Амок - Мавр Янка - Страница 18
- Предыдущая
- 18/64
- Следующая
— Не ворушіться! Почекайте! — крикнув Нонг і підбіг на допомогу. Обережно, одну за одною, він одрізав своїм крисом усі колючки, і лише тоді Піп звільнився.
— Чи це всюди в лісі так буде? — звернувся збентежений Піп до провідника.
— Не всюди, але й не рідко, — відповів той. — Тут можна чекати перешкоди на кожному кроці.
Лише кілька кроків вони пройшли, а вже неприємні перешкоди. Що ж буде далі? Недарма цей край лишається неприступним. Недарма сюди ніхто не ходить.
Але незабаром Піп забув про пригоду. Перед ним з'являлися все нові й нові цікаві рослини. Самих тільки пальм скільки порід! І високі, і низенькі; в одних листя на недосяжній висоті, в інших вилазить просто з землі. І серед них славетна яванська пальма гебанг, яка цвіте лише один раз у своєму житті на п'ятдесятому році, а потім гине.
Помітивши на одній галявині цю пальму, на вершині якої серед листя (кожен листок — понад два метри завширшки), зібраного в один пучок, здіймалася, ніби величезний яскравий стовп, квітка, — побачивши той момент, який настає один раз на п'ятдесят років, Піп спинився в пошані і подумав: «Для цього одного варто приїхати з Європи!»
Але урочистий настрій було зіпсовано страшним смородом, який, здавалося, йшов від пальми.
— Чи не падло там яке? — сказав Піп і підійшов ближче.
Та сморід ішов звідкись ззаду, з-за пальми. Піп ступив ще кілька кроків і замість падла побачив на землі величезну квітку червоного кольору з білими і рожевими плямами. Розміром вона була з добре колесо; кілька бутонів, які ще не розквітли, мали вигляд головок капусти. Дивна, красива квітка прикувала до себе погляд Піпа, зате ніс його вперто відвертався вбік. Зграї мух носилися над нею, як над справжнім падлом.
— Невже це вона так смердить? — промовив Пін.
— Вона, туан! — відповів Хаон. — Це крубута.
У науці вона зветься рафлезія і живиться корінням інших дерев. Через неї колись загинув один вчений, який так зацікавився квіткою, так старанно почав вивчати її, що захворів і за чотирнадцять днів помер. Цікаво відзначити, що ця найбільша на землі квітка має дуже дрібне насіння, яке можна розглянути тільки крізь збільшувальне скло.
І наші мандрівники постаралися швидше відійти подалі від цієї красивої квітки. Ліс ставав усе густішим, і скоро вже зовсім не можна було розібрати, яка гілляка з якого дерева. Виділялися велетні-расалами, які подекуди були на п'ять метрів вищі за відому дзвіницю Івана Великого у Москві. Потім дорогоцінні теко-ві дерева, які дають такий міцний матеріал, що його не бере сокира. Та де вже там перелічити дерева, яких у яванському лісі росте понад тисячу п'ятсот порід?
Крім того, ніколи було роздивлятися, бо треба не тільки продиратися, а навіть прорубувати собі дорогу. Найбільше допікали ліани, які іноді так обплутували всі дерева, що без сокири тут ніяк не можна було пробратися. Справа ускладнювалася ще тим, що мул не міг пройти там, де могла пролізти людина. Часто доводилося спеціально для нього прорубувати дорогу.
Треба зазначити, що взагалі ліс здавався тихим, ніби мертвим. Не чути було того веселого пташиного щебету, такого, як у наших лісах. Нечисленні пташки, що подавали свій голос, ховалися десь угорі. З тварин мандрівники бачили тільки невеликих мавп — «буденг», красивих, чорних, бархатистих, з копицею волосся на голові, ніби в шапці. При наближенні людей вони піднімали такий вереск на деревах, ніби там відбувалася бійка. А потім знову тиша.
Повітря тепле, парке, вологе. Вся земля заросла мохом і папороттю, і в цих зарослях час від часу мелькали чи то змії, чи то ящірки; але поки що нічого небезпечного не зустрічалося. Не кажучи вже про Піпа, навіть місцеві жителі, здавалося, були пригнічені цим важким мовчазним лісом. Один лише Хаон почував себе як дома.
Через кілька годин усі дуже зморилися й спинилися відпочити, тим паче, що незабаром мав піти дощ, який буває тут щоденно опівдні.
Поставили намет, розвели вогнище й почали готувати їжу.
— Оце так полювання! — бурчав Піп. — Замість дичини доводиться з собою нести їжу. Жодної тварини не бачили, якщо не брати до уваги цих мавп. Невже ж увесь час так буде?
— Їстівних тварин у таких хащах взагалі мало, — відповів Хаон. — Крім того, вони ховаються далі від населених місць.
Тимчасом почалася гроза. Спалахнула блискавка, загуркотів грім, зашумів ліс, полилися струмки води. Тут уже всі відчули радість і задоволення, що сидять у наметі.
Через деякий час дощ зовсім перестав, а з дерев усе ще лилася вода. Була третя година. До ночі лишалося тільки три години. Піп не знав, що робити: чи сидіти, чи йти по такій воді далі. Спитав Хаона.
— Як туан захоче, — відповів той. — Мушу тільки попередити, що тут нічого не дочекаємось.
— В такому разі підемо далі, — вирішив Піп, і експедиція знялася з місця.
Цього разу подорож не здавалася Піпу цікавою. Знизу вода, згори вода, мокре гілля б'є по обличчю. Так пройшли три години. Настав вечір. Спинилися на ночівлю.
Увесь мокрий. Піп сидів біля вогню, підставляючи то один, то другий бік, щоб обсохнути. Од втоми нило все тіло, краплі все ще падали зверху. Уся бадьорість і цікавість пройшли. «І чого я тут сиджу? — якось мимоволі спадало на думку Піпу. — Який біс загнав мене сюди? Чи не краще було б сидіти дома?»
— І довго доведеться нам так іти? — нарешті, спитав він Хаона.
— Коли туан справді хоче зустріти диких звірів, то треба ще перейти болота і підійти до передгір'я. Якщо тут і є звірі, то дуже мало і їх важко зустріти.
— А може, й взагалі зберігся один чи два, ось тепер і ганяйся за ними.
— Потерпіть, туан, — посміхнувся Хаон, — може, й вони ганятимуться за вами.
Було тільки сім годин, а навколо стояла чорна ніч. Піп глянув убік і здригнувся. Що це? Ніби блищать очі звірів.
Ось вони рухаються пересуваються з одного місця на інше.
— Подивись, Хаон, що там таке?
— Де? — спокійно спитав Хаон.
— Та он світяться, наче очі тигра.
— Це такі гриби, — спокійно сказав Хаон, — а ті, що літають, — нічні мухи, які світяться.
Піп навіть засоромився, що виявив себе таким новачком перед цим дикуном. І коли після цього помітив ще щось дивовижне, то нічого не сказав. А він помітив, що ліс ніби прибрався в світні гірлянди, на взірець того, як на свято прикрашають міський парк гірляндами електричних лампочок. Тільки світло було фосфоричне, бліде, слабке. Піп тепер і сам додумався, що це теж були гриби або плісень на ліанах і ратангах.
— Вав! Вав! — пролунав десь виразний крик. Піп допитливо глянув на Хаона.
— Це «вав-вав», мавпи такі, — сказав той.
Потім почувся ніби регіт, щось запищало, пронизливо крикнула якась пташка; ось затріщали цикади, до них приєдналися жаби на деревах; починалося нічне життя лісу, яке здається таємничішим і страшнішим, ніж вдень.
— Чи не загрожує нам який-небудь напад вночі? — знову спитав Піп.
— Ні, особливо, коли горітиме вогнище, — відповів Хаон. — Головний ворог, тигр, не нападе перший.
Почали готуватися до сну. Намет поставили не закріплюючи, бо ніякий вітер у лісі не загрожував. У наметі було окреме відділення для Піпа, а його супутники розмістилися в другій половині. Запаслися паливом. Домовилися на всякий випадок вартувати по черзі, але години через три всі поснули. І ніякої біди не трапилось. Ніч минула спокійно. Почало світати.
І тут сталося щось незрозуміле. Хтось почав смикати і хитати намет. Люди схопилися, протирали очі й озиралися, а тимчасом намет почав підніматись дедалі вище… Ще мить — і люди опинлися просто неба, а намет гойдався в повітрі.
— Що за чудеса! — закричав Піп. Носильники так само роззявили роти від подиву. Навіть Хаон був збентежений, але через хвилину він зареготав як навіжений.
— Сіаманг! Сіаманг! — закричали носильники і так само покотилися зо сміху.
Тоді й Піп помітив, що намет тягне вгору величезна мавпа — гібон, найпоширеніша з яванських мавп. Зараз же до неї приєдналася і друга, а ззаду було видно ще кількох. Вони помітили з свого дерева незвичайну білу річ, яка так привабливо зводилася вгору. Як було не зацікавитися такою іграшкою? Звісившись головою вниз, торкнули своїми довжелезними руками — ворушиться і навіть здається легкою. Ну і потягли до себе.
- Предыдущая
- 18/64
- Следующая
