Аферистка - Овсянникова Любовь Борисовна "dngrshv" - Страница 11

• Предыдущая
• 11/76
• Следующая

Входу до житлової частини хати передувала невеличка веранда зі столиком і двома табуретками під вікном, далі йшов коридор. Більшу його частину забирала драбина, що вела на горище, а в кутку одинокою свічкою стовбичив холодильник. У наступній кімнаті, яка, мабуть, правила холостому парубку за прихожу й вітальню разом, Карина сіла на краєчок стільця й озирнулася. Гриць кинувся до вікна відчиняти кватирку:

— Повітря застоялося, треба провітрити.

— Ти, здається, розповідав, що у тебе нова домівка, — розчаровано сказала Карина, яка — сто проти одного — бачила в своїх мріях сучасний багатоповерховий маєток.

— А вона і є нова, чотири роки як збудована, але за старовинним проектом.

Карина скептично фуркнула, але нічого не додала. Тієї миті Грицько, загледівши її розчарування, зрадів тому, що вона промовчала, Ї гадав, що звикнеться-злагодиться. А набагато пізніше, наперед сказати, шкодував, що вона не вдарилася в прокльони — ото тоді, точно, можна було б розраховувати, що вона стерпиться. А так, бач, зачаїла своє, нещире…

Славгородське жіноцтво втратило дар мови! На Грицька багато хто задивлявся з надією і очікуванням. Але місцеві претендентки на роль дружини його не квапили, бо бачили, що він такий ручний та домашній, що нікуди не дінеться. І ось маєте собі! Утнув.

Карині й село, і хата Грицькова — нехай уже буде довга та вузька — сподобалися, як вона, перегорівши першими враженнями, зізналася. І Грицько старався їй вірити.

— А після весілля я поїду додому, заберу бебехи, з припискою владнаюсь, з роботи звільнюсь, — цокотіла Карина, розвішуючи в шафі свої наряди.

Але Гриць, не забувши її фуркання в день приїзду, затівати весілля обачливо не одважився, тому молоді тихо зареєстрували шлюб, а в наступний вихідний день нагукали сусідів, найближчих родичів та посиділи з ними у дворі під виноградними гронами з гарною випивкою й закускою.

І все-таки вони трохи набралися горілки — весілля є весілля. Тим більше що на свято завітав єдиний родич молодої — брат, з яким вона, за її словами, вже давно не бачилася. Грицькові новий родич сподобався, тому він і втратив пильність з випивкою.

Гості порозходилися далеко після смеркання, і Грицько, попрощавшись з усіма і крадькома здригаючись від п’яної гикавки, сумно поглянув на неприбраний стіл і купу брудного посуду.

— Іди відпочинь, — ласкаво сказала Карина, помітивши стан свого скороспеченого чоловіка. — Я сама тут впораюсь.

— Дякую, — полегшено буркнув той і зник у темряві, Карина не встигла навіть угледіти, де він подівся.

А Грицько вирішив не йти в хату — розумів, що в задусі його розвезе од зайвого спиртного, і тому вмостився, прихопивши на всяк випадок ганчірку, на ослоні, що стояв у садку під кущами жасмину, де його ніхто не міг бачити. Але, як кажуть, Бог милував — до нього прийшов сон, а зі сном полегшення. Прокинувся він од того, що змерз, але його ще щось насторожило. То були чиїсь голоси, навмисне притишені.

Він ледь підняв голову з ослону й прислухався, подумав, може, дружина його гукає. Один з голосів, справді, належав Карині, але вона не до нього зверталася, а гомоніла з братом. Ага, чаюють за прибраним столом, — здогадався Грицько і вже хотів приєднатися до них, вгамувати похмільну спрагу, але те, що почув по хвилі, його утримало на місці.

— Як ти закадрила цього лоха? — запитав брат. — Нащо він здався королеві трахкодромів?

