»Володар Всесвіту» - Дашкиев Николай Александрович - Страница 32

• Предыдущая
• 32/42
• Следующая

— Ну, то ж гляди мені, гляди! — в котрий раз повторював командир Ченові-Молодшому. — Не засни!.. Пильнуй!

Мотоцикл витягли із схованки, перевірили балони, поповнили запас бензину, і ось у непролазні хащі, забиваючи різноголосі звуки нічних джунглів, врізався потужний гуркіт мотора.

«Рімба», яка так налякала свого часу Михайла Лимаря, була зовсім не такою безлюдною, як йому здалося. За останні десять-п'ятнадцять років, відколи почалася боротьба проти японських, а згодом і англійських загарбників, у джунглів відвойовувалися все нові й нові ділянки. Спочатку це були тільки крихітні острівці серед безмежного зеленого моря, — притулки для населення та нечисленних партизанів. А пізніше, коли на боротьбу за свою незалежність піднявся увесь народ Малайї, і партизанські загони згуртувалися в єдину Народно-визвольну армію, у джунглях почали виникати справжні висілки, — з невеликими «заводами» по виробництву мін та гранат, ремонтними майстернями, друкарнями, школами, «філіями зв'язку». Численні дороги перетинали «рімбу» в усіх напрямах. Прокласти їх дуже важко, та на побудову доріг виходило майже все населення.

Ось такою дорогою, — не ідеальною, ясна річ, але цілком придатною для пересування, і примчав старий Чен на багажнику мотоцикла до партизанської бази звільненого від окупантів району.

В штабі ще не спали. Головне командування Народно-визвольної армії поставило перед цією групою завдання: захопити Грінхауз. Зараз з цього приводу відбувалася військова нарада.

Великий загадковий маєток у джунглях понад автострадою вже давно викликав підозру у малайських партизанів. Були всі підстави вважати, що там проводяться важливі досліди з метою створення нових засобів масового знищення, — на це вказували тривожні зведення розвідників, яким вдалося влаштуватися на роботу до Харвуда. Але вивідати більш-менш достовірно про напрям досліджень у Грінхаузі не вдавалося.

І тільки інженер Щеглов у своєму останньому листі розкрив усе. Правда, тоді він ще не знав про існування «випромінювача влади» і, не надіючись, що серед партизанів знайдеться фахівець з біофізики, не вдавався до деталізації. Зате він запропонував кілька конкретних заходів боротьби проти шкідливого випромінювання інтегратора і, зокрема, порадив придбати для кожного з партизанів каску, казанок, каструлю або взагалі щось металеве для захисту голови.

Коли Чен зайшов до штабу, — звичайнісінької бамбукової хижки на палях, — один із командирів саме доповідав, що його загін виконав завдання і, розгромивши Військовий склад противника, захопив кілька десятків касок та понад тисячу казанків середнього розміру.

— Казанки? — Чен засміявся і підійшов до столу. — З якого це часу ти, Дуллах, захопився кухарською справою?.. Цзін лі, товариші!

І хоч це було слово привітання бійців Китайської народної армії, всі, в тому числі й малаєць Дуллах, одностайно відгукнулися:

— Цзін лі, Чен! — адже в Малайї китайців більше, аніж малайців, а приклад великої держави, яка вигнала геть іноземних загарбників, надихав на визвольну боротьбу всі народи Азії.

— Сідай, Чен, — сказав командир з'єднання. — Отже, ти одержав наказ?

— Ні, — Чен глянув на нього стривожено. — Коли надіслано той наказ? Там було щось важливе?

— Учора вранці. Тільки одне слово: «приходь».

— Ну, то нічого, — заспокоївся Чен. — Але на голубів я більш не звіряюсь. Ви одержали всі три мої зведення?

— Так.

— То ось ще одне. Дуже термінове. Від товариша Чеклоу, — Чен простягнув командирові записку.

Усі мовчки, зацікавлено позирали на невеликий клаптик паперу, заповнений дрібними, чіткими рядками. Радист Мі-Ха-Ло розповів багато хорошого про інженера Чеклоу. Те, що інженер потрапив до Грінхауза і зумів розкрити його таємницю, мало для партизанів неабияке значення.

Командир перечитав записку два рази. Сказав після тривалого роздуму:

— Погана справа, товариші. Товариш Чеклоу радить наступати на Грінхауз не пізніше, як сьогодні вночі.

