Пилип Орлик - Коляда Ігор - Страница 6

• Предыдущая
• 6/21
• Следующая

Пилип Орлик, розуміючи необхідність врегулювання державного життя та юридичних гарантій прав та статусу козацької старшини, взявся до розробки «Пактів і Конституції прав і вольностей Війська Запорозького».

Новообраному гетьману необхідно було завоювати довіру та здобути підтримку серед старшини й козацтва, закинутих недолею на чужину, тому, перш ніж брати до рук гетьманську булаву, Пилип Орлик вирішив, що спочатку необхідно врегулювати відносини із козацькою старшиною, козацтвом і шведським королем. Про творення договору (конституції) у своїх мемуарах він зазначав: «Я один зложив найбільшу частину договору і зредагував цілий договір. Я зложив це за першим планом… Поміж особами, що обмірковували точки цього документа, були Войнаровський, Гордієнко, Ломиковський, Максимович, Іваненко, Карпенко, і ще деяких прізвищ не пригадую…».

«Пакти й Конституції…», написані гетьманом Війська Запорозького Пилипом Орликом та його прибічниками Г. Герциком, А. Войнаровським, були прийняті 5 квітня 1710 р. у Бендерах.

Текст цього акта відомий у двох варіантах: староукраїнською та латинською мовами, а отже, зміст його та базові положення мали стати доступними і відомими не лише українцям, але й освіченому європейському загалу. Українську державу автори називають Україною, Малою Руссю, Військом Запорозьким.

Єдиний відомий на сьогодні україномовний оригінал знайдено в Російському державному архіві давніх актів.

«Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорозького» включали вступ–преамбулу і 16 статей.

Вступ містить короткий виклад історії України з давніх часів до обрання гетьманом Пилипа Орлика. Далі пояснюються причини того, чому саме Україна розриває стосунки з Московщиною і приймає шведську протекцію. «Бажаючи звільнити козацький народ із тяжкої неволі й повернути до первісної свободи, Бог висунув оборонцем православ'я Богдана Хмельницького, давши йому для підтримки шведського короля й зброю Кримської держави». Викладено факти про те, що великий гетьман Богдан Хмельницький добровільно прийняв протекторат московських царів. Але по його смерті Московське царство хотіло накинути «невольниче ярмо на народ вільний, козацький, собою ніколи не завойований», перетворити козаків на регулярне військо, відібрати владу й таким чином зовсім викоренити Військо Запорозьке, стерти навіть згадку про нього в пам'яті народу. Тоді Мазепа й пішов під захист шведського короля, аби зберегти «тую ж Отчизну, милу матку нашу, і Військо Запорозьке».

Але смерть не дала змоги І. Мазепі довести справу до кінця. Щоб здобути бажану волю для України, Військо Запорозьке Низове ухвалило надалі боротися з Московщиною і постановило вільними голосами обрати гетьманом Пилипа Орлика.

Щоб запобігти виникненню самодержавної влади над українським народом і гетьманському самовладдю, як інколи це бувало, укладається даний договір, котрого повинні дотримуватися не тільки П. Орлик, а й усі наступні гетьмани. Цими словами закінчувався вступ–преамбула.

Далі йшли статті. У першій з них говориться, що після визволення України з–під «невільного ярма московського» гетьман має і повинний визнати православну віру за пануючу. В дальших статтях говориться про кордони України і внутрішній устрій. Україна в межах від Польщі по р. Случ, котрі проведені ще за гетьмана Богдана Хмельницького, визнається назавше самостійною і ні від кого незалежною державою під протекторатом шведського короля і його нащадків, котрі мають обороняти її і нікому не дозволяти порушувати її вольності; коли буде укладатися мир з Московщиною, Пилипові Орликові ставиться в обов'язок звернутись до шведського короля, щоб він примусив Московщину повернути всіх полонених українців і компенсувати всі збитки й шкоди, котрі наробило на Вкраїні московське військо. «По скінченню, дай Боже, щасливої війни» гетьман повинний був подбати і про спеціальні запорозькі інтереси, а саме: 1) вжити заходів, щоб були зруйновані фортеці, котрі побудували москалі на ґрунтах, що належали з давніх–давен запорожцям; 2) щоб город Трахтемирів зі шпиталем для застарілих «зубожілих і ранами скалічених козаків» із перевозом на Дніпрі перейшов від гетьманського уряду до Запорозької Січі; 3) щоб городи Переволочна, Келеберда й млин на річці Ворсклі зостались при Військові Запорозькому і нарешті 4) щоб Дніпро з усіма своїми рибними промислами від Переволочни до Очакова був у відомстві виключно Запорожжя.

