Іван Богун. У 2 тт. Том 2 - Сорока Юрій В. - Страница 55

• Предыдущая
• 55/152
• Следующая

Тепер повернімось до причин розташування військ під Пилявцями. Першою з наших цілей було і залишається донині не віддати ініціативу і право вирішувати, де відбудеться битва, до рук ворога. Саме тому було вирішено покинути район Гончарихи, одночасно відізвавши полки Кривоноса від Росолевецької переправи і реґімент Нечая, який до цієї пори утримував фортецю в Костянтинові. Ми розраховували, що відступ від Костянтинова і Росолевецького перевозу надихне ляхів на розгортання наступу й утримає їх від думки ставати табором поблизу Костянтинова, що було нам зовсім не на руку, з огляду на перевагу поляків у кавалерії. З цією ж таки метою польській передовій сторожі було дозволено безборонно розігнати наші передові чати під час їх пересування від Костянтинова до Пилявців. Натомість розташування на ділянці, що її ми залишили панам комісарам на лівому боці Пиляви, підходить нам значно більше. Тепер ми вже можемо з переконанням казати: відступ від Костянтинова дав свої плоди, польське військо прямує на Пиляву. Як здачу Росолевецької переправи і Костянтинова, так і втечу наших розбитих чат ними було розцінено наступним чином: козаки перелякані кількістю їхнього війська і не мають жодної надії протистояти їм.

Тепер про табір. Як ми з його ясновельможністю могли пересвідчитись на власні очі, обоз влаштовано добре і укріплено цілком надійно. Маємо периметр з возів у шість рядів, все обкопано валом і ровом. Шанці влаштовано в кілька ліній, на валах установлено більш як сотню гармат. Як ми й планували раніше, полки Кривоноса не увійдуть у склад нашого табору, утворивши окремий реґімент на протилежному березі Пиляви і будуть слугувати нам одночасно авангардом і резервом, в залежності від ситуації, яка складеться.

Ну і наостанок хотів би розповісти все, що мені відомо про ворога. Як не дивно, але Польща змогла зібрати військо, яке нараховує понад сто тисяч чоловік, близько сорока тисяч з яких шляхта, наймані ландскнехти і кондотьєри. Військо досить сильне, хоча поступається нам у кількості піхоти. На липневому вальному сеймі у Варшаві було призначено рейментарів коронного війська на заміну тих, кому доля не посміхнулася під Корсунем. Ними стали Доменік Заславський, Олександр Конєцпольський і Миколай Остроріг. Їм підпорядковано тридцять два сеймових комісари. Відомості з джерел, яким цілком можна довіряти, – Виговський подивився на Хмельницького, котрий сидів поряд і слухав його, не встряваючи до розмови. – Так, цілком надійних джерел. Місцем збору коронного війська обрано селище Глиняни на Галичині неподалік від Львова, що на північний схід від Волочиська. Туди рейментарі й вирушили, зібравши перед тим воєводствами польськими майже всіх, хто здатний хоч як-небудь тримати в руках зброю. Відсутній у їхньому таборі лише Ієремія Вишневецький. Князь, як завжди, відмовився коритися будь-чиїм наказам і висунув власну точку зору на майбутню кампанію, адже це так схоже на гонорового князя! Він оголосив збір війська у свій табір під Човганським Каменем.[36] Проте полякам досить швидко вдалося вирішити всі негаразди у власному таборі, і на початку вересня вони об'єднали свої сили біля Човганського Каменя і вже спільно продовжили похід на Костянтинів. Решту ви вже чули. Добавити можу лише те, що сьогодні зранку польське військо покинуло Костянтинів і вирушило в напрямку нашого табору. Думаю, слід очікувати їхньої появи вже сьогодні надвечір, принаймні розвідувальні роз'їзди ворога було помічено кілька годин тому всього за кілька миль західніше Пилявців. У мене все, панове.

Виговський ще раз відкашлявся і сів у своє крісло поряд з гетьманом. Хмельницький ще раз огледів своїх старшин і за хвилину продовжив почату генеральним писарем доповідь:

– Що ж, пан писар настільки вичерпно описав нам положення, яке склалося, що мені майже нічого не залишається для доповнення його доповіді. Скажу лише, що censura[37] польським проводом своїх і наших сил явно зазнає значного переломлення у невигідний ляхам бік. Так, вони ще досі впевнені, що їм мають протистояти погано озброєні і невивчені селяни, а я всім своїм попереднім перемогам завдячую лише втручанню кримського хана у війну і допомозі його орд. Більше того, вони не спроможні оцінити також і власних можливостей. У їх стані становище нагадує перетягування ковдри між рейментарями, призначеними сеймом, з одного боку, і князя Вишневецького з іншого. Узагалі мені вважається – панам рейментарям коронного війська доручено не ту справу, яку б вони могли виконувати, бо один з них занадто полюбляє перину, з огляду на свій досить похилий вік і слабке здоров'я, другий латину, будучи більше схожим на дідаскола колегіуму, аніж на командира, здатного повести за собою в бій. Третій є лише дитиною, гоноровою, пихатою, але дитиною. Бо, як відомо, виростання тіла до дорослих розмірів ще не є ознакою зрілого розуму, того, котрий необхідний доброму стратегу і рейментарю.[38] Венц[39] тепер ми маємо лише одну справу – скоріше розбити сю лядську наволоч і закінчити щасливо війну ще цього року, не залишаючи на наступний. Маю впевненість – після такої поразки, яку вони отримають тут, їм вже не оговтатись…

Після виходу з Човганського Каменя польське військо, потопаючи обозами в баговинні, що на нього перетворилися розгружені неймовірною кількістю людей, вершників і возів, а також рясними дощами під час сумнозвісних «жидівських кучок» шляхи, повільно пересувалося на захід, усе ясніше відчуваючи близькість козацької армії, котра стояла в них на шляху. Від вогкого повітря і дощів блискуча шляхта втратила свій молодецький вигляд, а лати жовнірів почорніли, вкрилися бризками багна і рудуватими розводами іржі. Обозна челядь, кількість якої налічувала десятки тисяч, була вкрита багнюкою настільки, що, здавалося, відмитися вона не зможе вже ніколи… Важкі гармати угрузали в болоті, обози відставали, а бокові чати і передові дозори весь час плуталися в складках місцевості, знову й знову влітаючи в трясовиння або замулені ручаї, річечки й озерця, котрих було надзвичайно багато проміж Костянтиновим і Пилявцями після цілого тижня набридлих дощів.

Князь Ієремія Корибут-Вишневецький скаженів. Він мало не оперезав батогом герольда, який необережно наблизився і попрохав князя перейти в ридван, з огляду на погану погоду, вислав хоругву драгунії з наказом канчуками підігнати лінивих обозних, котрі ось уже годину не могли витягти з баговиння вози з його особистими речами. Вишневецький не хотів, щоб коли військо стане на ночівлю, його шатра було напнуто після наметів Конєцпольського і Остророга. Його дратувала сама думка про такий збіг обставин. Але хіба лише одне це? О, ні! Із самого початку князя дратують люди, поряд з якими він повинен вести війну з бунтівним хлопством і які зовсім не прислухаються до його порад щодо цієї війни. І порад, між іншим, зовсім не пустих! Так не проводиться командування військом, такі речі призводять до поразки! Він саме це сказав кілька днів тому Заславському, намагаючись довести: козацький гарнізон у Костянтинові в жодному разі не можна залишати у своїх тилах, це неприпустимо з точки зору тактики! І що почув у відповідь? «Ви надто поспішливі, князю». О Матко Боска! Він надто поспішливий! Як же міг сейм призначити таких людей до командування військом, можливо, єдиною надією Речі Посполитої на припинення бунту. Призначити в той час, коли його, князя Вишневецького, поставлено немов на побігеньках у панів рейментарів! Ні, це вже занадто! Але нічого, він ще зуміє показати, хто пише золотом у діаріуші польської історії, а хто припечатує все лайном!

– Дозвольте, ясноосвєнцоний князю, доповісти вам наслідки розвідки, – почув Вишневецький зовсім поряд хрипкий голос і здригнувся від несподіванки – заглиблений у власні думки, він не почув, як до нього під'їхали. Обернувшись, побачив довгу і худу постать Мартина Зацвіліховського. Той сидів верхи на змиленому коні. На панцирі із золотим орнаментом, на оксамитовому жовнірському плащі і навіть на султані страусового пір'я на шоломі, мав бризки брудної води. Очевидно, командир розвідки мчав сюди не розбираючи доріг.

• Предыдущая
• 55/152
• Следующая