Богдан Хмельницький - Коляда Ігор - Страница 19

• Предыдущая
• 19/24
• Следующая

Рух протесту, що охопив усю територію Української республіки, спрямовувався не лише проти шляхти та умов договору з нею, а й проти самого гетьмана. Посланець путивльських воєвод в Україну І. Мосалітінов чув у Києві від його мешканців, що «полковники де и черкесы на гетмана на Богдана Хмельницкого негодуют. А говорят, что он, гетман, помирился с поляки не делом, не по их совету. И хотят те полковники, и сотники, и черкасы всех полков съезжатца на совет в Переяславль, и о том меж себя думать, и миру с поляки не хотят, и из украинных городов за Днепр в королевские городы не идут». Щоб збити хвилю виступів, гетьман маневрує. У двадцятих числах листопада він звернувся з листом до київського воєводи А. Киселя, переконуючи його в необхідності дозволити козакам Чернігівщини залишитися у своїх домівках до весни.

У листопаді 1651 р. почали виходити гетьманські універсали до селян і міщан, у яких він просив їх терпляче зносити «цю неволю від панів», обіцяючи звільнити їх «від того гніту» навесні.

Під кінець листопада того ж 1651 р. внутрішньополітичне становище Хмельницького ще більш ускладнюється. Це було спричинене, зокрема, й повстанням козаків Корсунського полку проти дій гетьманської адміністрації при складанні реєстру. Керувати записом козаків до нового полку було доручено білоцерківському полковникові М. Громиці. У цей час у Корсуні з'являється корсунський полковник Д. Мозиря, який повернувся з посольства до Москви. Не виключено, що під час зустрічі з Хмельницьким він висловився проти укладеного договору, і гетьман змістив його з посади. Розгніваний Мозиря прибув до Корсуня якраз у той момент, коли Громика зібрав козацьку раду й переконував її в доцільності збереження миру, необхідності скоритися перед фактом виписування з полку «зайвих» козаків тощо. Його підтримав наказний корсунський полковник. Козаки почали ремствувати. Тоді Мозиря не стримався й закликав їх розправитися з полковниками. Козаки, розпалившись, убили Громику й труп його кинули в річку, а свого наказного полковника люто побили. Було вчинено розправу й над козаками, котрі наполягали на припиненні бунту. Повстанці запропонували Мозирі стати їхнім полковником, але той відмовився. Наступного дня скликається нова рада, на якій вирішили послати Хмельницькому суворе попередження, що коли не припиняться «виписи» козаків з реєстру, то дістануться й «голови» (недвозначний натяк на його особу).

Одночасно стався виступ козаків Білоцерківського полку. Гетьман діяв рішуче. До Корсуня було послано генерального осавулу Д. Лисівця із завданням придушити повстання й розслідувати обставини вбивства Громики. За рішенням військового суду 29 грудня Мозирю було страчено. Новий полковник, Кілдиєв, дістав розпорядження карати без винятку всіх причетних до смерті Громики. За словами Хмельницького, він «кожного засуджує на смерть для прикладу». На початок січня 1652 р. було зламано також опір козаків Білоцерківського полку.

Серйозні заворушення відбувалися й у Лівобережній Україні. Піддані «не звертали жодної уваги на універсали Хмельницького та його урядників, а навпаки, погрожували йому обрати нового гетьмана й нікого з наших не хотіли пустити за Дніпро, а якщо хто наважувався туди їхати, то його неминуче вбивали». Відомо, що Хмельницький швидко придушив такі повстанські рухи. Однак рух протесту не припинявся. З окремих джерел відомо, що повстанці звернулися до Хмельницького з листом, попереджаючи: «Коли ти від нас відступив і збратався з ляхами, тоді ми оберемо собі іншого гетьмана і будемо воювати, бо працювати до панів не підемо».

Реально оцінюючи ситуацію, Богдан Хмельницький розумів, що самими тільки репресіями не зупинити виступів народних мас, тому домагався від Киселя та Калиновського, аби ті не вживали заходів, які могли ще більше загострити становище. Так, він рішуче виступив проти наміру Калиновського всупереч умовам договору розмістити підрозділи польських військ у містах Київського воєводства.

У той же час після укладання Білоцерківського договору Хмельницький посилено намагався зміцнити міжнародне становище України, послабити негативний вплив поразки під Берестечком, добитися створення антипольської коаліції, зміцнити зв'язки з Росією та Кримським ханством.

