Супер «Б» з «фрикадельками» (збірник) - Нестайко Всеволод Зиновьевич - Страница 43

• Предыдущая
• 43/57
• Следующая

І от вони вже лежать на балконі та стиха перемовляються, щоб не заснути. Нарешті світло у батьків погасло, і звідти долинуло могутнє, з паровозним присвистом хропіння. Стьопа зробив знак, що операція починається. Вони поскидали спальні мішки з балкона, а тоді пострибали униз самі.

– Значить, так… – конспіративним голосом заговорив Стьопа. – Закидайте мішки на дерева, видряпуйтесь і залазьте в мішки, а тоді прив'язуйтесь.

– Еге! «Залазьте!» Легко сказати! – кректав Стасик, безрезультатно силкуючись залізти у спальний мішок, сидячи на гілці.

– Ой! – раптом скрикнув Вася.

– Що таке? – спитав Стьопа.

– Мішок упав!.. Однозначно!

– Злазь і однозначно починай все спочатку! Лопух! – лайнувся Стьопа.

Раптом щось гупнуло на землю і почувся зойк Стасика.

– Що таке? Що там іще? Знову мішок упав? – спитав Стьопа: у темряві нічого не було видно.

– Упав. Разом зі мною… – зітхнув Стасик.

– Ану вас! Стривайте, я зараз злізу, допоможу вам, – сказав Стьопа і зліз зі свого дерева. Спершу він допоміг улаштуватися Стасику, тоді Васі. Прив'язав обох мотузками до стовбурів, а тоді поліз лаштуватися сам. Довго вовтузився, ніяк не міг умоститися. Гострі сучки навіть через спальний мішок кололи в спину, муляли неймовірно. Хлопцям-то він допоміг – і мішки порозправляв, і до стовбурів прив'язав, а йому ж то не допомагав ніхто. За кілька хвилин Стьопа зрозумів, що до ранку витримати на цих сучках він аж ніяк не зможе. – От халепа! – бурмотів Стьопа. – Треба було заздалегідь гніздо мостити. У замітці ж написано, як дівчинка колоду на дерево витягла, щоб зручно спати було. А я злегковажив. Не витримаю я не те що до ранку, а взагалі більш як п'ять хвилин. Що ж робити?… – і роблено весело загукав до хлопців, – Гей! Стасик-пантерасик! Вася-пантерася!.. Як ви там?

– Поки що о'кей! – першим відгукнувся Стасик.

– Однозначно! – підхопив Вася. – А ти, Стьопа-пантеропа?

– Я – Степан-пантеран!

– Ні-ні! Стьопа-пантеропа! – засміявся Стасик. – Сам напросився!

– Однозначно! Ха-ха! – зареготав Вася.

Стьопі зовсім гірко стало. Треба було терміново щось придумувати.

– Слухайте, хлопці, а… а якщо злодії з'являться? – зловісно проказав він.

– Які злодії? – увірвавши сміх, спитав Стасик.

– Квартирні! Що по квартирах уночі лазять! – нагнітав атмосферу Стьопа. – Тітонька Інформація такі випадки страшні розповідала!.. Зараз же така злочинність!.. Ще й повбивають нас! Щоб не було свідків.

– Ану тебе! Чого ти раніше про це не говорив? – вигукнув Стасик.

– Мені самому тільки зараз стрельнуло… Ой! Дощ, здається, почався! Мені щось на ніс крапнуло.

– Ніякого дощу нема. То тобі ворона на ніс капнула.

– Однозначно!

Стасик і Вася були настроєні весело. їм не муляло, і нічна пригода здавалася їм уже цікавою, навіть захопливою.

Стьопа був у відчаї. Не міг же він, ініціатор «Чорної пантери», першим давати відбій!.. «Хоч би й справді злодій якийсь з'явився!» – подумав Стьопа.

Але спасіння прийшло не в образі злодія, а в образі злющого собацюри – бультер'єра Льолика, якого вивів прогулювати бізнесмен із п'ятнадцятої квартири Іван Іванович Бобченко. Виявляється, Бобченко завжди виводив свого страхолюда так пізно, по дванадцятій, щоб ніхто не лякався.

Стьопа про це не знав, бо завжди уже спав у цей час… Спущений із ланцюжка бультер'єр Льолик підняв ногу якраз попід деревом, на якому був Стьопа. Стьопа зойкнув (їй-Богу ненавмисне!), і бультер'єр застрибав, оглушливо гавкаючи і намагаючись цопнути Стьопу за сідало.

– Ой! Ой! – заверещав Стьопа. – Заберіть собаку! Заберіть собаку!

Іван Іванович Бобченко, звичайно, підійшов і дуже здивувався, побачивши хлопців на деревах. Певна річ, довелося йому все розказати.

