Выбери любимый жанр

Аферистка - Овсянникова Любовь Борисовна "dngrshv" - Страница 46


Изменить размер шрифта:

46

Наразі Тетяна собі цього дозволити не могла, хоч Грицькові сказала, що не бажає починати своє подружнє життя з частих і довгих відлучок з дому.

— Кажуть, як проведеш медовий місяць, таким і все життя буде, — сказала вона. — Хоч тиждень-два побудемо вдвох нерозлучно, а потім знову пірнемо в поточні справи й турбації. До того ж мені не завадить призвичаїтися до нових обов’язків, навіть до думки про те, що я заміжня. Це все непросто, воно вимагає часу й терпіння.

Грицько знайшов Тетянині міркування слушними й погодився з ними.

А Тетяна потай готувалася зустрічати одіозне нашестя, і ждала його не вдень, як усі люди, а вночі Ї такий своєрідний, як на її думку, гість збирався сюди прийти. Була впевнена, що для такої афери, яку він, очевидно, затіяв, нічний візит є більш істотним Ї так чинять усі бандити. Ну, хоча б тому, що вночі намічену жертву зручніше застати вдома, та й свідків менше, як не кажи Ї це теж важливо.

Справді, на світанку третього дня після реєстрації їхнього шлюбу у вікно скрадливо постукали.

— Це твій колишній благодійник, — тихо сказала Тетяна. — Відкривай і нічого не бійся.

Грицько, ще не очунявшись од міцного передранкового сну, не звернув уваги на дружинині слова, чортихнувся й пішов відкривати, на ходу одягаючи спортивні штани й домашні пантофлі. На його неприємне подивування Давид заявився не сам, прихопив з собою якогось качка з явними ознаками німоти. У обох був підозрілий, зацькований вигляд, наче вони втекли з-під варти й оце втиралися в довіру, щоб їх прийняли за порядних громадян. Давид скидався на пониклого собаку, у якого, щоправда, ще є злість заради шматка м’яса порвати ближнього. Грицька прямо від порога качок штовхнув у груди, щоб він не висовувався на вулицю. Діло запахло гасом.

— Ти сам? — не своїм голосом запитав Давид, заходячи до вітальні.

Грицько кивнув на стільці, що стояли поряд з вікном біля столу. І той кивок Давид витлумачив, як ствердну відповідь на своє запитання.

— Це добре, — крякнув він, втомлено всідаючись на вказане місце.

— Поснідаєте? — безбарвно запитав Грицько, пересмикнувши плечима, й потягся до сорочки, що висіла за вхідними дверима на вішалці. — Чим ви приїхали?

— Давай, що маєш, — Давид трохи зіщулився, побачивши, що Грицько не зреагував на поштовх замість привітання і зовсім ні про що не здогадується, значить, нетямущий і розмова має бути довга й напутлива.

Грубий, легковірний, пустоголовий, неотесаний… — думав він про Грицька, спостерігаючи за ним. Як ота дурисвітка Карина могла подумати, що житиме з таким приматом? Стомилася вона, зараза! Можна подумати, що це вона найбільше ризикує в їхньому спільному бізнесі, а не він. Її ризик полягає в тому, щоб вчасно запропонувати клієнту надягти резинового плаща, і щоб до рота різну погань не брати. Давно вже жодної багатійки мені не підкинула, ще й та, що була, вислизнула з пастки в самий непідходящий момент, до того ж обібрала його до нитки. Немає чим навіть оцьому бритоголовому мудаку заплати за пособництво, доведеться пристрелити десь у зручному місці, якщо й тут нічого не вигорить.

Господар тим часом виставляв з холодильника залишки вчорашніх салатів, холодну яловичину й гірчицю. Наостанок подав у целофановому кульку порізаний на скибки хліб, діставши його з кухонної шафи, і відкупорену пляшку горілки Ї колись пригощав хлопців, які допомагали йому вдома з ремонтом.

— До чаю немає нічого, — буркнув похмуро, помітивши, як жадібно гість налив у склянку веселухи і проковтнув її одним махом, затим кивнув своєму супутнику, щоб і він пригощався.

Після цього горілки в пляшці залишилося на самому денці і вона перестала цікавити прибульців.

Грицько встромив у розетку вилку електрочайника. Затим знову підійшов до вішалки, густо захаращеної своїм повсякденним одягом, розсунув те ганчір’я і зняв з гачка ключі від машини, неквапом поклав перед Давидом.

— Ось твоє добро, забирай, — сказав без серця. — Всі документи лежать в машині, в бардачку, де й були.

— Це ти, я бачу, наладився дешево обійтися, — проказав гість, енергійно жуючи яловичину. — Ти ж користувався машиною?

