Знаки карпатської магії - Бердник Громовиця - Страница 29

• Предыдущая
• 29/49
• Следующая

Архівні матеріали, а за ними й історики стверджують, що тяжко пораненого Олексу Довбуша захопили й четвертували поляки, а частини тіла опришківського ватажка розвезли по великих містах Гуцульщини - як засторогу іншим непокірним. Неофіційна історія твердить, що вороги захопили саме тіло Олекси Довбуша, коли той уже вмер. І розчленували його мертвого - настільки великий був страх перед опришківським ватажком.

Народні ж легенди говорять інше: замість Олекси помер інший опришок, а Довбуш залишився жити й ще довго мешкав у горах, відлюдником.

Довбушева скеля. Чимало урочищ у Карпатах носить ім’я славетного ватажка опришків.Фото з архіву автора.

Та це не має значення: в кожному разі дух гордого опришка злився із самим втаємниченим, глибинним духом народу, перейшов у нього, даруючи дітям Карпатських гір прагнення до волі. І навіть у тому, що його

тіло було четвертоване, є потаємний сенс. Чи не було в різних народів світу міфу про бога, розтерзаного жорстокими ворогами на часточки, який попри це воскресає знов? Так і Олекса Довбуш зостався в легендах і піснях, у думах і переказах. І можливо, темної горобиної ночі, коли небо над вершинами гір крають ярі блискавиці, а простір стугонить від шалених громовиць, Довбуш іде карпатськими полонинами, спираючись на вірну бартку, ту саму, що її, за легендою, забив у камінь, аби ніхто не зміг нею володіти, - іде, як вічний дух Карпат, як символ гордості й відваги, сили та свободи, як один із останніх посвячених воїнів...

Я прощаюся із господарем Довбушів-ського музею та їду до Мольфара.

Початок травня - це переддень Юріє-вого дня, свята Юрія Побідоносця. Святий Юрій - володар полів і тварин, який дарує їм плодючість та нові сили. Навесні Юрій сурмить у срібну сурму, провіщаючи початок розквітання. Саме цього дня вперше вигонили худобу на пасовисько, адже роса тоді цілюща для тварин і людей. «На Юру» гуцули проводили ритуали, покликані захистити худобу та збільшити врожай і приплід. Святий Юрій є також покровителем диких звірів. І якщо цього дня вовк нападав на отару, йому не перешкоджали брати вів-

цю, бо «так захотів Юра - вовчий господар», і та вівця вважалася жертвою покровителеві тварин. Старовинний звичай палити багаття на вершинах гір у день Святого Юри зберігся в Карпатах донині: й дотепер цього дня парубки в містечках та селах Гуцульщини збираються на вершинах гір і розпалюють там величезні ватри. Прадавній сенс обряду вже загубився у млі століть, та древній покровитель тваринного світу радіє, коли ясного весняного дня уздріє ватру на високій карпатській вершині: не забувають його людиі І щороку знову й знову відмикає срібними ключами небесну браму, посилаючи на землю урожайні дощі... І як тут не згадати слов’янського Велеса, кельтського Цернунноса та скандинавського вартового небесної брами Хеймдалля, «нащадком» яких є святий Побідоносець.

Святий Юрій-Побідоносець. Народна ікона. XIX ст. Із зібрання УЦНК «Музей Івана Гончара».

А ще святий Юрій - покровитель воїнів та взагалі чоловіків. (Згадаймо відому козацьку пісню: «Нам поможе святий Юрій і Пречиста Мати лихо звоювати...») Тому цього дня проводилися молодецькі забави, а раніше, в дохристиянські часи, воїни справляли свої ритуали. Ще у XVIII столітті свій «Великдень» на Юрія святкували опришки: саме з дня святого Юрія гірські волелюбці починали свої набіги на панські маєтки та ховалися в горах. (Взимку «гірські хлопці» жили по селах, наймаючись до ґаздів на сезонну роботу.) Опришки розпалювали на вершинах гір величезні ватри, вшановуючи свого святого покровителя Юрія та життєтворчі сили природи, і навколо багать танцювали аркан - символічний коловий танець, присвячений силам природи й могутнім богам - покровителям прадавньої воїнської магії. Саме тому його виконували проти сонця (напрямки «за» і «проти» сонця означають не добро і зло, а «людський» і «божественний» напрямки⁴²; танці для людей і для пробудження природи виконувалися за сонцем, танці ж для богів і ритуальні танки, якими вшановували давніх, хтонічних божеств (а до таких належить і Юрій - володар вовків та покровитель чоловічої магії), виконувалися проти сонця.

Юріїв день - одне з найважливіших свят у священному мольфарському році. Тоді збирають перші трави, здійснюють обряди, спрямовані на охорону свого обійстя від злих духів. Мольфари до схід сонця йдуть у полонини, щоб зірвати спеціальне зілля, яке є сильним оберегом проти злого мольфара чи відьми.

І цього разу ми з Мольфаром ідемо в гори. Дорогою він показує мені деякі цікаві потаємні місця, розповідає мольфарські історії, пов'язані з Юрієвим днем.

Наприклад, про вовків. Тим більше, що вовк - це священна тварина святого Юрія, опікуна мисливців та худоби. За народними переказами, вовк служить їздовою твариною для чаклунів і відьом. Але разом із тим вовк - за однією з легенд - мисливець на чортів.

Вовча атрибутика та символіка значною мірою використовуються в мольфарських ритуалах і замовляннях. Деякі частини тіла (наприклад, вовче горло) мольфари використовують у чарах, щоб відвернути чоловіка від жінки-розлучниці, якщо та користувалася мольфами або приворотним зіллям.

А як відомо не тільки з гуцульських переказів, але й з легенд інших європейських народів, вовк - це прадавній символ воїнської доблесті. Вовчі шкури служили воїнам за одяг, плащі з них були обов’язковим атрибутом воїнської магії. Можна згадати культ «воїна-вовка» у скандинавських народів, поруч із берсеркерами-« воїнами-вед-медями». Деякі імена героїв європейського епосу носять відчутне вовче забарвлення (наприклад, Беовульф).

Християнська традиція перетворила образ вовка на уособлення злоби і єресі, хитрощів і зла. Але згадаймо народні казки: в них часто-густо виступає мудрий вовк, який допомагає героєві в просто-таки «шаманській подорожі» - чи то в підземному, чи в потойбічному царстві.

Якщо говорити про вовчу символіку в чаклуванні та мольфарстві, не можемо не згадати такого явища, як оборотництво або «потворництво» - здатність чародіїв-моль-фарів перетворюватися на тварин. І маги-чоловіки найчастіше перетворювалися саме на вовків. Можна згадати віщого Бояна, про якого автор «Слова о полку Ігоревім» говорить, що він «рискав сірим вовком по землі». «Волхви-хмарогонителі», котрі в певний час стають сірими вовками, згадуються в численних давніх літописах і легендах, а також у писаннях святих отців, які застерігали християнський люд від спілкування з цими чарівниками-потворниками, котрі «бесовские козни строят, творят кощуны и бля-дословие»...

Взагалі, мотив перетворення на тварин, зокрема на вовків, у карпатських легендах досить поширений: це може бути як перетворення самого чаклуна-мольфара задля власної мети, так і перетворення іншої людини чаклуном. Згадуються в таких переказах і люди, народжені за певних обставин і схильні до «потворництва» від природи. У перевертнів, котрі такими народилися або стали за власним бажанням, верескливий голос і нема волосся на тілі. Так їх можна розпізнати. Захистом від вовкулаків-пере-вертнів служить сокира, якою вбили змію.

Способів перетворення на вовка згадується кілька: за допомогою заклять та примі-вок; перекидання через коромисло, дванадцяти ножів, устромлених в землю або через спину проти сонця; людина могла ненароком стати потворником, якщо переступала через замольфовану річ. А найстрашнішим видом оборотництва вважалося потворництво по слову матері. Це - різновид прокляття, і зняти його може тільки сильний мольфар.

Здатність перетворюватися на тварин, у тому числі й на вовків, здавна приписувалася особливо сильним чаклунам. Відомий кошовий отаман Січі Запорізької Іван

Сірко тому й отримав своє прізвисько, що, за твердженнями сучасників, мав магічні здібності, був могутнім характерником, та вмів обертатися на вовка⁴³.

• Предыдущая
• 29/49
• Следующая