Царівна - Кобылянская Ольга Юлиановна - Страница 45

• Предыдущая
• 45/71
• Следующая

Я купила собі пораяні мені ним різні наукові твори і читала їх, углибляючись у них цілою істотою. Мені здавалося, що тим станеться мені його істота ще більше зрозумілою. Він любувався в стародавній літературі, і я перечитувала совісно все, що було мені приступним. Бюст Софокла, котрий уставив власноручно в моїй кімнаті, стався для мене чимсь немов святим. Любив з нової гарної[98] літератури деяких польських писателів, на котрих я досі не звертала більшої уваги, тому що походили з лона нації, котрої я не любила. Своєю інтелігенцією засоромив мої неприязні, майже односторонні почування, навчив мене цінити та бути і супроти ворогів об'єктивною і справедливою. Через його порозуміла я справдішній аристократизм душі, той аристократизм, про котрого розписувавсь так загадочно, а зараз так сильно і пориваюче новочасний філософ Ніцше. Навчилася ясного світогляду, котрий показував мені не одну, досі майже зовсім неясну, незамітну для мене річ у новім світлі. Однак попри все те скріпило його єство також мою сильно пригноблену душу і самосвідомість, потрясло наново моєю гордістю, і за це я найвдячніша йому. Згадка на це посліднє діло пошибає душу мою болем, однак я задоволена.

Довгий, довгий час мучилась і впивалась я різними спогадами про його істоту, а врешті і прийшла до ось якого висновку. Це було глупо, слабосильне плекати ніжні чувства для чоловіка, котрий, як я переконалась, в послідній хвилі відіпхнув мене з гордістю від себе. З якої причини, не можу ясно розібрати, відчуваю лиш, що Орядин мусить бути тою причиною. Впрочім, мене це обиджає. Орядин гідний бути і його товаришем, і він не потребував за те знайомство, об котрім навіть не знаю, що він думає, відпихати мене від себе. Чинив він це — щоправда — хвилями досить загадочним поведенням, більше з жалем, більше з примусу, неначеб не хотів і тінню станути в чім на заваді або задержатись там, де міг би бути злишнім; однак для мене цього доволі, щоби не накидатися йому і своєю особою. Коли мої знайомства йому немилі, то тим більше немила і я, що стою сама посеред широкого світу, без становиська, без маєтку, «компаньйонка».

Орядин лютує на мене, завдає мені з якоїсь помсти болю, однак він не відвернувся би від мене в такім випадку. Тому прощай, Марко. Наші натури занадто однакові, щоби могли з'єднатися, занадто однаково замкнені в собі, щоби могли завсігди порозумітися. Не побачимося, може, і так більше в житті, і я не пригадаюся тобі жодною споминкою, жодним словечком — хіба мріями! Так, мріями, коли б вони мали ту силу датися тобі відчути. А може, відчуєш їх тихими, зористими ночами на морі?.

Я ж займуся наукою і працею, щоб життя моє набрало смислу і принади, а для других хоч перелетної вартості і щоб додержати тобі даного слова, що дістанеш колись у руки мої твори.

З Орядином — чи зірву коли знайомство? О ні, він остався про те все якоюсь пам'яткою, святістю, якимсь промінням моєї понурої однобарвної минувшини, котрого я не забуду ніколи. Крім того, він син мого споневіряного народу, в котрого будучність я вірю, котрий стане своїми здібностями на чолі того народу і не стопче його довір'я. Він — я це знаю — не дасть мені ніколи причини жалувати моєї щирої прихильності до його колишньої любові, а теперішньої приязні. Коли б мені прийшло боротися задля його палкої непостійної вдачі і далі, то буду боротися. Я люблю боротьбу: вона пригадує мені життя і існування власних сил. Впрочім, чи не приписана вона мені вже долею з дитинства? Чи не говорила і моя дорога бабуня, що я родилася до терпіння?

Орядин назвав мене «царівною».

Гарна, прегарна назва; лиш чи гідна я її, чи була достойна її хоч в одній хвилі свого мізерного життя?

У тамтого я «цвіт лотосу».

Коли нагадую собі це слово, проймає мене якесь щасливе сподівання, прегарне, а заразом успокоююче передчуття.

