Квітка кохання - Кудрицький Валентин Олександрович - Страница 1

• 1/3
• Следующая

2011 р.

Четверта поетична книжка В.О. Кудрицького. До нової збірки "Квітка кохання" автор включив вірші написані українською і російською мовами в різні роки. Видання розраховано на широке коло читачів.

ВІД АВТОРА

Ми живемо в той час, коли зійшлись віки, коли виступає клан проти клану, де більш хитрі і закоренілі «хижаки» перемагають інших завдяки своїй підступності і жорстокості. А як не можуть взяти хитрощами, так відвертим підкупом наших напівголодних громадян, для яких сотня - друга гривень - то вже великі гроші! А що, скажемо, для нашого Президента, Прем’єра, депутата і його групи підтримки є та сотня- друга, як на них працює державний верстат і друкує оті злощасні папірці? Для нього ота сотня- друга - це як для нас копійка. В даний час ми проживаємо в такій державі, якою керують світові дипломовані шахраї із тисячолітнім досвідом, в яких давно все розписано і розкладено по поличках на сотні літ наперед. Вони хитрі і підступні, вміють створювати ситуації і вміло ними користуватися. А тому, вони знаходять, так би сказати, лідера нації, якого стараються завербувати в свої ряди, а потім, заручившись його надійністью, як десант, засилають в тил, підтримують на виборах. Тож, будьте пильними і пам’ятайте, що, беручи оті злощасні папірці, ви продаєте своїх дітей, онуків у вічне рабство, де для них заготовлена велика дуля, бо закони творимо не ми, а ті, кому ми дозволяємо нас обдурити, навіть цього не підозрюючи. І ми залишимось чужими на своїй землі, або, як казав Т.Шевченко, "на нашій не своїй землі!"

Хіба наш Президент, відкриваючи безвізовий в’їзд в Україну для Ізраїльтян, того не розумів, що та сарана своїми міліонами ледве не скупить всю нашу державу, бо де ще є такі дурні, які за якісь папірці стануть продавати саме найцінніше - це землю, а значить - Україну, свою державу, свій суверенітет. Після чого сотні тисяч обездолених людей залишаться ще й бомжами, продавши разом з своєю землею і свої оселі. Оце так прорив! І все це за якісь папірці. І мало хто задумувався над тим, а як же в майбутньому будуть жити їх діти, онуки, які стануть бездомними і безземельними?

А тепер я хотів би запитати: то куди ж діваються наші українські гроші і чому ми такі бідні, пани-добродії? І тут же відповідаю: бо всі наші гроші знаходяться у руках так названих Божих людей, яким ми занадто довіряємо і яких в нас називають "елітою". Ні, я не проти чужинців. Я проти бандитів і шахраїв. Я хочу, щоб Україна була вільною і будувала свою державу, а не вирощувала рабів для всього світу.

Коли нас - українців було п’ятдесят три мільйони, то цукру і гречки по мінімальним цінам вистачало всім. А зараз, коли залишилось сорок шість, то куди не підіть, то хитрі політики створюють дефіцит. А якщо товару дефіцит, то чому тоді гуляють поля, чому розбирають цукрові заводи? А тому, що так вигідно порошенкам і їм подібним, які прибрали до своїх рук всю цукрову промисловість, а потім її розвалили. Хто їм дав право це робити і з ким вони радились? При Сталіні за такі дії такого б діяча давно розстріляли, а цей живе і, уявіть, непогано. Люди зубожіють, та зате, як рік-два, появляються нові мільйонери, навіть, яким ще нема і тридцяти, дякуючи своїм батечкам та добрим дядюшкам.

А візьміть святиню з святинь - хліб. Зернових зібрали більше як 56 мільйонів тон. Це більше, як по тонні на душу населення, то чому з кожним роком хліб дорожчає? А держава, як мені відомо, яка виробляє по тонні і більше зернових на душу населення, вважається високо розвинутою аграрною країною. Це - і м’ясо, і яйця, і сало. Це - живи і радій. А де вона та радість, коли цукор по 11 гривень, а гречка вже стала по ціні майже, як чорна ікра? І це називається - капіталізм. Пани- добродії, схаменіться! Куди ми ідемо? Чому ж у вас така зневага до рідного народу? Кому ви служите? Як ви можете дивитися голодним людям в очі? Коли ж ви наситите свої душі? Де ваша гордість, де ваша, врешті, національна злість? Хто ви? Отож, якщо ви називаєте себе українським народом, то ж робіть хоч щось для нього, для держави, в якій ви живете і менше думайте про братів своїх в інших країнах.

Отож народ і незадоволений такими правителями - запроданцями. Тож і не дивно, що народ виступає проти таких горе-правителів. А тому і не розумію, по якому праву правителі привласнили собі право розпоряджатись життям незадоволених людей, в той час як народу такого права не дано, коли ті творять явний геноцид над людьми? Кого захищає наша славна міліція і від кого? Виходить, що міліція захищає еліту і Президента від народу. Від того самого народу, який його і всю державу годує? Де логіка? От, які ми насправді! От, до чого ми дожились! Тож, про яку культуру в державі ми можемо говорити, як зараз майже поголовно закриваються школи. І я зустрічав багато таких молодиків, які за все своє життя не прочитали ні жодної книги. І це в нашому двадцять першому столітті. От як про нас держава піклується. От що з дітей наших робить цей дикий капіталізм і їх праотці з за океану і зокрема - з Тель-Авіва, які, щоб напхати своє жлукто - їм все по барабану: вони забувають про честь, про порядність, про гідність. Мені боляче дивитись, як поневолюють моїх співвітчизників, які змушені в пошуках кращої долі покидати свої насиджені місця і їхати світ за очі, щоб не бачити цю сволоту і щоб прогодувати своїх діток. Я вже не кажу про стариків, яких, як сказати образно, просто кинули на смітник історії, як непотріб. Боляче за своїх онуків, які бачать, як багачі вигулюють своїх улюбленців-собачок в діамантових нашийниках, а наших рабів заставляють мити з милом їх позолочені доріжки, по яких ходять добірні рози і сари, які можуть дозволити собі все, що забажають. Я розумію, що гарно жити нікому не заборонено, але ж не настільки, щоб в одного і на хліб не було, а в іншого з горла перлося, як з поросячої жопи. Щоб в одного було десять- двадцять автомобілів, а в іншого і на велосипед не вистачало. То де ж та справедливість, про яку говориться в Біблії? Чому безсовісний Президент може дозволити собі жити в готелі за десять тисяч баксів за добу, в той час, як основна маса людей голодує, отримуючи мізер для свого жалюгідного існування -менше тисячі гривень на місяць? Хіба лише тому, що він Президент. Хіба ми для цього його вибирали, щоб він ґвалтував наше добро? Хіба ми за це боролись? По якому такому праву банкір може одержувати більше ста тисяч у місяць, в той час як кваліфікований робітник, який викладається, як кажуть, на повну катушку, одержує всього лише сто-двісті гривень за 11-12 годинну роботу? Він що, той банкир, так перетруджується? Хто їм дав такі права: Вашінгтон, Тель-Авів чи Москва? А ми чому мовчимо? Де наша громадянська свідомість, про яку нам так часто любили в минулому нагадувати ці ж самі сучасні пройдисвіти? Отож, якщо ти громадянин України, якщо ти чесна і порядна людина, то думай про той народ, з яким ти живеш, і тоді не буде ніяких проблем, будьте ви хоч інопланетянами.

• 1/3
• Следующая