Острів Тамбукту - Марчевски Марко - Страница 5
- Предыдущая
- 5/104
- Следующая
Якось я запитав у капітана, що являють собою Кокосові острови.
— Нічого цікавого, — відповів він. — П'ять маленьких коралових островів. Але від багатьох інших безлюдних атолів ці острови відрізняються тим, що вони засаджені кокосовими пальмами. Через те й звуться Кокосовими. Люди зробили їх придатними для життя, побудували там селища. Без людей острови й досі були б голими безплідними скелями.
— А хто вперше посадив там кокосові пальми? — запитав я.
— Англієць, — не без гордощів сказав капітан. — Олександр Гер. У 1823 році він привіз на своєму кораблі з Батавії душ десять малайців — чоловіків і жінок — і створив на одному з островів плантацію кокосових пальм. Через три роки інший англієць — капітан Росе — оселився на другому острові. Гер дуже погано поводився з малайцями, і вони повтікали до Росса. А Гер лишився без робочої сили і незабаром виїхав з островів. Росе виявився не кращим за свого попередника, і малайці хотіли його вбити, але капітанова дружина-малайка врятувала його… Та все це дуже довга історія, чи варто вам її розповідати? Головне те, що один з п'яти островів тепер належить містерові Сміту. Щороку він кілька місяців живе на своєму острові. Як тільки в Англії випаде сніг, Сміт сідає на яхту й вирушає туди, щоб провести зиму на півдні. Він береже своє здоров'я, хоче довше насолоджуватися життям…
Капітан замовк і втупився очима в далечінь.
— Острови, певно, дуже красиві, — сказав я.
— Чому ви так гадаєте?
— Якщо містер Сміт живе там по кілька місяців щороку…
— Навпаки, вони зовсім некрасиві, — відповів капітан, — низькі, рослинність убога. Тільки кокосові пальми створюють тропічний пейзаж. Острови вулканічного походження — ті красиві: гори, долини, ріки, пишні рослини. А Кокосові острови — коралові.
— А дичина там є? — запитав я. — Наскільки я зрозумів, містер Сміт — завзятий мисливець.
— Так, він часто ходить на полювання в Англії, але на своєму острові — ніколи.
— Чому?
— Тому, що там водиться всього кілька порід птахів, та й тих мало. Містер Сміт міг би перебити їх за тиждень. Є кілька видів комах, є ще миші, завезені з Англії кораблями, які інколи заходять до лагуни, рятуючись від океанських бур. Оце й уся дичина.
Змальована капітаном картина аж ніяк не захоплювала мене. Я сподівався побачити на Кокосових островах розкішну тропічну рослинність, справжні джунглі, а виявилось, що кокосові пальми там — чи не єдиний вид дерев. А ліси та сади з однакових порід, якими б вони красивими не були, швидко набридають і вже не ваблять око. Мене втішала тільки думка про те, що я пробуду на Кокосових островах лише один рік…
На третій день після того, як ми перетнули екватор, подув рвучкий зустрічний вітер, і швидкість яхти набагато зменшилася.
— Коли ми доберемося до Кокосових островів, якщо будемо так повзти? — запитав я капітана.
— Через два тижні, не раніше. А з попутним вітром дісталися б значно швидше, — відповів старий моряк.
— А чому ви не заведете мотори?
— Нерви містера Сміта! Для Сміта час — це гроші, яких у нього — мов сміття, а нерви — життя, лічені роки. — І, окинувши поглядом небо, капітан стурбовано додав: — Щось горизонт затуманився, коли б урагану не було. В Індійському океані урагани страшні й дуже небезпечні.
Опівдні вітер несподівано вщух, паруси обвисли. На обрії з'явилися маленькі хмарки, які швидко зростали. Капітан не зводив з них очей, його обличчя стало суворим.
— Ходімо до містера Сміта, — сказав він і швидко попрямував до каюти хазяїна.
Містер Сміт, напівлежачи на дивані, курив сигару. Він навіть не поворухнувся, коли ми ввійшли.
— Насувається сильний ураган, сер, — стурбовано почав капітан. — Якщо налетить — поминай як звали і нас, і наше корито. Треба завести мотор і повернути на південь. Інакше потрапимо в саме пекло. Крім того, мені здається, що на південь від нас повинен бути острів, і ми можемо сховатися в його бухті.
— Що ви мелете, Стерн! — поблискуючи золотим зубом, сердито вигукнув містер Сміт. — Зупинили яхту при попутному вітрі тільки для того, щоб викупались оті з трюму, а тепер зібрались тікати від урагану, який вам просто привидівся. Яхта міцна, вона все витримає.
Але капітан наполягав на своєму:
— Коли б ви знали, що таке ураган в Індійському океані, то не говорили б так, сер! А втім, можете говорити все, що хочете, а я мушу виконати свій обов'язок. Гей, Джоні! Скажи, щоб завели мотор! Передай Пітерові, нехай змінить курс: прямо на південь! — Віддавши наказ, Стерн спокійно звернувся до плантатора: — Містер Сміт, ви мій хазяїн, але я капітан і повністю відповідаю за життя людей. Тридцять п'ять років я плавав на великих океанських пароплавах, багато бур стрічав на своєму шляху і знаю краще за вас, що таке ураган в Індійському океані. Я не боягуз, але навіщо ж доброхіть лізти в пащу смерті? Якщо ширина ударної хвилі урагану — п'ятдесят миль, ми врятуємось. Але якщо вона — сто миль, не гарантую. В такому разі тільки бухта може нас врятувати, якщо, звичайно, встигнемо до неї дістатися.
Містер Сміт насупився:
— Нісенітниця, Стерн! Про яку бухту ти говориш? Тут ніде немає островів. Глянь на карту!
Ми пішли до їдальні. Капітан узяв з полиці якусь товсту книгу, а містер Сміт розгорнув карту і ткнув пальцем туди, де мала бути яхта.
— Ось, дивись, — сказав він, окутуючи все навколо густою хмарою тютюнового диму. — Зараз ми знаходимось на 85° східної довготи і 6° південної широти, так же? І поблизу — жодного острова. Найближчий архіпелаг — Чагос — розташований миль за чотириста на захід від нас, а Суматра — приблизно за тисячу двісті на схід.
— Знаю, сер, — відповів капітан, поклавши на стіл ту саму товсту книгу в шкіряній оправі, яку щойно взяв з полиці. — Острова, про який я кажу, немає на карті, зате його дуже докладно описано в цій старій забутій книзі. Ось, читайте: «Острів Тамбукту розташований в Індійському океані приблизно на 84° східної довготи і 7° південної широти. Населення його — миролюбне плем'я занго, яке ставиться до білих з деяким недовір'ям; проте, якщо білим пощастить розвіяти їхні підозри, занго бувають дуже гостинними. Магелланові матроси, повертаючись з Молукських островів до Іспанії, кинули якір в єдиній бухті цього острова, небезпечній через велику кількість рифів та надводних скель, і провели там два тижні. Моряків так причарувала краса та багатство острова, що десятеро з них виявили бажання залишитись там назавжди. Доля цих десятьох невідома. Як розповідають матроси, що повернулись до Іспанії, жителі острова Тамбукту — дикуни, нерозвинені й наївні. Вони добре поставились до прибулих, дозволили їм поповнити свої запаси води та продуктів і взагалі були дуже гостинці, проте боялися білих, вважаючи їх за жителів Місяця. Занго бувають досить красиві, високі на зріст і стрункі, з темно-шоколадною шкірою та чорним волоссям. Одяг чоловіків і жінок занго дуже простий: кілька листків, нанизаних на вузенький ликовий пояс…»— тут капітан раптом закашлявся й замовк.
— Романтика! — мовив містер Сміт, але вже не так впевнено.
— Книга строго наукова, сер. — заперечив Стерн. — Її автор — сучасник Магеллана. Опис острова зроблено із слів Магелланових матросів, йому можна вірити. Більше того: про існування Тамбукту знав сам Байрон. Прочитайте «Дон-Жуана»…
— Гаразд, гаразд! — посміхнувся Сміт. Останні слова капітана остаточно переконали його.
— Та навіть коли б такого острова й зовсім не було, — додав капітан, — ми тільки виграємо, якщо пощастить уникнути урагану.
— Роби, як знаєш, — махнув рукою плантатор.
Ми з капітаном піднялись на палубу. Яхта взяла курс прямо на південь. Хмарки на обрії швидко росли й мінилися: то вони були білі, а тепер стали похмурими, темно-синіми. Повіяв тихий вітерець, але враз ущух, мов сумне зітхання. Настала нестерпна задуха.
— Буде дощ. — звернувся я до капітана, який тривожно вдивлявся в каламутну синяву хмар.
- Предыдущая
- 5/104
- Следующая