Я усміхаюся сумовитим усміхом. Життя само покаже, що я з того всього.

(Пізніше).

Недавно відвідала нас Оксана.

Між іншим заохочувала іти з нею на якісь відчити, що мали небавом відбутися. Два відчити були призначені «для жінок». В однім мало говоритися про далекосяглість рівноуправнення і емансипації жінок, а в другім про національну економію. Перший мав читати якийсь літерат, другий — Орядин.

Я обіцяла піти з нею.

Так провела я чотири інтересні вечори.

Відчит літерата був поступового духу, сильного, прегарного змісту і читаний в одушевляючім тоні; мав однак за слухачів переважно мужчин. Я нарікала безпощадно на байдужість жінок, а моя товаришка сміялася.

— Що хочете? — успокоювала вона мене іронічно. — Автор розправи[99] вже жонатий; надіймося, що завтрашній відчит буде мати більше слухачок. Оскільки знаю, пан Орядин ще свобідний.

І справді! На відчит Орядина прибуло багато молодих пань і дівчат, а де-не-де виднілася і старша женщина з поважним лицем і строгим поглядом. Він появився аж тоді, коли зала була цілковито заповнена, і був дуже спокійний чи, може, здався спокійним.

Коли почав читати, уступила мені вся кров з лиця. його голос робив фізичне враження на мене, і я силувалася опанувати якесь внутрішнє зворушення, тим більше, що воно сердило мене. Свій відчит випередив оправданням, для чого тема його відчиту суха. Однак він не мав на цілі уряджувати забавний вечір, лише мав щирий замір говорити об зовсім поважній справі для своїх слухачок, котрих поважне число йому імпонує. При тім висказав надію, що страховище, яке піднімається завсігди за спиною жіноцтва, себто та «вічна жіночність», стратить з часом свою міць, і жінка перестане бути тим «затертим письмом», яким є тепер і т. д. Опісля читав розправу, елегантно коротку. Говорив про основні поняття національної економії, ціль і значення цієї науки, зійшов на розвій[100] капіталу, а врешті і на розвій нинішнього соціалізму. Тим і закінчив відчит. Він читав добре, і праця його була ядерна[101], і ясна, однак мені здавалося, що писана в надто повздержанім тоні. Коли скінчив читати, а оплески сипалися безконечно, промайнув його погляд перелетно по мені. Він замітив мене з самого початку, бо Оксана постаралася о протекційні крісла. Коли наші погляди стрінулися, я відчула, як у моїх очах затліло щось, однак я відвернула їх від його. При його поглядах обгортало мене те саме погане чуття, що тоді при сміху на виставі образів. Чому зневажав мене якимись байдужими, перелетними поглядами? Ми ж стояли собі про те все духово близько! Відмовивши йому стати його жінкою, не хотіла я завдавати йому тим болю. Ще менше мала я на цілі корити його як-небудь. Я не могла стати саме тоді його подругою, — він, мабуть, і не відчував, як мене та його погорда чи помста обиджала; бо інакше як могло би щось подібне задовольняти його?. Я відчувала, що в наших неясних відносинах щось уривається, що я (не як думала ще недавно цілком противно) була готова зірвати з ним знайомство навіки — а як не те, то хоч не подати ніколи перша руки до поєднання!

Коли зійшов по відчиті в залу, щоб прислухатися якомусь викладові, поздоровив мимоходом мене з обиджаючим виглядом на лиці. Я подякувала з уданим, байдужним супокоєм.

Він сів недалеко мене коло якоїсь старшої, дуже елегантно убраної дами з дочкою і завів живу розмову. Раз був і засміявся, і я відчула якусь ненависть до того сміху. Неустанно думала я собі: «Що ж він мене обходить? Марко не такий. Марко зачесний до такого поведення». А зараз по тім інакше думала: «Саме таким подобається він мені, саме тепер!» А опісля знов: «Марко відвернувся від мене.»

Неописана гордість піднімалася в мені, піднімалася і силувалася всі прочі голоси в моїм нутрі заглушити. Здавалося, підтримувала сама одна силу всієї істоти моєї і не допускала піддаватися ні жалю, ні болю.

Під час повороту заговорила Оксана.

• Предыдущая
• 45/71
• Следующая