Амок - Мавр Янка - Страница 7
- Предыдущая
- 7/64
- Следующая
Ось показалась і сама Батавія, але знову нічого цікавого. Місцевість майже не підвищилася, ті ж самі канали на вулицях, тільки брудніші, а в них перуть білизну і купаються цілі сім'ї малайців та китайців.
Недаремно голландці втекли звідси і оселилися на кілька кілометрів далі, вище. Відтоді ця частина зветься
Старою Батавією, а тій дали назву Вельтевреден, що означає приблизно «добре самопочуття».
Там, серед пишних садів, у мармурових палацах, вони почували себе справді добре, а тут лишилися кольорові, які обслуговували магазини, контори, фабрики, майстерні й інші установи.
Коли ван-Декер вийшов з вагона, до нього знову підскочив малаєць у брилі й поніс речі. Біля вокзалу стояв автомобіль з готелю «Ява». Носильник поклав туди багаж.
На мить ван-Декер спинився, про щось думаючи. Але носильник почав кланятися й говорити:
— Хай туан їде спокійно, хай не турбується. Тугай усе зробить.
Тоді ван-Декер сів у автомобіль і поїхав, а Тугай побіг щосили відомими йому завулками.
Коли ван-Декер доїхав до готелю, там його вже чекав Тугай. Він так старався для свого туана, що навіть хазяїн готелю звернув увагу й сказав ван-Декеру:
— Хорошого, старанного слугу ви маєте.
— О, він у мене молодець! — з гордістю сказав ван-Декер. — Я з ним ніколи не розлучаюсь, особливо в поїздках по Яві, коли потрібен перекладач. Будьте ласкаві, ви вже дайте йому де-небудь притулок, я заплачу.
Тугая помістили в спільне приміщення, де були всі слуги. Більшість з них були метиси[6], кольору «кави з молоком», як звичайно говорять тут. У одних було більше «кави», у інших було більше «молока», а взагалі — народ досить красивий, лише трохи зіпсований, бо вони вже вважали себе «панської крові» і з погордою ставилися до «темних».
Голландці підтримують це почуття, тому що воно для них вигідне. В особі цих «підпанків» вони мають своїх прихильників, які не за страх, а за совість служать голландцям, намагаються стати ближче до панів, показати, що вони не прості.
Тугай почував себе не дуже приємно серед цих метисів. Йому треба було б піти до ван-Декера, але самому йти до туана не можна. Треба чекати, поки той покличе.
— Чи добрий твій туан? — спитав його франт з блискучими ґудзиками.
— О, бесар[7] туан! — відповів Тугай.
— Чи б'є він тебе?
— О, дуже б'є! Добрий туан! — захоплено сказав Тугай. — Звідки ви приїхали?
Але дзвінок з номера туана виручив Тугая від необхідності відповідати на це запитання. Він швидко побіг і пробув там значно довше, ніж це буває в добрих панів, які не дозволяють собі дуже розважатися з слугами.
— Ого, як довго ти там сидів! — зазначили слуги, коли Тугай повернувся. — Чи не повчав він тебе там?
Тугай здригнувся, підозріло зиркнув навколо, але, помітивши, що говорили так собі, без особливого смислу, заспокоївся і відповів:
— О, мудрий туан! Бесар туан!
Середина дня в Батавії — це час, коли на вулиці не побачиш жодного європейця. Сонце стоїть над самою головою і пече так, що тільки надзвичайна потреба може примусити європейця вийти на вулицю.
Та й взагалі голландські торговці й чиновники тут ніколи не ходять, вони тільки їздять. Їх становище не дозволяє їм ходити, як звичайним людям; навіть через вулицю, шануючи себе, пан не піде пішки. А опівдні вони навіть і не їздять, а дрімають у своїх конторах або лежать на веранді чи в саду у кріслах-колисках, задерши догори босі ноги і попиваючи що-небудь холодне. Правда, є й такі голландці, яким в цей час доводиться працювати, але їх так мало, що загальна картина не змінюється.
Лише місцеві жителі, більшість яких носить величезні брилі, снують собі під сонцем туди й сюди хоч би що.
Основний одяг малайця — «саронг», або шматок тканини, обкручений на зразок спідниці. Він спускається до колін, і носять його однаково як жінки, так і чоловіки. А потім уже хто як може: чи сорочку, кофту, хустку або шкуру на плечі, чи просто верхня половина тіла лишається голою. На голові різноманітні брилі, круглі шапочки або платочки й чалми.
