Голубий Птах, названий син ірокезів - Юрген Анна - Страница 41

• Предыдущая
• 41/43
• Следующая

Їдкий дим заходив хлопцеві в ніс, у рот. Голубий Птах не зводив очей з оскаженілого полум'я, яке терзало ліс. Він чув, як щось вигукували брати, як тріскалися дерева.

Німий сум оповив хлопця. Жаль було чи то дерев, чи, може, пораненої руки? Того він і сам не знав. Відчував тільки: якась невідома сила з сокирою і вогнем лютує проти того, що з'явилося тут раніше од неї.

На другий день Голубий Птах залишився вдома. Андрес незадоволено скривився, але хлопець не міг навіть ворухнути пораненою рукою. Безцільно тинявся він по хаті і в садку, а думки линули до Бобрової Річки. Тяжка робота тепер не виснажувала його, і туга за батьківщиною ставала вдвічі більшою. Невідступно з'являлися перед ним образи індійських батьків, а риси білих відступали десь у темряву. Він думав про хату Черепахи з її спокійним, тихим життям. Там співають під час роботи, а тут ніхто не співає.

— Де ж тепер старий Шнап? — запитав він у сестер. Дівчата ніяк не могли пригадати, яка доля спіткала собаку.

— А-а, він захворів, і Андрес застрелив його.

Хлопець жахнувся, бо старий Шнап був йому майже таким близьким, як брати і сестри, а брат, виходить, гірший, ніж Косоокий Лис. Так, білі завжди надто швидко хапаються за рушницю, він сам у цьому переконався під час солеваріння.

Рано-вранці Голубий Птах пішов з братами туди, де спалювали ліс. Широка гола смуга тяглася понад струмком. Обвуглені колоди, залишки попелу, запах диму — все свідчило про спустошення.

— Хороша земля під пшеницю, — сказав Андрес.

— Попіл — найкраще добриво, — додав Петер.

— Але дерева загинули, — мовив Голубий Птах. Брати переглянулися — його голос здався їм незвичайним, — але промовчали.

Наступного дня, прямуючи до струмка, Голубий Птах раптом побачив біля паркана Андреса з якимсь чоловіком, одягненим у чорне. Чужинець саме прив'язував свого коня. Хлопець хотів утекти, але брат уже кликав його:

— Георг! Георг!

Вагаючись, хлопець увійшов слідом за гостем до кімнати.

— Я пастор Годсброт із Бедфорда, — пояснив чоловік з батьківським, доброзичливим поглядом. Потім він поклав Голубому Птахові на голову свою велику руку і урочисто мовив: — Будь вірним до смерті, і я дам тобі вінець безсмертя.

Хлопець полохливо переступив з ноги на ногу. Що хоче йому дати цей чужинець? Пастор сів на лаву.

— Ти, сину мій, втратив своїх дорогих батьків…

Голубий Птах запально кивнув, бо ж чоловік сказав правду. Полуденного Сонця і Малого Ведмедя безумовно недоставало йому скрізь і всюди.

Заохочений таким ствердженням, пастор вів далі:

— Але божа милість вирвала тебе з рук язичників, і я певен, що ти вдячний за це звільнення. Сподіваюся, що ти зберіг свою віру. На жаль, у деяких колишніх полонених я зустрічався з протилежним. Але ти, напевне, ще не забув «Отче наш».

Голубий Птах витріщився на промовця. Надто туманно згадувалась йому колишня молитва, він ніяк не міг пов'язати окремих речень. Пастор думав, що хлопцеві треба нагадати початок, і він підказав перші слова. Зніяковілий хлопець мовчав. Пастор голосніше, ніби перед ним стояв глухий, повторив слова молитви, але все було безуспішно.

— То ти вже зовсім нічого не знаєш? Ти забув ім'я всемогущого бога?

— Ні, його я знаю.

— Як же звуть владику Неба і Землі?

— Ованійо.

— Що? — спантеличено похитав головою пастор і відштовхнув хлопця од себе. — Боюся, що ти вже у чорта в пазурах. Але зробимо все можливе, аби душа твоя не потрапила в пекло.

Потім він вирядив хлопця надвір, а сам ще довго говорив з Андресом. І тільки через деякий час пастор на своєму коні поскакав геть.

Того самого вечора брат одвіз хлопця в Бедфорд.

— Ти з пораненою рукою все одно ні на що не придатний у господарстві, отже можеш виконати свою обіцянку: відвідати тітку.

Без тіні смутку розпрощався хлопець з колишньою домівкою, з братами та сестрами, які так і залишилися чужими.

