»Володар Всесвіту» - Дашкиев Николай Александрович - Страница 22
- Предыдущая
- 22/42
- Следующая
Одного разу, сидячи за інтегратором, я почув якийсь дуже далекий і слабкий, але водночас такий страшний зойк, що мені аж моторошно стало. Звук долітав з 45оку «експериментальної». Я вирішив, що Харвуд експериментує над якоюсь вищою твариною, завдаючи їй неймовірних страждань. Це вже було занадто.
Але коли я відчинив двері камери, то побачив картину, перед якою поблякли б і картини Дантового «Пекла».
…Сміт катував чорношкірого. Рупорні антени, встановлені над головою бідолахи, свідчили, що справа йде про дослідження електромагнітних коливань мозку людини, яка відчуває нестерпний біль.
Подробиць я не встиг помітити: на мене стрибнув Сміт і виштовхнув за двері… Після цього у нас відбулася гостра розмова з Харвудом, і я опинився в оцій сталевій домовині…
Мене лишили живим, бо сподівалися використати мої знання: ні Сміт, ні Харвуд не здатні на щось більше за жалюгідне копіювання. А я навмисне дратував їх, натякаючи на якісь надзвичайні удосконалення інтегратора, на нові пристрої, з допомогою яких нібито можна підкорити цілий світ…
Так, жодних таємниць я не маю. Оце й є моя таємниця, розкриття якої вже давно коштувало б мені життя. І — ще одне…
Вагнер розстебнув комір сорочки і зняв з ланцюжка на шиї невеликий срібний медальйон. Затиснув його в руці, відсунув ящик стола, помацки написав там на аркуші паперу кілька слів, загорнув у цей аркуш медальйон і швидким рухом поклав усе це на долоню Щеглова. Той запитально позирнув на нього. Вагнер мовчки хитнув головою: зачекай, мовляв! Показав рукою на двері, прошепотів:
— Перевірте!
Але Щеглов просто ввімкнув запасний інтегратор і надів «радіошолом».
Тихо… Ефір повний неясних шерехів, приглушеного гудіння, кришталевого дзвону… З посвистом хропе у своїй кімнаті Джек Петерсон…
Та ось, мабуть, дуже далеко забрязкотів метал… Потім грюкнули двері… Почулися вкрадливі кроки…
— Сюди хтось іде! — зосереджено сказав Щеглов. — Здається, Сміт.
— Гаразд, — пошепки відповів Вагнер. — Втікайте… А їх — знищіть!.. Разом з інтегратором!.. Разом з Грінхаузом!.. Ненавиджу!.. Ненавиджу увесь світ!
Він сіпнувся, стискаючи кулаки в безсилій люті…
І раптом щось трапилось з інтегратором. Розбіглися в різні боки яскравозелені лінії. Погас екран.
Вагнер поволі почав осідати, його тіло обм'якло, обвисло. Потьмяніли очі. Якась незрима сила придушувала Вагнера, розчавлювала його.
Він все ще силкувався погрозити комусь, крикнути щось ненависне, зловісне… Але з його уст виривалося тільки хрипіння…
…Отаким назавжди й лишився у пам'яті інженера Щеглова професор Отто Вагнер — жалюгідна розвінчана «надлюдина».
Розділ XIII
РОЗБОМБЛЕНІ МРІЇ
Два різких вибухи гримнули майже одночасно. Від першого в кімнату приснули друзки скла й тріски з віконниць; прошурхотів і ляпнув об стіну осколок. Від другого — схитнулась підлога, брязнула додолу кришталева люстра й погасло світло.
— А-а-а! — дико заверещала Бетсі Кніпс. Вона вчепилася в Харвуда, звалила його на підлогу, ховалася за ним і верещала, верещала, верещала…
— Та замовкніть, зрештою! — виривався від неї Харвуд. — Пустіть, я дізнаюсь, що трапилось.
Але де там! Бетсі нічого не хотіла чути. Тоді він різко відштовхнув її й вибіг на ганок.
Було тихо й темно. Віддаляючись, гуркотів літак.
«Хто бомбив? Що пошкоджено? — Харвуд біг до енерговузла, не вибираючи шляху. — Партизани?.. Може, вони вже пробралися до Грінхауза?»
Тільки ввімкнувши резервну електросітку, Харвуд зітхнув з полегшенням: все гаразд, бомби не завдали великої шкоди. Електростанція ціла, зруйновано тільки трансформаторну будку.
Слід було перевірити електричні захисні пристрої на баштах, але Бетсі галасувала й досі, а незабаром до неї приєднався й старий Кніпс:
— Містер Харвуд, де ви є?.. Звеліть негайно подати машину, ми виїжджаємо!
О, тут уже зволікати не можна! Товстун не з тих, що люблять чекати.
— Перепрошую, сер! — винуватим голосом промовив Харвуд, підбігаючи. — Вибухнув склад боєприпасів. А все той Сміт!.. Скільки разів я говорив йому, що треба грунтовно перевірити електросітку в складі…
Цю версію довелося вигадати спеціально для Кніпса, який страшенно боявся партизанів.
— Гм… гм… — мільйонер посопів носом, критично озирнув залиті яскравим світлом прожекторів будинки і раптом запитав єхидно: — Сподіваюсь, ваш склад боєприпасів не на горищі лабораторії?!
Харвуд простежив очима за поглядом Кніпса і ледве не зойкнув: дах у лабораторному корпусі був розвернутий силою могутнього вибуху. Якщо пошкоджено головний інтегратор — все загинуло.
— Детонація, сер! — відповів він підкреслено байдуже. — Вибухнули міни до міномета, який там було встановлено. Пошкодження незначні, я перевірив.
— Гм… гм… Але ми таки поїдемо завтра. І не опівдні, а рано-вранці.
— Дуже шкодую, сер! — Харвуд низько вклонився, щоб приховати тривогу й злість. — Дуже шкодую!
Отже, — виїздить, а про гроші — ані слова?.. Паркер, як і личить порядній людині, хоч підписав угоду. А цей старий кнур вихляє й крутить, зволікає з заручинами і угодою, і за його словесними вивертами ніяк не добереш, чого ж він хоче. Ясно одне: грошей не дасть і він… Мільйони вислизають з рук… То треба їх втримати за всяку ціну!
Харвуд подивився на свою наречену благальним поглядом закоханого до нестями:
— Я хотів би сподіватися, що хоч міс Бетсі лишиться ще на кілька днів у нашому чарівному Грінхаузі…
Але Бетсі Кніпс зараз було не до лірики. Вона й досі тремтіла і полохливо озиралася на всі боки.
— Ні, ні, Генрі!.. З мене досить… Кінчайте ваші досліди і негайно приїздіть до нас… До речі: можна поставити варту з кулеметами біля цього будинку?
— Не турбуйтесь, моя люба!… Вас охороняє могутній інтегратор! Спіть спокійно!
— Добре, Генрі, я спатиму спокійно. Але ви поставите хоча б одного вартового, гаразд?
— Так, так, моя люба! — Харвуд поцілував руку нареченої, зітхнув так, що йому позаздрив би не один з провінціальних Ромео, а коли Бетсі пішла, аж скривився від злості: нічого не допомагає.
Лише тепер він міг обміркувати, що трапилось.
«Партизани! Кляті тубільці! — думав він, біжучи до лабораторного корпусу. — Але де вони взяли бомбардувальник?.. Хвалити бога, у нас не Індо-Китай… Чи, може, то якийсь Джонні з п'яних очей пошпурив оці дві бомби, а зараз доповідає, що розгромив партизанський центр?»
Та, зрештою, не в цьому справа. Далеко важливіше знати, чи не пошкоджено інтегратор?
— Цілий! — радісно закричав Харвуд, вбігши до, лабораторії. — Цілий!
Бомба, мабуть, була невеликого калібру. Вона проломила дах, прогнула сталеву стелю, обвалила штукатурку. А головний інтегратор — велетенська споруда під ковпаком з прозорої пластмаси, як і раніше, виблискував склом і нікелем, — бездоганна конструкція, шедевр радіотехніки.
Одсапуючись, Харвуд надів «радіошолом» і ввімкнув інтегратор. Але екран лишився холодним і німим.
Харвуд кинувся до другого приладу, третього… Результат був однаковий — жодної дії.
Здавалося: все мало бути справним. Як завжди, тьмяним рожевим світлом і сяяли численні, мініатюрні радіолампочки. Жоден з індикаторів не вказував на якесь пошкодження схеми.
Харвуда аж морозом пройняло: отаке трапилось, коли тільки-но змонтували головний інтегратор. З якихось невідомих причин установка заковерзувала, а потім і зовсім відмовилася працювати… Понад місяць копирсався тоді Харвуд у неймовірній плутанині дротів, поки знайшов незначне пошкодження. То скільки ж часу доведеться витратити зараз, коли агрегат вийшов з ладу після вибуху бомби?.. Навіть маючи повну схему й детальний опис, необхідно перемацати кожен з провідничків, перевірити всі деталі… А їх — десятки тисяч.
«Сміт… Де ж Сміт? — з одчаєм думав Харвуд, поквапно перевіряючи основні вузли головного інтегратора. — Невже загинув од бомби?»
- Предыдущая
- 22/42
- Следующая