Ноги ж завжди босі. Власті навіть стежать за тим, щоб усі тубільці були босі. Все це для одного й того ж — ще раз підкреслити різницю між європейцем і тубільцем. Слуги панів, навіть лакеї й швейцари в генерал-губернаторському домі, вбрані в парадний одяг з блискучими ґудзиками, обов'язково мусять бути босими. Тубільці-поліцейські, у синіх мундирах з жовтими шнурами, — так само босі.
Тугай вийшов з готелю й пішов вулицями. Було видно, що він іде в якійсь справі. З широкої вулиці звернув у один-другий завулок і вийшов на базар.
Усюди на Сході базар є основним центром громадського життя. Це і клуб, і місце зібрань, місце, де завжди почуєш усі новини. Далеко не всі йдуть сюди, щоб купити що-небудь чи продати; більшість просто товчеться, здається, без будь-якої потреби.
На величезному майдані тяглися ряди будок з пальмового листя, трави й бамбука. Будки такі низенькі, що людина може увійти туди, тільки зігнувшись.
Смердюча сушена риба, різна городина, м'ясо, рис і фрукти є основними споживчими товарами. Особливо різні плоди, які лежать великими купами; треба було лише дивуватися, хто їх розкуповує.
Основними плодами є банани, які тут відіграють таку ж роль, як у нас картопля. Їх є понад сто сортів, різної величини й з різним смаком. Купують їх цілими гілками, низками понад півпуда і такої довжини, що взята на плечі низка тягнеться другим кінцем по землі.
Потім іде плід хлібного дерева, найбільший з усіх плодів.
Далі кокосові горіхи, ананаси, апельсини-пампельмуси завбільшки з гарбуз і, нарешті, такі чудові речі, про які ми навіть і не чули.
Ось диня «папайя», що росте на дереві; всередині її є зернята, точнісінько як наша рибна ікра. Ось «cay Маніла», схожа на наші сливи.
Там є ніби зелена груша з дивною назвою «адвокат». Сама вона майже без смаку, але якщо її розтерти та підлити ложечку вина чи кави, виходить щось таке смачне, що коли його хто хоч раз покуштував, то потім уже завжди думатиме про цього «адвоката».
Ось дур'ян, схожий на огірок завбільшки з дитячу голову, з твердими колючками на шкірці, та такий смердючий, що в готелях його навіть близько не підпускають до помешкання. Він смердить — і гнилим сиром, і гнилим м'ясом, і часником. Але всередині його є ніби сметана, досить смачна і оригінальна на смак. Кажуть, навіть серед європейців є любителі, готові їхати на край світу, щоб тільки покуштувати цього дур'яну.
Дуже дорогим вважається мангустан, на зразок нашого яблука. Всередині його є «морозиво», яке їдять ложечками. Це дуже делікатні фрукти, вони не можуть зберігатися більше сорока восьми годин навіть у льоду.
Ось манго з смаком скипидару, ось рамбутан і плід, схожий на каштан, дуку — щось на зразок винограду — й багато інших плодів. Але наші люди кажуть, що всі ці штуки не варті однієї доброї антонівки. Мабуть, яванець так само не віддав би свого дур'яну за всі наші яблука й груші.
Більшість торговців на базарі були китайці, далі араби. Малайців зовсім мало, переважно ті, що продавали свої власні сільськогосподарські продукти.
Навколо всього Великого та Індійського океанів, мабуть, не знайдеться більш-менш значного міста, де б китайці не мали свого окремого китайського кварталу. Так само й у Батавії, де їх тридцять тисяч чоловік. І більшість торговців на базарі були китайці. Серед них є й багаті, яких голландці призначають начальниками китайського кварталу, з гучним званням «капітана» чи «майора». І такий «капітан» так грає на дудку голландців, що. краще й не треба. Китайці також найкращі ремісники. Тут на базарі або на вулиці біля своїх хат вони відкрили майстерні. Ще більше є бездомних китайських робітників-кулі, але вони розсіяні по плантаціях, підприємствах і різних інших місцях, де є потреба в дешевій робочій силі. Всього китайців на Яві понад мільйон.
- Предыдущая
- 7/64
- Следующая
