Выбери любимый жанр

Голубий Птах, названий син ірокезів - Юрген Анна - Страница 34


Изменить размер шрифта:

34

— Твій брат дуже бажає свій розкішний головний убір поповнити ще й орлиним пером і гасатиме всюди, щоб тільки здобути скальп, — сказав батько матері. А Сяюче Полуденне Сонце тільки й мовила:

— Сподіваюся, що він побереже нашого сина.

— Він пообіцяв використовувати його лише як перекладача.

Таємнича мандрівка настільки схвилювала Голубого Птаха, що він усю ніч навіть очей не зімкнув. І лише другого дня, в поході, дядько виклав свій намір.

— Ми їдемо до фортеці біля озера, де сидять тепер червоні мундири.

— Що, на Преск Іль? Її, напевне, вже атакують воїни Понтіака.

— На місці видніше буде.

На четвертий день мандрівки вони прибули до великого індійського табору. Всюди Голубий Птах бачив розмальовані в чорне обличчя і повні патронташі. Він розпізнав великі шкіряні сагайдаки індійців з племені оджібве, прикраси з оленячого хвоста людей племені шоні і пучки пер на головах ленапів. Тільки шкіряних шапочок ірокезів було дуже мало. Ніде не чутно барабана; все робилося тихо і спокійно.

Туман ще стелився над лугом, коли наступного ранку воїни вирушили в путь. Десь близько полудня ліс порідшав. На пологий схил плазом піднімався дядько, а слідом за ним — Голубий Птах.

Голубий Птах, названий син ірокезів - i_028.png

Вгорі, на самій вершині, над крутим обривом хлопець мало не скрикнув.

Прямо перед ним з легеньким шумом котилися на берег хвилі озера Ері. Де-не-де клуби туману ще прикривали неозору блакитну гладінь, хоч луки і ліс уже зовсім звільнилися з його обіймів. А там, одразу ж на березі — то, мабуть, Преск Іль!

На косі між берегом озера і невеличким струмком стояв цілий ряд темнокоричньових рублених хат. Найближче, наче квочка попереду своїх курчат, — великий двоповерховий будинок. Верхній поверх значно ширший від нижнього. На товстих дерев'яних стінах грізно чорніють бійниці. На гребені покрівлі впоперек драні тягнуться товсті довгі дошки. Все це так близько, що, здається, можна дістати рукою.

Біля будинків вартовий. Хлопець бачить, як той позіхає. Зараз він сідає на дерев'яну колоду і потягається на сонці, його червоний мундир здається кривавою плямою. Справа і зліва горба, вкритого чагарником і лісом, все більше звужується кільце атакуючих. Голубий Птах затамував подих — невже солдат нічого не помічає? Хіба він не бачить прикрашених перами постатей, що повзуть у підліску?

Та ось вартовий, напевне, щось помітив. Він підняв голову, пильно глянув у чагарник на стрімкому схилі, раптом схопився на ноги і кинувся до найближчої хати. Голосно загрюкав прикладом у двері, а через хвилинку прогримів постріл тривоги.

З узлісся, наче луна, долинуло стоголосе «ву-ап». Загони індійців вирвалися з підліска і помчали лугом. Вони ще не досягли струмка, як довгі, червоні полум'яні язики пострілів вислизнули з бійниць дерев'яної фортеці і відкинули атакуючих назад.

В той же час із будиночків вибігла решта гарнізону — солдати, що були тільки в сорочках та штанях. Вони кинулись у великий дерев'яний будинок. Було чутно, як з шумом зачиняли важкі ворота — отже, несподівана атака не вдалася. Англійці встигли закріпитися в міцній цитаделі на мисі.

Наче вибух прогримів у вухах Голубого Птаха. То біля нього вистрілив Димний День, не довго цілячись і не притиснувши до плеча приклада, як стріляла і більшість індійців. З відповіддю не затримались: обложені взяли під обстріл пагорб, що загрожував їхній позиції. Свинцева злива шматувала чагарник. Індійці змушені були відступити і шукати захисту за схилом.

Однак головний вождь вважав пагорб за вирішальний пункт. Звідси можна було вигідно обстріляти великий будинок. Помилка у розташуванні фортеці — близькість двоповерхової цитаделі до пагорба — була на користь атакуючим.

Голубий Птах бачив, як воїни зрубували дерева і котили на пагорб. Незабаром виросла міцна барикада, яка затримувала кулі англійців. Найкращі індійські стрільці вибиралися на пагорб і знову стріляли.

