Провалля і маятник (Збірник) - По Эдгар Аллан - Страница 22

• Предыдущая
• 22/52
• Следующая

Дійшовши до цього місця в своїх міркуваннях, я раптом пригадав — дуже ясно пригадав — усі найменші подробиці, пов’язані з тим днем. Погода була прохолодна, а вдома (о нечастий щасливий випадок!) палали дрова у коминку. Я, розпашілий після прогулянки, сів за стіл. А от ви підсунули крісло просто до комина. В ту мить, коли я вам у руку вклав пергамент, у хатину забіг мій ньюфаундленд Вулф і застрибнув вам на плечі. Лівою рукою ви попестили собаку, водночас утримуючи його на віддалі, а пергамент, який ви тримали в правій руці, в цей час опинився між вашими колінами, дуже близько від вогню. Мені якоїсь миті навіть здалося, що він от-от спалахне, і я хотів застерегти вас, та не встиг і слова мовити, як ви вже піднесли його до очей і заходилися роздивлятися. Коли я пригадав усі ці деталі, я вже ні хвилини не сумнівався: саме тепло спричинилося до того, що на пергаменті проявився малюнок черепа. Ви чудово знаєте, що існують хімічні суміші, й існували з незапам’ятних часів, які використовуються для того, щоб робити на папері або на пергаменті записи, які стають видимими тільки після того, як піднести аркуш до вогню. Іноді для цього вживається кобальтова синь, змішана з царською горілкою[25] й розведена водою один до чотирьох; у результаті утворюється зеленкувата суміш. Окис кобальту, розведений в азотній кислоті, дає червоний відтінок. За деякий час — коли довше, коли швидше — колір зникає, щойно охолодився матеріал, на якому писали, але проявляється знову, якщо матеріал нагріти.

Отепер я почав прискіпливо вивчати череп. Його зовнішній контур, ближчий до краю пергаменту, був значно чіткіший, ніж усе решта. Було очевидно, що аркуш нагрівся нерівномірно. Отож я миттю запалив свічку і почав і так і сяк підносити пергамент просто до вогню. Спершу нічого не відбувалося, хіба що трішки чіткішими стали контури черепа, та оскільки я наполегливо продовжував свій експеримент, у куточку аркуша, по діагоналі від того місця, де була накреслена голова, проявився якийсь силует, що спершу нагадав мені козу. Та добре поміркувавши, я збагнув, що на малюнку радше не коза, а кіт.

— Ха! — вигукнув я. — Звісно, я не маю права з вас тут насміхатися: півтора мільйони доларів — занадто серйозний аргумент, щоб облишити кпини, — але як ви збиралися знайти третю ланку вашого ланцюга, як ви збиралися встановити зв’язок між піратами й козою… пірати, самі розумієте, з козами не мають нічого спільного: до сільського господарства вони не мають жодного стосунку.

— Але ж я вам тільки-но сказав, що то була не коза, а кіт.

— Кіт? Тоді тим більше навряд чи можна встановити зв’язок.

— Навряд чи — ще не значить неможливо, — зауважив Легранд. — Мабуть, ви чули про такого собі капітана Кідда. І я подумав, що цей малюнок слід розглядати або як каламбур, або як ієрогліф-підпис. Я кажу підпис, бо саме в такому місці стояв цей малюнок на пергаменті. З іншого боку, череп, розташований у кутку по діагоналі від підпису, нагадував чи то тавро, чи то печатку. Але я був страшенно розчарований тим, що між печаткою і підписом так нічого й не проявилося: де ж текст, який вписався б у мій контекст?

— То ви, значить, очікували між печаткою і підписом прочитати листа.

— Щось таке. Щиро кажучи, мене не полишало переконання, що це послання — ключ до неймовірного багатства. Навіть не знаю чому. Зрештою, це радше була мрія, ніж переконання, — але, розумієте, оті дурниці, які Юпітер верз про те, що жук — зі щирого золота, справили на мене неабияке враження. А тоді ще й ціла низка обставин і збігів… усе це було так неймовірно! Зауважте, що за цілий рік це все сталося в один день, а ще й день був холодний, тож довелося розпалити вогонь, а якби вогонь не горів, та якби на вас не стрибнув пес (причому саме в ту мить, у яку він це зробив), я б ніколи так і не дізнався, що на пергаменті намальований череп і, таким чином, ніколи б не став володарем скарбу.

— Продовжуйте, мене з’їдає нетерплячка.

— Що ж. Ви, безперечно, чули чимало легенд, чимало чуток і пліток про скарби, закопані на узбережжі Атлантики Кіддом і його поплічниками. А раптом ці чутки таки мають під собою ґрунт? А оскільки чутки ходили довго й наполегливо, я подумав, що це означати могло одне: скарб і досі лежить у землі. Якби Кідд закопав своє багатство тільки на час, а тоді знову викопав, навряд чи до сьогодні ходили б одні й ті самі плітки. Зауважте: в усіх плітках ідеться про шукачів скарбів, але мови про те, що скарб таки розшукали, немає. Якби пірат знов забрав своє добро, плітки б уже давно втихомирилися. Мені здається, що якийсь прикрий випадок — наприклад, втрата нотаток, де було записане його точне місце розташування, — завадили йому забрати скарб, і про це стало відомо його послідовникам, які в іншому разі, можливо, ніколи б і не дізналися, що скарб узагалі було закопано; послідовники взялися до пошуків — марних пошуків, бо ж вони не мали підказки, — але їхні спроби спровокували перші плітки, а згодом плітки почали розростатися й стали відомі всім. До вас ніколи не доходили чутки про скарб, знайдений на узбережжі?

— Ніколи.

— А от про те, що Кіддові набутки величезні, відомо було всім. Отож я поклався на те, що скарб і досі в землі; навряд чи ви бодай трохи здивуєтеся, дізнавшись, що я мав сподівання, можна сказати, мав певність, що пергамент, знайдений за таких дивних обставин, це і є запис про місцезнаходження скарбу.

— Але як ви вчинили далі?

— Я знову підніс пергамент до вогню, нагрів іще сильніше, але так нічого й не сталося. І тоді я подумав, що в усьому винен шар бруду; отож я дуже обережно теплою водою промив пергамент, а після цього поклав його в жерстяну каструльку черепом донизу, а каструльку поставив у пічку просто в розпечене вугілля. За кілька хвилин каструлька страшенно розжарилася, тож я витягнув аркуш — і, на свою величезну радість, виявив, що він у кількох місцях помережаний якимись символами, виписаними рядочками. Тоді я вдруге поклав аркуш у жерстяну каструльку й протримав там аж цілу хвилину. Коли я його вийняв, ось що я побачив.

З цими словами Легранд, знову нагрівши пергамент, передав його мені для ознайомлення. На ньому ледве-ледве можна було прочитати символи, нанесені червоним розчином між черепом і котом:

— Але ж, — вигукнув я, за деякий час повертаючи йому аркуш, — я в такому ж глухому куті, як і перед тим. Навіть якби мені за розкриття цієї загадки пообіцяли всі скарби Голконди,[26] я певен, що і тоді б не зміг їх заробити.

— І все ж, — мовив Легранд, — насправді розгадка не така вже й складна, як можна було би подумати, кинувши на ці символи перший побіжний погляд. А символи ці, як будь-хто зразу здогадається, це шифр, тобто в них закодований певний смисл; проте, наскільки я чув про Кідда, навряд чи він здатний створити занадто складну криптограму. Отож я одразу вирішив, що цей шифр не може бути дуже складним, але повинен видатися заплутаним неосвіченим матросам: нехай думають, що без ключа розгадати його неможливо.

— Але ви таки його розгадали?

— І досить легко. Я розгадував загадки, у тисячі разів складніші за цю. І обставини, і певна внутрішня схильність призвели до того, що я завжди цікавився такими загадками, і хочу вам сказати ось що: дуже сумнівно, що людська винахідливість здатна створити загадку, яку не можна буде розшифрувати завдяки тій-таки людській винахідливості, якщо правильно нею скористатися. Взагалі, щойно я відновив на пергамені літери, я уже навіть не замислювався про те, чи важко буде їх прочитати.

• Предыдущая
• 22/52
• Следующая