Одним із ключових моментів цього акта стало визнання кордонів України та забезпечення їхньої цілісності. Передусім визначались кордони з Польщею по річці Случ, адже ці землі були передані гетьманові Богдану Хмельницькому «від Речі Посполитої польської» і «стверджені пактами від Речі Посполитої польської і від Московської держави».

Досить чітко формулювалися основи представницького парламентського ладу, побудованого на демократичних засадах. «Пакти й Конституції…» визнавали непорушність трьох складових чинників державного управління: законодавчої, виконавчої і судової влади, підзвітної й контрольованої, однак незалежної від гетьмана. Обмеження гетьманської влади стосувалося адміністрації, суду, виборів старшини, фінансів.

Гетьманська влада («гетьманське самодержавство») мала бути обмежена постійною участю в управлінні Генеральної ради, тобто розширеної старшинсько–козацької ради. До неї мусили входити не тільки генеральна старшина, городові полковники, полкова та сотенна старшина, а й по одному депутату з кожного полку з числа заслужених козаків, «розумних радників», а також депутатів від запорозького козацтва. Всі поточні нагальні справи, яких не можна відкладати, вирішував гетьман, однак спільно з радою генеральної старшини, тобто зі своїм кабінетом міністрів.

Для вирішення «всяких важливих справ» встановлювалися періодичні зібрання в гетьманській резиденції старшинсько–козацької ради — тричі на рік (на Різдво, Великдень, Покрову).

Уряди полковників і сотників мали адміністративно–політичну й соціально–економічну владу. Вони управляли всім населенням відповідно полку і сотні. Ці посади були теж виборними й обирались «вільними голосами». Гетьман лише їх затверджував.

Обирався Генеральний суд, який розглядав справи про кривду гетьманові та провини старшини.

Гетьман не мав права карати тих, хто не задоволений його справами. Старшини й козаки–радники мали право сказати гетьманові, що його дії шкідливі для народного добра.

Встановлювався розподіл між державним скарбом і тими коштами, які могли бути в особистому розпорядженні гетьмана, тобто на утримання гетьмана призначалися рангові маєтності, земельні володіння, а не кошти з державної скарбниці. Важливі скарбові справи вирішуються виключно на зборах широкої старшинсько–козацької ради, тобто парламенту.

Вказувалося на необхідність припинення утисків і гноблення козаків та іншого населення України саме старшиною. Заборонялося старшині та «всяким військовим і посполитим урядникам» використовувати козаків і посполитих селян на своїх господарських роботах — косовиці, жнивах, загачуванні гребель тощо; віднімати у них ґрунти або силою змушувати до продажу, забирати за якісь провини людське майно або обертати людей за це собі на роботу.

Скасовувалися державні монополії, оренди та відкупи, інші обтяжливі для селян і міщан податі. Така увага й піклування про інтереси соціальних низів були суттєвим історичним кроком уперед порівняно з іншими державними договорами гетьманів починаючи з «Березневих статей» 1654 р. Богдана Хмельницького, в яких зовсім ігнорувалися інтереси селянства й козацьких низів.

Таким чином структурно конституцію Пилипа Орлика можна поділити на такі складові:

— національно–державний суверенітет України, її кордони і розподіл влади (статті І, II, VI, VII, VIII, XIII);

— права й обов'язки гетьмана та старшини (статті V, VI, IX, X, XIII);

— міжнародні відносини України (статті II, III, IV);

— повинності, сплати та податі (статті X, XII, XIV, XV, XVI);

— соціальна опіка вдів, сиріт, бідних тощо (статті XI, XV, XVI).

• Предыдущая
• 6/21
• Следующая