Живий звук - Кокотюха Андрей Анатольевич - Страница 54

• Предыдущая
• 54/57
• Следующая

Справді.

Вибір є.

Я відчув несподіваний прилив сил.

Рвучко скочив з табуретки, спритно підхопив її за ніжку, перехопив обома руками і, відбивши конвоїра, котрий спробував зупинити мене ззаду, кинувся на Каракая.

Дістати його не вдалося. Перехопили, збили з ніг, притиснули на підлоги. Здається, я пручався, виривався, хвицався, кусався, матюкався. Тільки з мене здерли куртку, мою праву руку все одно сильно тримали міцні руки.

А друга вправна рука, озброєна шприцом, вочевидь, наперед заготованим, зробила мені укол просто через рукав сорочки, без особливих проблем влучивши в таких польових умовах просто у вену.

Перед очима все попливло.

Я почув грім чи мені здалося…

Здалося. Пірнаю в морок.

Не знаю, як правильно називається медична процедура виведення з організму наркотичних речовин, але я її пройшов.

Ще в мене виявили черепно-мозгову травму середньої тяжкості: коли лупцюють по голові, наслідки завжди є. Крім того, одне ребро зламане, а одне — тріснуло, і оця тріщина більш небезпечна за конкретний перелом. Чомусь тріщина заростає довше, а чому — я так і не зрозумів.

Хоча могло бути гірше, сказав мені потім Хмара.

Після того, як на його прохання хлопці з експертно-криміналістичного відділу зробили за допомогою спеціальної комп’ютерної програми порівняльний аналіз облич Чепелик і Зими на пересланій мною фотографії, вони переконалися — якщо ніс Наталки змінити до форми носа Галини, то портретної подібності цілком реально досягти. Правда, хлопці потренувалися робити це у фотошопі. Але хірурги-кудесники ще не на таке здатні.

Погодившись, що мої припущення стосовно двійника не такі вже й абсурдні, Хмара, передзвонивши мені в Чернівці, з горем пополам погодився грати далі. Продовження гри вимагало, аби я дав про себе знати Антону Назарову, новому продюсеру Сонцевої. Той, за моїм стратегічним задумом, точно повідомить про це Каракаю. Продюсера вже потрусили, і він підтвердив — мусив доповідати новому партнерові про кожну спробу контактів з боку преси. Коли вирине моє прізвище, Каракай повинен зробити мисливську стійку.

Я вирішив попрацювати живцем. І ми з Хмарою все правильно вирахували.

Крім одного: люди Каракая справді чатували на мене в моїй святошинській квартирі. Але замість того, аби, як ми думали, працювати зі мною там же, на місці, витягли з дому, запхали в багажник машини і кудись повезли.

Поки знайомий вже мені опер Карташ сам, без підкріплення та прикриття, з ризиком бути викритим чи загубити моїх викрадачів пас їх до самого Обухова, куди мене вже один раз хотіли везти, тільки іншим способом, Хмара лаявся з начальством, вимагаючи швидше узгодити та вирішити питання з групою захоплення. Поки я говорив свою викривальну промову, тим самим тягнучи час, у кабінетах міліцейське керівництво міста погоджувало свої дії з міліцейським керівництвом області: чи може київський спецназ проводити операцію за межами міста, чи треба залучати обласний. Увесь цей час Карташ сидів у засідці біля складу на околиці Обухова, куди мене привезли, і не знав, що взагалі відбувається: на мене ж не почепили жодних «жучків».

Коли, нарешті, бійці київського «Беркута», група, «заточена» на визволення заручників, пішла на штурм, просто з гуркотом висадивши шматком вибухівки металеві ворота, мені вже встигли вкачати кінську як для першого разу дозу героїну. Якщо це когось заспокоїть — мені потім сказали, що герич був дуже високої якості.

Роман Каракай тим і славний серед інших наркоділків. Він ніколи не розбодяжує свій товар. У нього ціна відповідає якості, хоча я так і не розумію, чим якісна наркота відрізняється від неякісної. Це все одно, що радіти, коли тебе заріжуть гострим ножакою з блискучим клинком, а не тупим, з іржавим лезом.

На складі, до речі, знайшли чималу кількість героїну, кокаїну, ящик з екстазі та іншу гидоту. Навіть третина знайденої кількості тягнула на серйозний термін ув’язнення. Помножте це на незаконне утримування людей, і стане ясно: Каракай цього разу залетів серйозно та, будемо сподіватися, надовго. Полонений дилер, якого Хмара так вчасно тоді сховав, заливався соловейком і просив лише тримати його в окремій камері, поки все не скінчиться. Грузин особисто гарантував йому безпеку і тепер шкодував: адже оберігати дорогоцінне життя свідка мусили в результаті ті ж Карташ, Сазонов та ще кілька хлопців із відділу Хмари.

Спеціальної охорони для подібних випадків не передбачено. Та й начальство, казав Грузин, бурчить: дрібний пушер — не велике цабе. Каракай уже хоч як не відкрутиться, тепер колишні партнери самі зацікавлені валити його, списуючи заодно на нього, по можливості, свої гріхи.

Тут ми з Хмарою, можна сказати, перемогли. Я за кілька днів у своїй рідній Святошинській лікарні вже встиг поділитися з колегами з преси та телебачення досвідом, як треба проводити журналістське розслідування, щоби в результаті воно стало частиною міліцейської спецоперації з викриття та затримання небезпечного наркоторгівця, перекривши заодно важливий канал доступу наркотиків в Україну.

Ну, а тепер — про менш приємні речі.

Навмисне вбивство Миколи Боброва ніхто доводити не збирається.

Так, він купував кокаїн через дилерську мережу Каракая. Тільки через неї багато хто діставав наркотики. До того ж сам Роман Каракай продюсера не вбивав. А хто з його людей безпосередньо причетний до цього — лишиться невідомим, бо справу про смерть наркозалежного Боброва від передозування не перекваліфікують на справу про зумисне вбивство. Каракаю без того не солодко. Для чого заморочуватися ще відкриттям додаткової справи…

Крапка.

Галю Чепелик досі приводять до тями в спеціальному реабілітаційному центрі. Вона ще толком нічого не може говорити. І, як підозрює Хмара, провідавши її, дах у дівчини таки підтікає після тижня в закритому приміщенні та інтенсивного шпигування героїном. Вона може назвати себе Анжелою Сонцевою, може Аллою Пугачовою, може Брітні Спірс чи Мадонною: лікарі сумніваються в її адекватності. До того ж на свій портрет, тобто — на портрет задоволеної життям співачки Сонцевої — нинішня Галя Чепелик, худа, з мішками під очима та сірим кольором обличчя, зовсім не схожа. Галю з часом передадуть батькам, їх уже викликали з Кіцмані, тільки попередили: вона — Галя Чепелик, а не Анжела Сонцева. Вона — їхня донька, яка вирішила пошукати щастя в Києві і в результаті вскочила в халепу. Інакше доведеться пояснювати багато речей, що виставлять їхню доньку в менш привабливому світлі, ніж тепер. Так що краще хай вона буде жертвою спокус великого міста.

Крапка.

Наталя Зима заявила: Анжела Сонцева — її сценічний псевдонім. Хто хоче доказів, для того вона готова заспівати. У тому, що вона робила пластичну операцію, криміналу нема. Ніхто ж поки що не оскаржує її права називатися Сонцевою і взагалі ні в чому її не звинувачує. А те, що після трагічної загибелі Миколи Боброва вона знайшла нового продюсера, — теж нормальне явище, покарання за яке не передбачене чинним кримінальним кодексом. Звичайно, ані вона, ані її продюсер Антон Назаров уявити не могли, чим насправді займається Роман Каракай. На його пропозицію співпрацювати відгукнулося багато артистів, у тому числі — російських та американських. Звісно, після всього, що сталося, всі домовленості скасовуються. Хто і за що по-звірячому вбив Раю Лисицю, вона теж не знає. Так, вони були близькими подругами. А у вас, пане з міліції, хіба немає близьких друзів? Є? Дуже добре! І ця дружба має на увазі сексуальний характер стосунків? Ось і я про це. Взагалі не ясно, кому вигідно піднімати цю спекулятивну тему. Після всього, що сталося за ці дні, Наталя Зима, вона ж — Анжела Сонцева, хоче на місяць виїхати з країни, аби відпочити, полікувати нерви, поправити здоров’я.

Крапка.

— Хитра баба, — зробив висновок Хмара, розкладаючи на моїй тумбочці апельсини з бананами та додаючи до натюрморту пляшку коньяку. — На кривій козі таку не об’їдеш.

• Предыдущая
• 54/57
• Следующая