— Звичайно, але не часто. Потреби не було.

— Ну, а платиш чим? Оцим їдлом? — він кивнув на стіл з наїдками. — Хочеш відбутися простим угощєнієм?

— Не подобається — не їж, — настовбурчився Грицько. — Я не розумію тебе.

— Я кажу, що ти перед усіма тутешніми сучками красувався своєю жлобською харею на моєму «мерсі», а тепер жбурляєш мені ключі й натякаєш, щоб я забирався геть, подякувавши тобі за це.

— Говори по-людськи, — заграв щелепами Грицько. — Ти мені цю машину для чого давав? «Дарую на щастя!» Забув? І що, я мав на неї дивитися?

— Але хіба ти не розумієш, що за всі блага в житті треба платити?

— Я так і робив. Жив з твоєю сестрою, піклувався про неї. До речі, возив на цій машині, як ти їй пояснив свій широкий жест. Я не заперечую — такий дорогий подарунок треба повернути, якщо наш шлюб розпався. Скажи за все спасибі і забирай своє добро!

— Ти не тільки Карину возив, ти й без неї їздив, бо вона давно тут не живе.

— Он як? — Грицько засміявся. — Останнім часом я просто підтримував твою машину в робочому стані і наїздив на ній рівно стільки, скільки коштували мої послуги механіка, безкоштовного шофера для твоєї сестри і по сумісництву лоха, якого вона вдало закадрила. Здається так ти розцінював наш шлюб?

— Гаразд, проїхали, — недбало махнув рукою Давид. — Я не припускаю, що така машина зайва в твоєму дворі. Сплати мені її вартість і володій далі по повній програмі.

— У мене немає таких грошей, — просто відповів Грицько, намагаючись не дуже розкривати рота від подивування. — Це спокуслива пропозиція, але, на жаль, я не можу її прийняти, пробач.

— Ти все зрозумів із сказаного? Здається, ні. Отже, має значення не тільки те, що ти можеш, але й те, що я хочу, — вискаливши зуби в уявно люб’язній посмішці, сказав Давид. — Мені потрібні гроші, і ти мені заплатиш за машину, якою користувався і продовжуєш користуватися!

Грицько зблід і стик кулаки, але не встиг він і подумати про те, щоб викинути непрошених гостей з хати, як до нього підскочив качок, вдарив у сонячне сплетіння і, коли той осів на підлогу, впершись у неї коліньми, з сопінням заломив йому руки за спину.

— Ну? — запитав він у Давида про подальші свої дії, обмотуючи Грицька мотузкою, яку проворно витяг з кишені.

— Додай йому ще трохи розуму, — розпорядився той, витираючи замащений рот серветкою й важко зітхаючи після їжі.

Бритоголовий різким рухом поставив Грицька на ноги і раптом в невловиму мить вдарив головою об стіл. Удар об край стільниці прийшовся на брови, одна з яких косо потрапила на гостре ребро й розсіклася об нього. З неї заструменіла кров і почала заливати Грицькові обличчя, скапувати на груди. Грицько відпирхувався від мокротиння і мовчав.

— Ну що, сторгуємося? Чи моя машина все-таки тобі непотрібна?

— Іди геть! — закричав Грицько. — І скажи своєму костолому, щоб він відпустив мене. Так ми взагалі ні про що не домовимося.

Давид показав очима, щоб здоровань надійніше зв’язав Грицька. І той постарався на совість — тепер Грицько був обплетений мотузкою від плечей до п’ят, так що не міг і кроку ступити.

— Розумно, — між тим розважливо сказав Давид. — Краще домовитися, ніж ворогувати. До речі, у мене є ліпша пропозиція. Якщо ти так наполягаєш, щоб я забрав «мерса», то я його заберу, а ти сплатиш мені за тарифом таксі вартість зробленого пробігу. Це легко порахувати і вийде зовсім недорого. Давай прикинемо.

— Яка ти дешева шпана, — промимрив Грицько.

Він зрозумів, що влип, що треба іти на якісь поступки, бо інакше ці бандити поглумляться над ним ще більше чи й зовсім уб’ють, і страшніше всього, що це відбудеться на очах у Тетяни. Не про нього мова, але це зашкодить її здоров’ю. За що дівчині отакі стреси, такі нещастя одне за другим? А раптом вони відіграються на ній? Від цієї думки Грицькові ноги ледве не підломилися. Він прислухався до спальні, але там стояла тиша. Слава Богу, — подумав він, — було б добре, якби вона здогадалася вискочити у вікно. За себе Грицько вже не піклувався, він отримував те, що заробив. Де був його розум, коли він з чужих людей привіз сюди і впустив у свій дім справжнє потереб'я?

46
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело