Пригоди на Шостому континенті - Квілічі Фолько - Страница 11
- Предыдущая
- 11/52
- Следующая
ОСТАННЯ БУРЯ
Наша подорож триває. Йдемо на південь. Біля островів Суакін налітає шторм, не такий, правда, шалений, як раніше, але досить сильний. Ми змушені сховатися в Порт-Судані. Обминувши маяк Сангаб — високу залізну споруду, що карикатурно нагадує Ейфелеву башту, — «Форміка», тікаючи від шторму, заходить у протоку, яка веде через лабіринт островів та скель до порту.
Біля маяка кружляють зграї морських птахів. Трапляються величні фрегати, багато чайок та інших крилатих рибалок. Вони зненацька, склавши крила, пірнають у воду і за хвилину з'являються на хвилях, тримаючи в дзьобі рибу.
У Порт-Судані ми познайомилися не тільки з птаха-ми-рибалками, з маяком Сангаб, а й з Прокопієм — неймовірно гладким і добре вихованим греком. Після того, як ми купили щось з дюжину листівок, на яких зображені африканські воїни фуззі-вуззі в повному озброєнні, в перах, з щитами та списами, він почастував нас чудовим обідом. Тут ми покуштували кілька витончених арабських страв.
Наступного дня ми пливемо далі. Останні дві доби не мають кінця, а вахти — гірші за китайські тортури. Здається, наша подорож ніколи не закінчиться… У нас уже терпець вривається, коли раптом нашим очам відкривається біле містечко на березі великого острова. Острів і материк з'єднує довгий мол.
Біля нашого борту з'являються дві знамениті «самбуки» — арабські човни з трикутними вітрилами, схиленими так низько, що вони майже торкаються води, — і супроводжують нас до самого берега.
Двадцять сьомого січня о дев'ятій годині тридцять хвилин «Форміка» причалює до пристані Массауа. Подорож, можна сказати, закінчилась.
Шейх-Саїд
ДОЗВОЛЯТЬ ЧИ НЕ ДОЗВОЛЯТЬ?
Перша перешкода, виходить, уже чекала на нас в Массауа. Нічого не зробиш, доводиться ждати від властей дозвіл на дослідницькі роботи в районі Дахлаку на цей сезон. Якщо нам відмовлять, то капітан відведе «Форміку» до берегів Йємену, на британський острів Камаран, в самий центр іншого не менш цікавого архіпелагу. Проте неможливо знайти краще місце, ніж Массауа, і тому ми гаряче сподіваємося одержати дозвіл. А поки що використовуємо час для перезарядки балонів зі стисненим повітрям, — без них не діятимуть респіратори та інші апарати, — для ремонту обладнання та забезпечення постійного зв'язку з Італією, куди потрібно негайно відправляти кольорові плівки, бо вони погано зберігаються в місцевому кліматі. Гаряча і волога атмосфера півдня Червоного моря може швидко попсувати плівки, незважаючи на олов'яні футляри з гігроскопічними солями. Кажуть, що вологість повітря в цих районах досягає 100 процентів, тому здається, що при ясній погоді іде злива. З неба ані краплинки — а все навкруги мокре, хоч викручуй! Минулої ночі ми добре відчули це на собі і довгий час не могли заснути, крутилися на своїх койках, задихаючись від духоти та хапаючи дрижаки від пронизливої сирості.
Санітарні урядовці, службовці митниці, поліцейські уповноважені, представники місцевих властей загатили палубу. Вони щось переглядають, ляпають печатками, підраховують, перевіряють, радяться, ставлять підписи, хлопають грубезними актовими книгами і, тільки наметушившись досхочу, дають нам «транзитну візу».
В тому, що «дозвіл на проведення робіт» одержимо в кращому випадку тільки через кілька діб, ми переконалися першого ж дня. Волосся на голові стає сторч, коли думаєш, скільки. доведеться прогаяти дорогоцінного часу.
Дехто доброзичливо радить попрацювати в районі Массауа поки що без дозволу. Ніхто, мовляв, не буде заперечувати, коли ми поводитимемося обережно і подбаємо про те, щоб не лізти на очі. Вирішуємо прийняти добру пораду і припиняємо прогулянки по місту, а заодно і відмовляємося від спокуси сфотографувати з засідки вечірній виїзд негуса.
О шостій годині вечора голубий кадилак Хайласа Селассіє у супроводі світло-жовтих джипів, в яких сидять солдати «імперської гвардії», дефілює по вулицях, не перевищуючи швидкості пішохода. Негус у білому вбранні та вигаптованому золотом кашкеті, киваючи головою, відповідає з машини на привітання перехожих і обмахується рукою, висунувши її з віконечка, щоб хоч трошки освіжитися. Поруч з негусом на сидінні підстрибують двоє рудих лисенят.
Це видовище здається мені надзвичайно знайомим. У ту хвилину негус скидався не на імператора, а скоріше на італійського аристократа з узбережжя в оточенні людей, одягнених в короткі штанці та білі сорочки. Вони вітають його без особливого ентузіазму, щоб не впріти. Але саме завдяки цій схожості негус викликає симпатію до себе. Навіть італійці, які, ясна річ, невдоволені анексією Ерітреї та приєднанням її до Ефіопії, приязно ставляться до Хайласа Селассіє, тепло відзиваються про нього.
НЕЛЕГАЛЬНІ ЗАНУРЕННЯ
Скоро негус потрапить до літопису експедиції, і тоді ми розкажемо про нього трошки більше.
А зараз поведемо нашу розповідь далі. Нам порадили розпочати таємно роботу недалеко від міста.
«Форміка» та моторний човен залишаються на старому місці, а ми, випросивши в порту човни для прогулянки, беремо з собою тільки найпотрібніше і їдемо на острівець за кілька миль на південь від Массауа. І це майже на очах у охорони! Острівець, куди лежить наша путь, зветься ІІІейх-Саїд — на честь якогось святого, похованого на ньому. Місцеві жителі відчувають релігійний трепет перед «духом» святого, про якого в Массауа розповідають дивовижні речі.
ХМАРА ПЛАНКТОНУ. ЛОВИМО РИБКУ В КАЛАМУТНІЙ ВОДІ
Усіх охоплює майже розпач, коли очам відкриваються морські глибини. І все через планктон, якого в цьому закутку моря сила-силенна, і тому вода зовсім каламутна. Що таке планктон? Найкращою відповіддю на запитання буде пояснення змісту самого слова. «Планктон» у перекладі з грецької означає «блукаючий». У воді утворюється справжня хмара з мікроскопічних істот або водоростей (залежно від цього розрізняють тваринний та рослинний планктон), яка «блукає» по морю. В окремих місцях під впливом хвиль та течій збирається велика кількість планктону. Чим багатше море на планктон, тим більше в ньому риби, бо планктон — основна пожива всіх морських жителів, від кільки до кита. Це ще не все. Кажуть, що хороша господиня може приготувати смачні й поживні фрикадельки з планктону, багатого на рачків, мальків та різних інфузорій.
Пізніше, особливо в березні, біля архіпелагу Дахлак ми неодмінно працювали у хмарі планктону, який заважав фото- та кінозйомкам. Але густішого планктонового туману, як тут, у Шейх-Саїді, ми ніколи більше не зустрічали.
Поступово всі звикли до планктону і перестали нарікати і згадувати кришталеву чистоту води нашого моря біля берегів Сардінії та Понца, а також у північній частині Червоного моря недалеко від Шадвану та Кусейра. Але в перші дні планктон справив на нас певне враження.
Проте через деякий час ми навіть тішились цим, бо за правилом «кількість планктону дорівнює кількості риби» зробили висновок: «Чим більше планктону, тим більше риби». Біля Шейх-Саїду та в архіпелазі Дахлак ми не мали жодних підстав скаржитися, що риби мало, її кількість та різноманітність форм можна уявити собі, глянувши на деякі наші фотографії [3] .
3
Хочу звернути увагу на одне цікаве явище, зв'язане з планктоном. При вимірюванні глибини моря електричним зондом учені помітили, що в різну пору доби вимірювання на тому самому місці давало різні наслідки, нібито дно піднімалося й спускалося.
Бездоганно точним вимірюванням вдалося довести, що піднімається і опускається «якась маса», в залежності від часу доби. Коли світить сонце, спостерігається піднімання, вночі — осідання.
Хтось припустив, що тут йдеться про планктон, який може самостійно пересуватися. Нам доводилось спостерігати явище, яке певною мірою повинно мати зв'язок з цим припущенням. Спустившись кілька разів під воду в районі Дахлаку, ми відзначили, що займатися фото- та кінозйомками найзручніше вранці — від шостої до дев'ятої години. Після дев'ятої піднімалась якась ніби хмара, і вже нічого не можна було побачити. Можливо, цей факт підтверджує безпосередньо теорію, про яку говорилося вище. (Прим. автора).
- Предыдущая
- 11/52
- Следующая
