Супер «Б» з «фрикадельками» (збірник) - Нестайко Всеволод Зиновьевич - Страница 41

• Предыдущая
• 41/57
• Следующая

– Ну й що?! – вигукнув Боря. – А що в цьому людського?! Нічогісінько! Мій брат Аркаша сказав, що людське суспільство, цивілізація виникли саме завдяки фізичній слабкості людини, бо саме щоб компенсувати свою фізичну слабкість, людина почала розвивати свій розум, інтелект, почала придумувати, чим би захиститися, що б таке змайструвати, аби полегшити свої фізичні зусилля. Вчені вважають, що майбутня людина матиме здоровеннецьку лобату голову і маленькі тоненькі ручки й ніжки.

Так говорив Боря. Але думав він не зовсім так. Звісно ж, він заздрив тому Суперу. Супер-Джону. Звісно ж, він хотів би бути таким, як Арнольд Шварценеггер, Сильвестр Сталлоне або Жан-Клод Ван Дамм. Та хіба він винен, що в нього плоскостопість, сколіоз і короткозорість, окуляри на носі?… Проте ніхто не забороняв Борі мріяти. І він мріяв…

Оту школі пожежа. Джон, задихнувшись димом, знепритомнів і лежить під партою майже неживий. Боря хапає його за ногу, тягне (на руки взяти він його не посилить, це нереально!), тягне, тягне – і витягає на спортмайданчик. Джон очунює, розтуляє одне око, дивиться на рятівника Борю і ледь чутно хрипить: «Ну, Боб! Ти – супер!»

Або – Дніпро, Матвіївська затока. Джон пірнає з човна, б'ється головою об камінь, непритомніє, ще мить – і загально-шкільний похорон забезпечений. Але Боря пірнає, хапає Джона за вухо (треба б за волосся, але Джон же стрижений) і витягає на берег… Після штучного дихання за системою Сильвестра (у Борі з нього відмінно), Джон розтуляє одне око, дивиться на рятівника Борю і тихо хрипить: «Ну, Боб! Ти супер!»

А тим часом колишні Борині «партайгеноссе» хвостиком бігали за Джоном, зазирали йому в очі, і що б він не сказав, Вася Цюцюрський захоплено вигукував своє «Однозначно!» А ще ж зовсім недавно це «Однозначно!» стосувалося виключно Бориних реплік. Як противно тепер це слухати!..

Один лише Вовочка Таратута, класний дотепник, анекдотист, колишній президент класу, якому Боря намагався влаштувати імпічмент, один лише Вовочка Таратута зберіг лице. Не запобігав перед Супером, не підлещувався і навіть дозволяв собі жартувати:

– Вчора у нас на перше був Супер з галушками, а сьогодні буде Супер з фрикадельками.

Боря весело реготав і став називати своїх колишніх друзів фрикадельками. – О! Фрикадельки пішли! О! Супер з фрикадельками йде!

Правда, говорив він це так, щоб ні Супер, ні «фрикадельки» не чули. Ризикувати не хотів. Пам'ятав Вовоччині слова: «Атавізм – не атавізм, але той, хто має фізичну силу, дає по пиці тому, хто її не має». Тим паче Супер записав Стьопу Юхимчука, Стасика Макарця і Васю Цюцюрського до секції східних єдиноборств, куди сам ходив уже другий рік, і тепер «фрикадельки» вимахували на перервах ногами, як техаський рейнджер Вокер. Зв'язуватися з ними було небезпечно.

Та от одного разу…

Під час перерви Супер із «фрикадельками» влаштували на спортмайданчику показові виступи. Вовочка Таратута і Боря Бородавко стояли й дивилися. «Ловко вони все-таки викаблучуються, – думав Боря. – Я так не зможу. Не стати мені супером! Ніколи не стати! Тільки іншим заздритиму все життя…» І такий відчай охопив його, що навіть сльози на очі навернулися.

Та враз неподалік з'явилася незнайома гарненька дівчинка, яка, озираючись на всі боки, йшла до них. Але, не дійшовши, раптом зупинилася і… заплакала.

Таратута мав чуйне серце і перший кинувся до неї:

– Що таке? Чого ти плачеш?

Дівчинка глянула на нього і щось швидко залопотіла… англійською мовою. Те, що балакала вона саме англійською, Вовочка Таратута добре розумів, бо, як і всі в шостому «Б», вчив англійську, але що саме вона говорила, Таратута, на жаль, не розумів. По-перше, тому що Вовочка відмінником не був аж ніяк. По-друге, одна справа відповідати на уроках – паст індефініт, презент індефініт, джерунд тощо, а зовсім інша – розмовляти з іноземкою. Не той іще рівень був у Вовочки. Він розгублено обернувся до Борі й гукнув:

– Кам сюди! Вона іноземка! А я – донт андерстенд!

Боря підійшов і заговорив до дівчинки. Боря був відмінником, ще й вивчав англійську приватно – з викладачем університету.

Супер і «фрикадельки» перестали вимахувати ногами і підійшли до них – дуже вже гарненька була дівчинка.

Боря розмовляв з нею досить довго – кілька хвилин. Дівчинка перестала плакати і заусміхалася. Потім сказала:– Сенк ю… вері мач!

Це вже зрозуміли всі.

І дівчинка, привітно помахавши рукою, побігла.

– Це американка, – сказав Боря. – їх ціла група приїхала. З Денвера, штат Колорадо. Живуть у сім'ях. З сусідньої школи. І вона заблукала. Спитала когось, і її помилково спрямували в нашу школу. Я їй пояснив, як дійти до сусідньої, куди їй треба.

Всі перезирнулися.

А Джон захоплено вигукнув:

– Ну, Боб! Ти – Супер! Спікаєш вері ґуд! – і повторив: – Супер!

Це було – яку мріях!

Боря так розгубився, що почервонів як мак. А Вовочка Таратута раптом сказав:

– Він не Супер! Він – Борщер!

– Ха-ха-ха! – зареготав Джон. – Кльово! Авжеж, Боря – Борщер! Авжеж.

– Ха-ха-ха!

– Борщер! Борщер! – підхопили Стьопа Юхимчук і Стасик Макарець.

– Однозначно! – сказав Вася Цюцюрський.

– І Таратута – Супер! Кльово придумав! – ляснув по плечу Вовочку Джон.

– У нас весь клас – супер! – сказав Вовочка. – В кожному щось «суперне» є. Тільки не одразу видно.

– Правильно! Супер «Б»! – вигукнув Джон.

– З фрикадельками! – додав Таратута.

– Ха-ха-ха! Класно! Супер «Б» з фрикадельками! – зареготав Джон.

– Правильно! Правильно! – підхопив Стьопа Юхимчук і Стасик Макарець.

– Однозначно! – сказав Вася Цюцюрський.

І ні Джон, ні Стьопа, ні Стасик, ні Вася так і не зрозуміли, чому після цього Боря й Вовочка дружно зареготали ще веселіше.

– Знаєте, як нас назвав Вовочка? Фрикадельками! – скреготнув зубами Стьопа.

– Хто тобі сказав? – нахмурився Стасик.

– Боря Бородавко. «Ви, – каже, – пігмеї, мене кинули, і тепер усі сміються: «Супер «Б» з фрикадельками!» Ха-ха-ха!» Ви як собі хочете, а я «фрикаделькою» бути не бажаю! Категорично!.. Що будемо робити?

– Що робити? Надавати Вовочці по мармизі! А заодно й Борі! Щоб не хихикав! – сказав Стасик.

– Однозначно! – погодився Вася.

– Еге! Однозначно та не дуже! – заперечив Стьопа. – Вовочка не мовчатиме. По-перше, одбиватиметься шалено, а по-друге, щось приліпить таке, що потім не одмиєшся. Ви його язичок знаєте. Та й Боря такий щенячий вереск підніме на всю школу, що хоч хрестись та тікай, як каже моя бабуся.

– А що ж ти пропонуєш? – спитав Стасик.

– Придумати щось оригінальне! – сказав Стьопа.

– Ну… ну давайте… давайте скинемо Вовочці на голову… з другого поверху… вазон абощо! – усміхнувся Стасик.

– Ти ще так і до мокрухи… до вбивства добалакаєшся! – скривився Стьопа.

– Однозначно! – сказав Вася Цюцюрський.

– Однозначно… однозначно! – перекривив Васю Стасик. – То вашим, то нашим! Переїжджа сваха!

– Хто правий, того я й підтримую, – почервонів Вася.

– Ви тільки й умієте сваритися, – сказав Стьопа. – А щоб путяще щось придумати, кебети не вистачає.

– А що тут можна путящого придумати? Як їм пельку заткнути, коли вони пащекують?! – вигукнув Стасик.

– От якби щось зробити таке, щоб ніхто не посмів… – зітхнув Стьопа.

– Що, наприклад? – спитав Стасик.

– Ну, щось незвичайне!.. Довести, що ми не фрикадельки, а…

– Герої України! – усміхнувся Стасик.

– Героям слава! – вигукнув Вася.

– Ур-р-ра! – закричав Стасик.

– От ви смієтесь, а якби справді зробити щось таке, щоб і Супер-Джон ротяку роззявив! – сказав Стьопа. – А то весь час тільки ми перед ним роззявляємо.

– Ну, що ж ми можемо зробити? – наморщив лоба Стасик. – Потопаючого з води витягти?… З пожежі винести?… Від бандитів урятувати?… Так це ж треба, щоб хтось тонув, горів, щоб на когось бандити напали…

• Предыдущая
• 41/57
• Следующая