У Бедфорді, колишньому Рейстауні, теж багато чого змінилось. У неділю тітка пішла з ним до церкви. Голубий Птах опинивсь у довгому залі, де було багато лавок. Люди співали, а чоловік у чорному дуже довго щось говорив — так довго, що хлопець безмаль не заснув. Проте під кінець він знову прокинувся, бо пастор Годсброт, нарешті, почав молитися.

— Милостивий боже, молимо тебе — зверни увагу на Тонна Дузберса, який будує собі хату. Вже стоять крокви, немає тільки драні. Не насилай дощу, поки повністю не покриють дах, щоб кімнати не були сирими. Допоможи, будь ласка, також старій Катерині Нозе. Їй уже вісімдесят років, і вона дуже страждає від ревматизму, на який не впливають ніякі ліки. І ще просимо тебе за Георга Рустера — сина Джона Рустера, якого полковник Буке нещодавно вирвав з рук кривавих безвірників. Він в душі став язичником; укажи йому вірний путь і освіти його своєю пощадою та милосердям.

Хоч і від щирого серця молився пастор Годсброт, але краще б він цього не робив. Голубий Птах не все, однак дещо зрозумів, особливо останні речення. Криваві безвірники — тобто його мати Сяюче Полуденне Сонце, його батько Малий Ведмідь, сестра Малія, Козуля і тітки… Великого Ованійо, якому в роді Черепахи щоденно жертвували тютюн, тут вважали злим духом. Навіть сам він, Голубий Птах, — дуже поганий, бо всі люди повертали голови і витріщали на нього очі. Йому страшенно хотілося забратись під лавку і провалитися крізь землю.

Найбільше дошкуляли йому дітлахи, які на вулиці вигукували йому навздогін «кривавий язичник». На кожному кроці хлопцеві згадувалися перші дні перебування серед індійців на Прибережних Луках. Проте у Бедфорді йому було краще, ніж у новому дерев'яному будинку. Приязнь тітки різко відрізнялась од постійного хихикання сестер і надзвичайної діловитості братів, які стали йому зовсім чужими.

Навпроти дому тітки Рахель хлопця насамперед приваблював заїзд Дункера, вимощений камінням, де завжди гарцював який-небудь кінь. Майже не бувало такого дня, щоб тут не зупинявся екіпаж. А тепер, пізньої осені, рух до форту Пітт особливо пожвавився. Поки зима не зіпсувала шляхів, купці поспішали з товарами на захід до Огайо.

Хлопця все більше й більше тягло до Дункера; заїзд став для нього ніби рятівним виходом у втрачений світ, що був теж десь на Заході — ще далі, ніж форт Пітт.

Як грім з ясного неба, вразила Голубого Птаха тітчина звістка:

— Андрес прислав за тобою, ти повинен вернутися додому.

— А чи не можна б мені тут зостатись?

— Я б охоче залишила тебе, але ти, мабуть, потрібен для якоїсь роботи. Рука вже ж загоїлася.

Всю ніч хлопець не спав, перекидаючись з боку на бік. Він тільки-но встиг звикнути до тітки, як йому знову доводиться розлучатись. І, звичайно, назавжди зникне заїзд Дункера, єдине і останнє, що зв'язувало його з Бобровою Річкою. Він думав про ненависть брата і сестер до нього; про їх безперервні сварки.

Наступного ранку Голубий Птах неспокійно походжав довкола возів, що стояли перед двором Дункера і якраз споряджалися в дорогу. Валка прибула з глибини країни і після ночі відпочинку повинна була їхати далі до форту Пітт. Фурмани вже запрягали коней.

З болем у серці хлопець стежив за приготуваннями.

— Що, може хочеш з нами поїхати? — запитав жартома один з фурманів. Голубий Птах просіяв:

— Звичайно, хоч зараз.

— Ге, краще облишмо цю витівку, а то перепаде нам від твоїх батьків.

— Моїх батьків тут зовсім немає. Я тільки в гості до тітки приїхав.

— А що, батьки у форті Пітт живуть?

— Ні, поблизу нього. Мені якби тільки до форту добратись, а там я вже знайду. Я знаю дорогу.

— Так, так, це інша справа. Повідом швиденько свою тітку. Такий спритний, дебелий хлопчина, як ти, в дорозі завжди знадобиться.

Голубий Птах зник. Не зайшов, а влетів до тітки Рахель на кухню.

— Я їду додому.

— Що? Чому ж це так спішно? Вже той день чи два не мають ніякого значення. — Тітка саме перевертала сало на сковорідці і сердито відкашлювалась од диму. Помітивши сяюче обличчя племінника, вона здивувалася — Хто його знає, що на тебе найшло. Почекай-но трошки, я ж повинна зібрати тебе в дорогу. Такому здоровенному шибенику завжди хочеться їсти. А ти поки що перекуси.

• Предыдущая
• 41/43
• Следующая