На цьому операцію «Чорна пантера» було завершено. Іван Іванович Бобченко пообіцяв, що, крім нього і бультер'єра Льолика, ніхто про нічну пригоду хлопців не знатиме.

– Якщо ви самі нікому не проляпаєтесь, – сказав Іван Іванович. – А от якщо хтось мене спитає, я не брехатиму. Я й на допитах завжди кажу правду.

Стьопа був дуже задоволений.

– Нічого! – заспокоював він Стасика і Васю. – Головне, що ми готові були ночувати на деревах, виявили характери, мужність і витримку.

– Головне, що ми самі впевнені: ми не «фрикадельки»! А як хтось пащекує, то хай собі пащекує. Собака гавкає, а караван іде!

– Однозначно! – підхопив Вася.

Стасик не заперечував. Наступного дня голодувати не довелося, і він з апетитом з'їв свої улюблені вареники з сиром.

Кілька днів після своєї невдалої ночівлі на деревах Стьопа, Стасик і Вася жили спокійно. Але потім у їхні душі почали закрадатися сумніви. Справа в тому, що сусідкою бізнесмена Івана Івановича Бобченка, бультер'єр якого перервав їхню операцію «Чорна пантера», була їхня однокласниця Ірочка Ігнатюк. Тиха непомітна Ірочка, що сиділа за однією партою з таким самим тихим Шуриком Нечипоренком, і на них ніхто ніколи не звертав уваги. Аж тут…

– Слухайте, пацани! По-моєму, Ігнатючка знає про наш провал із «Чорною пантерою», – сказав Стьопа.

– Звідки ти взяв? – спитав Стасик.

– Вона на мене так сьогодні подивилася!.. І усміхнулася. – Мабуть, закохалася в тебе. Ти ж такий плейбой! – хихикнув Стасик.

– Однозначно! – хихикнув і Вася.

– Та йдіть ви!.. Я серйозно.

– А хто ж їй сказав? Бультер'єр Льолик? Бобченко ж обіцяв.

– Та й він хоч і сусіда Ігнатючки, але іде на роботу зранку, а приходить пізно ввечері. Вона його й не бачить ніколи, – сказав Вася.

– Братові її міг розказати, баскетболісту. А брат їй. Уявляєте, якщо вона всім розпатякає, що буде! – округлив очі Стьопа.

– Буде погано, – зітхнув Стасик. – Усі сміятимуться, а Вовочка Таратута таке приклеїть, що…

– Однозначно… – зітхнув Вася.

– То що будемо робити? – спитав Стьопа.

– Ну… спершу треба піти з нею на контакт. Дізнатися, чи справді вона щось знає, – сказав Стасик. – Давай, Стьопо, підрулюй до неї!

– А чого це я?!

– Вона ж на тебе дивилася, тобі усміхалася, – розвів руками Стасик.

– Однозначно! – похитав головою Вася.

– Давай-давай! Не тушуйся! – ляснув Стасик Стьопу по плечу. – Купи букет квітів – і вперед!

– Однозначно! Хи-хи! – хихикнув Вася.

– Ну, паразити! – вигукнув Стьопа. – Я вас від ганьби врятувати хочу, а ви…

– Ну не треба, не треба квітів! Розхвилювався!

Хоча Стасик і Вася костричилися, але і в них було неспокійно на душі. їм теж здавалося вже, що Ірочка Ігнатюк позирає на них не так, як раніше. А втім, раніше вони просто ніколи не звертали на неї уваги і не помічали, як вона на них дивиться.

Стьопа довго думав, з чого почати розмову з Ірочкою, а тоді нарешті наважився і підійшов до неї.

– Слухай, Ірочко, а… а ти взагалі газети читаєш?

– Газети? – здивувалася Ірочка. – Ну… іноді… а що? – Та нічого… Просто трапляються іноді цікаві статті…

– Які? Ти маєш на увазі про це?

– Про що – про це?

Ірочка зашарілася:

– Тобі ще пояснювати треба! От ще!

Тепер уже почервонів Стьопа:

– А-а… Ні! Я не про це.

– А про що ж?

– Ну… про різні дитячі справи.

– Про дитячу злочинність, наркоманію?

– Та ні! Про… про дитячі організації.

– Таємні? Сектантів? Сатанистів?

– Та ні!

– Не розумію!.. Щось ти таке говориш…

– Ну добре!.. Бог із ними, з газетами… Ти скажи, твій сусіда з п'ятнадцятої… бультер'єр Бобченко… Ой! Бізнесмен Бобченко, у якого бультер'єр, що за людина?

– Нормальна людина… А що?

– Ну, просто цікаво. Такий собацюра!.. Тобто не він, а в нього… Ти з ним знайома?

– З ким? З бультер'єром?

– Та ні! З Бобченком!

• Предыдущая
• 43/57
• Следующая