— Це неможливої — рішуче вимовив один із командирів.

— Аж ніяк! — підтримав його другий.

Решта мовчали. Але видно було, що ніхто не схвалює цієї пропозиції: за кілька годин, які лишилися до світанку, не вдасться навіть підтягти військо до Грінхауза.

— А ти як гадаєш, Чен?

Старий сидів, заплющивши очі. Що він мав відповісти?.. йому, інженеру Чеклоу, ще кільком однодумцям у Грінхаузі загрожує велика небезпека, і саме сьогодні вдень, — як сказав інженер. Але наступати необдумано — це значить покласти трупом багатьох людей. Торік була така спроба. Партизанам не вдалося навіть наблизитися до Грінхауза: їх зустрів надзвичайно влучний кулеметний та мінометний вогонь. Інженер Чеклоу з'ясував, що у Харвуда є такий прилад, з допомогою якого можна бачити вночі і чути на багато кілометрів. Прилад зіпсувався, але вже завтра Харвуд його відремонтує, тому треба поспішати… І Чен поспішав.

Він розплющив очі, глянув на годинник і тихо сказав: — Не можна. Навіть коли зовсім перекрити воду, потрібно не менш як годину, щоб до Грінхауза пробралися хоча б сто наших людей. До того ж, я нічого не приготував.

— Отже — завтра вночі. План штурму лишається без змін. Поспішай, Чен, у тебе обмаль часу.

…І знову крізь «рімбу» по вибоїстій дорозі, яка прорізує буйні хащі, немов тунель, на максимальній швидкості мчить потужний трофейний мотоцикл.

Ось він різко загальмував біля урвища. З його багажника встав худорлявий літній китаєць, мовчки потиснув руку водієві і зник у темряві.

Старий Чен з власної волі повертався туди, де на нього кожну хвилину чекали знущання, а може й смерть.

Наказ є наказ.

Рівно о сьомій Чен зайшов до передпокою спальні Харвуда і натиснув кнопку біля великих різьблених дверей.

— Сьома година, містер. Ви наказали вас збудити.

З репродуктора, врізаного в стіну і замаскованого ажурними ґратами, почулося голосне позіхання, дзенькіт пружин матраца, а потім різкий голос Харвуда:

— Ванна?

— Готова, містер!

— Зайди.

Тихо задзижчав мотор. Повільно відчинилися товсті, сталеві, тільки зовні облямовані деревом двері.

Чен підійшов до вікна, натиснув ще одну кнопку. Одразу ж поповзла угору дірчаста сталева запона. Крізь товстелезні плексигласові шибки, яких не проб'є жодна куля, у кімнату зазирнув похмурий ранок.

Тепер треба ввімкнути радіоприймач і прилад для осушення повітря. Температуру в спальні знизити точно на п'ять градусів.

Усе тут механізовано. Вжито всіх заходів безпеки проти несподіваного замаху.

Автоматичні пристрої працюють чітко. І так само чітко й безшумно виконує свої нескладні обов'язки Чен — людина-автомат. На його обличчі застиг шанобливий, навіть побожний, вираз, до якого приєднується ще й самовдоволення: завдання хазяїна виконане, ванна готова. Хазяїн, коли його ласка, може похвалити свого вірного слугу.

Так принаймні. розшифровує думки старого китайця містер Генрі Харвуд. Але навіть він, кандидат у «володарі всесвіту», маючи змогу зруйнувати, підкорити перший-ліпший людський мозок, водночас безсилий зрозуміти, прочитати хоча б найпростішу з думок Чена.

А Чен зараз вирішує дуже складне питання: чи не знищити, часом, Харвуда негайно, доки ще не пізно?

Сталевий нагрудник… Дивлячись на химерно вигнутий, схожий на висохлу крабову шкаралупу лист сталі, Чен завжди ледве стримує посмішку. Понад півтора року життя Харвуда висить на волосинці, і цю волосинку Чен перетне в ту ж мить, як дістане наказ. Дарма Харвуд наказує йому куштувати їжу з кожної тарілки. Пусте, що спить він у кімнаті з сталевими стінками, під охороною. Вже давно знято копії з усіх ключів і вивчено, як вимикається той чи інший захисний пристрій. Чен ще не одержав наказу на страту Харвуда. Злочинця має судити трибунал. Але солдат народної армії в скрутну хвилину може приймати рішення самостійно. Зараз така хвилина настала.

• Предыдущая
• 32/42
• Следующая