Підготовку нового етапу боротьби з Річчю Посполитою Б. Хмельницький проводить у цілковитій таємниці під приводом мобілізації сил проти Порти (Османської імперії). Скликана гетьманом старшинська рада схвалила його план несподіваного удару по обозу польського війська, розташованого на Брацлавщині, на правому березі Південного Бугу, неподалік містечка Батіг.

Для того щоб Калиновський не встиг одержати допомогу від короля, 22 травня 1652 р. Хмельницький з усіх боків оточив ворожий табір і атакував його. Уночі козаки й татари вдерлися до розташування ворога. Значна частина шляхтичів намагалася втекти. Скориставшись метушнею, козаки підпалили польський табір.

Уранці 23 травня козаки розпочали загальний наступ проти польської армії. Жорстока й кривава битва тривала аж до самої ночі. Польське військо було знищене. За всю середньовічну історію Польща не знала такої нищівної поразки. Загинуло 8 тис. найкращих воїнів, серед них половина гусарських частин і сам гетьман М. Калиновський. Битва під Батогом піднесла славу великого полководця Богдана Хмельницького, сучасники навіть порівнювали перемогу під Батогом із перемогою карфагенського полководця Ганнібала над римлянами під Каннами 216 р. до н. є. Унаслідок Батозької битви 1652 р. майже вся територія України була звільнена з–під ярма Речі Посполитої. Білоцерківський договір утратив свою силу.

Треба підкреслити ще один бік діяльності Б. Хмельницького–полководця. Без особливого перебільшення можна стверджувати, що він зібрав блискучу когорту полковників–однодумців, які збагатили народне воєнне мистецтво. У першу чергу це вже згадувані чигиринський полковник Федір Вешняк, кропивнянський полковник Філон Джеджалій, військовий обозний Іван Чернята. Уже в перші місяці Національно–визвольної війни висунулася нова плеяда талановитих полководців — Максим Кривоніс, Данило Нечай, Мартин Небаба, Іван Богун, Іван Золотаренко та багато інших. Кожний із них зокрема збагатив практику ведення воєнних дій. Разом же вони складали чудову плеяду народних полководців, що військовим талантом переважали воєначальників Речі Посполитої.

Богдан Хмельницький — дипломат

Гетьман за дуже складних обставин неодноразово показав себе видатним дипломатом. Захоплення можуть, наприклад, викликати його дії по залученню на свій бік Кримського ханства. Провідник повсталих навіть пішов на те, аби залишити заложником у Криму свого улюбленого сина. Одначе гетьман не спокушався досягнутою угодою. Він знав її переваги, та разом з тим передбачав і ускладнення, які міг викликати союз з татарами. Та все ж тил повстанців був більш–менш забезпечений і в розпорядження Б. Хмельницького надана мобільна татарська кіннота.

Намагаючись створити впродовж 1648–1653 pp. антипольську коаліцію, Богдан Хмельницький прагнув заручитися й підтримкою Османської імперії.

З цією метою в 1647 р. він направив посольство до султана, обіцяючи взамін припинити морські виправи козаків проти Туреччини. Султан Османської імперії Ібрагім вирішив підтримати виступ козаків проти Польщі, і, вочевидь, не без його згоди кримський хан пішов на укладання в березні 1648 р. договору з Військом Запорозьким. Наприкінці травня і на початку вересня гетьман направив посольства до Порти, домагаючись затвердження союзу з Кримом, заборони татарам грабувати і брати в ясир українців, а також, засвідчуючи готовність прийняти протекцію султана на умовах виплати данини, надіслання в'язнів на галери, надання Порті військової допомоги й передачі їй Кам'янця–Подільського. Новий султан Мегмед IV ухвалив чинність українсько–кримського договору, однак питання про протекцію не стало об'єктом переговорів. Наприкінці листопада 1648 р. гетьман послав до Стамбула чергове посольство з листом до султана, в якому повідомив про взяття під свою владу українських земель «аж по Віслу», порушив клопотання про їх прийняття під протекцію Порти на умовах, якими користувалися Молдавія і Валахія, й попрохав надати йому у володіння Молдавію. Послів було зустрінуто прихильно, й султан наказав сілістрійському паші й ханові допомагати українцям у їх війні з Польщею.

• Предыдущая
• 19/24
• Следующая