Разом з дядьком Голубий Птах прокрався до узлісся.

— Дивись, — сказав він і схвильовано штовхнув Димного Дня, — для чого ото їм в'язки хмизу?

Дядько не відповів. Воїни хапали в'язки і бігли до цитаделі. Густий рушничний вогонь з узлісся не давав змоги обложеним підвестись, а індійці з в'язками хмизу тимчасом перетинали луг та мілководний струмок і скидали свою ношу під стіною нижнього поверху. А через якусь хвилину він спалахнув. Червоні язики, облизуючи сухі балки, тяглися вгору.

Проте незабаром полум'я задихнулось у чорному диму. На другому поверсі відкрилися люки і з них на палаючий хмиз струменем потекла вода.

Деякий час панувала глибока тиша. Чутно було тільки шум прибою. Раптом, описавши дугу, сяюча зірочка опустилася на дах двоповерхового будинку і застряла в покрівлі, потім — друга, третя. Хлопець здригнувся: вогняні стріли! Він їх знає. Тепер доведеться червоним мундирам лити воду на дах. А води треба багато! І, ніби за велінням його думок, по даху, прямо з-під дощок, що тяглися вздовж гребеня і захищали від куль, зашумів пінявий потік.

Глибоко зворушеному хлопцеві пригадалось: точнісінько так було тоді, під час нападу на рублену хату в Рейстауні… на темному горищі… під потріскуючим полум'ям… коли мати подавала йому відра з водою…

Свинцевий град, який сипався з гори, не міг затримати потоки води. Вогняні стріли гасли так само швидко, як і спалахували. Боротьба між водою і вогнем тривала ще деякий час, а потім сяючі зірочки, що летіли з узлісся, більше не з'являлися.

Сонце стояло вже високо, і спека, яку не пом'якшувала навіть прохолода від озера, дедалі більше вгамовувала запал атакуючих. Нестерпно сяяла і виблискувала безмежна срібноголуба гладінь. З берега долинав різкий крик чапель і свист сивок, які не звертали уваги на постріли.

Раптом у повітрі знову замелькали вогняні стріли, але тепер вони сипалися вже на маленький будинок поруч з цитаделлю. У маленькому будинку нікого не було; жодна рука не піднялася, щоб врятувати його. Дрань жолобилась, то тут, то там її лизали вогняні язики, які зрештою злилися в бурхливе полум'я, що здіймалося високо в небо. Стіна цитаделі, віддалена не більше як на чотири кроки від будиночка, почала тліти. Вода, вилита з люків верхнього поверху, сичала і гасила жевріючі балки, проте Голубому Птахові здалося, що солдати гарнізону, мабуть, вижидали до останньої хвилини і тільки тоді опорожнювали відра. Напевне, в обложених був лише один колодязь, який поступово вичерпувавсь.

Але з бійниць без угаву палили з мушкетів: опір ще не зламано. Атакуючі припинили вогонь, і тиша знову оповила і луг, і берег.

З індійської сторони пролунав голос. Як не прислухався Голубий Птах, проте нічого не зрозумів. Невимовне хвилювання оволоділо ним: з люка верхнього поверху долинула відповідь. Хлопець ледве стримав себе, щоб не підскочити — він почув звуки англійської мови:

— Чи є перекладач?

— Що він каже? — запитав Димний День.

Хлопець переклав. Він не помітив, що позад дядька до них підповз головний вождь.

— Вийди вперед і дай відповідь!

Голубий Птах підвівся і виступив на луг.

— Я говорю по-англійськи.

— Запитай, що буде з нами, коли ми здамося.

Голубий Птах голосно переклав це своєму дядькові. Настала довга пауза. Потім у відповідь прозвучав голос Димного Дня:

— Скажи, що вони врятують собі життя, якщо одразу ж здадуться, а якщо опиратимуться й далі, то ми всіх їх переб'ємо.

— Можна нам поговорити з вождями особисто?

Знову минув деякий час, перш ніж їм відповіли:

— Вожді згодні. Вони вийдуть білим назустріч аж до середини між узліссям та будинком, і там з ними поговорять.

Хлопець супроводив індійських посередників. Із обложеної фортеці вийшли двоє чоловіків. Їхні мундири були подерті, а в одного з них через перев'язку на руці просочувалася кров. По обличчях було видно, що вони дуже стомлені.

Вожді вдруге повторили сказане:

34
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело