвилин, тож треба їх не згаяти.

— Розбійник! Падлюка! — лютував Робертс, зачувши, як закричали пробі дівчата, і у відчаї рвонув дубові двері.

Баренс кинувся на допомогу приятелеві. Навіть Гарпер, що мався не дуже на силі, хотів пособити Робертсові й схопив дрючка. Та не встигли вони добігти до дверей, як Маріон з Елен були вже зв'язані і Раусон загрозливо сказав:

— Як ще мені хоч раз крикнете, то я застрелю того плаксивого дурня, мов собаку.

— Змилуйтесь! Змилуйтесь! — тихо хлипала Маріон. — Майте бога в серці!

— Ану стрельни, Котоне, тільки нікого не порань, — звелів проповідник. Сам він підійшов з рушницею до задньої стіни й припав до щілини, шукаючи індіянина. Проте Асоваум угадав його намір і не хотів дурно важити своїм життям.

Котонова куля збила капелюха в Баренса з голови й нагадала старим про небезпеку. Тому Робертс утримав своїх друзів від спроби висадити важкі міцні двері.

— Я піду до нього сам, неозброєний, — мовив він. — Проповідник стільки зазнав у моєму домі добра, що тепер не відмовить мені в єдиному проханні. Лишіть, — попросив він іще раз, побачивши, що Баренс вагається. — Ідіть до вогнища. Я ще не втратив надії, що владнаю все по-доброму.

Коли Баренс і Гарпер відійшли, він повернувся до щілини, з якої начебто щойно чув проповідників голос, і хотів знову просити, аж Раусон глузливо озвався:

— Марні ваші заходи, шановний пане. Я надто довго сам проповідував, щоб мати втіху з вашої балаканини.

— Нехай це буде не останнє ваше слово! — схвильовано вигукнув Робертс. — Ви, певне, вчинили щось жахливе, і все-таки я сам поможу вам утекти. Беріть мого коня, беріть гроші, але віддайте мою дитину! Віддайте мені обох дівчат!

— Приставайте на його пропозицію, — сказав Котон. — Це буде нам якраз до речі.

— Ви збожеволіли! — гримнув на нього проповідник. — Гадаєте, індіянин теж згодиться з тим, що пропонує цей йолоп? Ні, вони лиш хочуть заманити нас у пастку. Треба почекати, поки стемніє.

— А чому б нам не пробитися силоміць? Адже ті троє не мають зброї.

— Хіба ви не бачите, що індіянин весь берег тримає під обстрілом?

— А коли ті регулятори приїдуть?

— Дивно, що їх досі немає. Хай би їх чума взяла. Однак я їм у руки не дамся.

— А як же ви думаєте втекти вночі, коли вони оточать будинок?

— Чатових вогнів вони не запалюватимуть, бо нам було б легко брати регуляторів на приціл, — прошепотів Раусон. — А якщо вони сидітимуть потемки, то ми врятовані. Під цією кімнатою є вузенький хід, що веде до того місця, де сховано човен. Ми його з Джонсоном насилу видовбали.

— То чому ж ми зразу не скористалися ним?

— Ви таки дурень! — розгнівався Раусон. — Червоношкірий же причаївся якраз над тим місцем, де в очереті стоїть човен. Хай йому навіть не видно човна згори, все одно ми зараз не змогли б відплисти. Нас би помітили ті троє.

— Але ж регулятори!

— Вони робитимуть, що зможуть. Але напасти на будинок не зважаться, доки ми маємо оці рушниці й дівчат як запоручниць.

— Ну, — гукнув Робертс знадвору, — ви обміркували мої пропозиції? Я чую, вас там кілька. Тікайте всі, скільки вас є. Ми нікого не зачепимо. Ще є час — поки не прибули судді. О боже! Вже пізно. Он їдуть регулятори…

Уже було чути тупіт копит понад двадцяти коней, і за хвилю на галявину вискочили з лісу регулятори на чолі з Брауном і Гасфілдом. Коли вони оточили хату, індіянин радісно вигукнув:

— Тепер він мій!

Раусон добре знав, що йому загрожує, коли він попаде в руки свого ворога. Навіть регуляторів він не так боявся. Як індіянин, зрадівши, трохи виступив з-за дерева, Раусон удруге натиснув на гачок. Однак куля лиш трохи зачепила Асоваума.

Розлючені регулятори зіскочили з коней і вже хотіли розламати тин, коли Робертс заступив їм дорогу і розповів про все, що тут сталося.

— Боже праведний! — скрикнув Браун. — Маріон у руках того мерзотника! Що ж нам тепер робити?

— Брати хату штурмом! — вигукнув Гасфілд. — І витягти заручинців звідти силоміць. Будуть вони гірко каятись, якщо хоч пальцем зачеплять дівчат.

Раусон почув ті погрози й зневажливо зареготав.

— Побережіть свої гучні слова, — сказав він. — Кожному, хто підійде на десять кроків до хати, буде смерть. Нас тут шестеро, і ми маємо вісімнадцять рушниць. А якщо вам не дороге життя — справа ваша! Але я присягаюсь господом богом, якому ви щонеділі молитесь і скиглите: спершу помруть дівчата. Я не жартую!

— А щоб його дідько схопив, того хвалькуватого мерзотника! — вилаявся Гасфілд, зриваючи лату з тину. — За мною, друзі! За п'ять хвилин ми з ними поквитаємось.

— Стривайте! — закричали Браун, Вілсон і Робертс. — Ми так тільки погубимо… погубимо невинних дівчат.

— То ви хочете лишити їх ще надовше в руках тих падлюк?

— Треба знайти якусь раду! — вигукнув Браун. — Де індіянин?

— Дайте нам вийти й не женіться за нами принаймні добу, тоді дівчата будуть вільні.

— Згода, — швидко озвався Браун.

— Ні, заперечив Гасфілд. — Мати нарешті в руках убивцю бідолахи Гіскота та вбивцевих поплічників і не покарати їх, як вони того заробили! Злегковажити нашою помстою? Я проти. А втім, ми можемо проголосувати. Отже, я вас питаю; чи хочете ви, щоб злочинці втекли? Тільки через те, що вони можуть убити якихось там дівчат? Чи…

— Ні! Ні! — закричали регулятори. Лише Браун, Вілсон і Робертс мовчали.

— Подумайте про своїх дітей, — благально мовив Робертс. — Чи ви теж отак би важили ними?

— Робертсе! — сказав Стівенсон, що досі мовчав. — Не бійтесь. Вашій дочці нічого не станеться. Проте було б безглуздо через таку погрозу випустити на волю злочинців. Послухайте, що я пораджу. Однак спершу поставте варту, щоб, поки ми тут сперечатимемось, хтось із них не втік.

42
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело