Патетична соната - Кулиш Николай Гуриевич - Страница 12

• Предыдущая
• 12/16
• Следующая

Марина (схвильовано). На хвилинку, таток! Сюди! До вікна! По той бік пройшов мужчина, здається, з люлькою. Ти постій і подивись, чи не повернеться він? А я побіжу до вікна в столову. Там краще видно… (Вибігла).

Ступай (постоявши трохи біля вікна, одійшов). Вигадала гратись у Нат Пінкертона… Ну, а я поворожу ще раз, тепер уже востаннє. На євангелію. Ні! Коли вже востаннє, то на «Кобзарі». Що буде, те й буде. Востаннє, Іване! (Діставши «Кобзаря», виймає всі стрічки-закладки, блакитні все та жовті. Кладе книжку на стіл. Тоді врочистий і суворий, кладе на книжку три пальці. Питає). Буде чи не буде Україна?

Марина (вигулькнула з дверей). Ти дивишся, татку?

Ступай. Дивлюся! (По паузі, сам собі). Перший стовбик, тридцять третій рядок. (Розгортає книжку, одшукує місце). «Не вернуться запорожці, не встануть гетьмани, не покриють Україну червоні жупани…» (Гірко хитаючи головою). Цоки-цоки, цок-цок. Невже ж помилився? Невже й справді трюхи-трюхи — тікають старенькі з козачого степу, за обрій на безвік заходять? Похилили списи, як хрести? Ні! Ще раз — і тепер востаннє! Другий стовбик, сьомий рядок.

Марина. Дивися, татку! Здається, він?…

Ступай. А не заважай мені, Маринко! (Розгортає й вичитує). «Згинеш, згинеш, Україно, не стане й знаку на землі…» (Містичний жах). Дак втретє ж — і тепер уже востаннє. Буде чи не буде?…

Марина (з порога другої кімнати. Збуджено). Буде!

Ступай (сердиться). Не жартуй!

Марина. Буде, мій сивенький ворожбите!

Ступай. А ти що — в Піфію обернулась, чи що?

Марина. Коли хочеш, то так. Старі автори переказують, що спочатку Піфія — це була прекрасна молода дівчина. Вона віщувала в церкві на камені Омфалос, що значить — центр землі. На брамі був напис: «Пізнай себе». І я зараз буду віщувати. Омфалос! Українцю, спізнай самого себе! Буде! (Її справді охоплює якесь незвичайне піднесення. До батька). Підійди до вікна і стань! Тільки так стань, щоб з вулиці було непомітно.

Ступай. Навіщо все це?

Марина (удаючи з себе Піфію). Перше, що ти побачиш, скаже тобі — буде чи не буде… По той бік, дивися, стоїть біля тумби мужчина.

Ступай (з гумором). Ну й вибрала!

Марина. Дивися!.. (Грає що є сили кілька акордів з «Патетичної»).

Ступай. Запалив люльку й пішов. Капелюха на потилицю насунув — яка зневага! І це такий герой роману?

Марина. Це од героя! Наше гасло; «Люльку запалено!» Люльку контрповстання. Сьогодні! (Бурхливо грає кілька фрагментів з " Патетичної»). Цоки-цоки, цок-цок. Чуєш, таток? Мої вуса, чуєте? Сивенький чубок? Як мчать наші лицарі з околишніх хуторів?… Ми напоготові. (Встає ще в більшому екстазі). Омфалос! Омфалос! Люльку запаленої (Аж закружляла). Дми тепер, північний, — не згасиш. Ще більше роздмухаєш — дуй. Щоб іскри летіли! (Ударила по клавішах). Омфалос! Запалюйте ж ваші люльки, щоб дим ішов через усі степи вихором до неба! Куріте, аж поки все небо закурите, аж поки не пошле до вас Бог ангола спитати, як у тій казці: «Чого ти хочеш, роде козацький, що куриш і куриш». Своєї держави я хочу (розбіглися коси по спині) під прапором ось!.. (Винесла захованого прапора. Розгорнула в руках). Під цим!..

Ступай (захоплений од прапора). Коли це ти вишила?

Стукіт у двері.

Марина (складає прапора. Спокійно). Можна!

Зінька з прапором:

— Вибачте! Чи немає у вас часом такої заполочі? Не вистачило трошечки — на останню букву. (Розгортає прапора). Якщо є, то допоможіть, позичте чи дайте! (Оглядає Марину).

Ступай. Гм… Написано по-українському. (Читає). «Пролетарі усіх країн, єднайтеся!» Серп і молоток. «УСРР». Що таке «УСРР»?…

Зінька. Українська Соціалістична Радянська Республіка. Це, кажуть, наш такий новий державний герб…

Ступай. Гм… Кому прапор?

Зінька. Ревкомові. За годину мушу скінчити.

Ступай (ще раз читає). Гм… Без жодної помилки. (Ще раз прочитав, подививсь на Марину).

Марина. Нема.

Зінька (оглядає Марину). Я думала, у вас очі сині, аж вони блакитні! Вам, певно, жовте до лиця?

Марина. А у вас, я думала, карі, аж вони чогось червоні!

Зінька. Третю ніч не сплю, от і зачервоніли. Третя ніч, як вишиваю. А може, це од прапора, од червоного, як і в вас он од блакитного. (Виходить).

Ступай (по паузі). А може, є?

Марина. Що?

Ступай. Та такая заполоч у нас?

Марина. Ти комік, тату. Поїхав би ти на хутір, ніж тут плутатися. (Йде в другу кімнату).

На сходах я (іду в ревком). Повз мене проходить 3інька. Із дверей виходить Марина. На одну мить ми спиняємось, скидаємось очима і розходимося.

Зінька. Мрія? Я думала яка? А вона в панталонах і в юбці, як і всяка. Добридень, сусіде!

Я (не розуміючи Зіньчиного вислову). Добридень!

Ступай сам:

- І це прапор (на Маринин), та й то ж прапорі Я вже думаю, чи не запропонувати таке: на жовто-блакитному — «Хай живе радянська», хай уже буде й соціалістична, аби тільки українська республіка. Або ж так: на червоному дві стьожечки вшити: жовту й блакитну… (Думає).

Уявіть і ревком у квартирі Пероцьких. В залі немов бівуак: люди в шинелях, з рушницями й без, якийсь червоногвардієць спить. Тут же черга просителів. На сходах невпинний рух різноманітного люду. Приймає черговий член ревкому Гамар. Він біля телефону.

Біля його я й Лука занотовуємо директиви.

Позад його на драбині робітник проводить телефон. За простінком біля комутатора на табуреті Оврам.

Гамар (у телефон). Зараз! Іду! (До Луки). Щось чудно. Мене негайно викликає Слобідський ревком. Чого — не каже. Якась нагальна справа. Телефоном, каже, не можна. Ти провадь прийом за мене, а я поїду… (На ходу, збираючись). Волревкомам директивну телеграму: «Перше — це як можна більш посіяти пшениці». (Широким рухом). Степ!

Лука. Насіння?

Оврамів голос. Комутатор ревкому…

Гамар. По хуторах у ямах. (Колупнув рукою і вибіг).

Голос з дверей. Скажіть, будь ласка, де тут більшовицьке движеніє поміщається?

Оврам (комусь у телефон). Тут. Ви в якій справі?

Голоси (думаючи, що то до них, теж підносять тон). Та в якій же!.. Ходимо по землі, а самі без землі.

Оврамів голос. Сполучаю!

Лука (голосом аж до дверей). Виходьте наперед, хто там без землі. (До мене). Напиши: «Друге — зорганізувати бідноту. Кулакам сказати, що їхні хати та дворища на ямах довго не вистоять. Третє…» (До робітника). Папашо! Не там і не так. Криво ведеш провід! (До мене). «Третє: по той бік Дніпра є поклади торфу…» Хто там хропить?

Голоси. Товаришу, чуєш? Революцію проспиш.

• Предыдущая
• 12/16
• Следующая