— Трохи відпочину, — довірливо сказала Карина. — Підремонтуюсь на чистому повітрі й на свіжих харчах, а там побачимо. А закадрила легко. В той день клієнтів не було, і я вже збиралася йти додому. Коли дивлюсь — сидить серед баб якесь чувирло. Придивилася — морда лиця ніби нічого, хоч видно, що жлоб-жлобом і розраховувати нінащо.

— А чого тоді повелася? Скільки часу згайнувала! А я думаю, чого це ти вигрошилася, не заробила нічого.

— Кажу ж тобі, я раптом злякалася свого віку і подумала, що час до берега прибиватися. Я вже немолода, стомилася. Це добре, що він не збагнув у паспорт носа ввіткнути, а то побачив би, що я на десяток літ старша за нього. Тоді б каюк мені був, а не шлюб.

— Не багато б втратила…

— Спробую пожити по-людськи…

— Пожити? З ким? З оцим опудалом?

Співрозмовники затихли. Чулося тільки невдоволене сопіння брата і задумливі зітхання сестри.

— Давай не загадувати наперед. Спочатку відпочину, а там побачимо, — порушила мовчанку Карина. — Недарма ж у мені якісь струни заграли. Треба з цим розібратися. Може, призвичаюсь.

— Може, — замирено сказав брат. — Якби так сталося, я був би спокійний за тебе.

Грицько закляк. Он воно що! Виходить, вона — стара карга! І то у неї не любов була, а розрахунок! А чим вона займалася раніше, чим гроші заробляла? Він боявся навіть подумати про те, що напрошувалося у відповідь з почутого. Значить, вона не відпочивала у Желєзноводську, а працювала там повією. Оце встряв… Господи, за що?

— Я приїхав сюди на машині, — тим часом сказав Каринин брат.

— На нашій? А де вона? — здивувалася Карина.

— Залишив на вокзальній стоянці.

— А чому ти так зробив?

— Звідки я знаю? Щось «професійне» спрацювало. Очевидно, я припустив, що можна його облапошити і гайнути назад, то й не хотів світитися. Я ж не знав, що ти це серйозно затіяла.

— Крутий «мерс» на сільській стоянці ти називаєш «не світитися»? Та в нього й брати нічого! — засміялася Карина. — Ні, не натякай, облиш… Спробую серйозно.

— Тоді, Карино… — голос молодого чоловіка забринів непідробним теплом. — Тільки ти не смійся з мене, але я люблю тебе, сестричко. У нас з тобою нікого немає, і я мушу попіклуватися про тебе.

— Що ти белькочеш? — нашорошилася Карина.

— Я зараз на мілині, тобто порожній. Ліпшого подарунку зробити не можу. Тому візьми машину собі. Я завтра оформлю генералку на Грицька. Треба ж чимось відшкодувати хлопцю втрату свободи, в яку він встряв, — на цих словах говірливий братик гидко захихикав, але скоро продовжив: — Не ображайся, я жартую. Він, схоже, нормальний чолов’яга, простак тільки…

— Ти здурів? Ще рік тому, після смерті тата, ти мало горло його вдові не розірвав за ту машину, а тепер за так віддаєш чорті й кому?

— Тій паскуді я татів спадок не віддав би, навіть якби він складався тільки з поношених черевиків. А Грицько нехай возить тебе на здоров’я.

Ой, спасибі, братику, Ї криво всміхнувся Грицько й протверезів, як розсолу напився.

З тим голоси віддалилися — Карина повела брата в хату.

Однак козлам, таким як я, некепсько платять, — подумав Грицько. Він уже зрозумів, що нічого змінити навіть не спробує, зрозумів, що в нього на це немає ні волі, ні фактичних підстав. Що він завтра скаже? Що підслухав розмову? Так вони нічого про нього поганого не казали, а те, що вживали жаргон, так тепер багато хто ним користується. І на вік Карини скаржитися смішно, вона ж не ховала од нього свої документи. Мав би проявити пильність. Цікаво, як він про машину розмову заведе?

Десь в глибині думок крутилося щось про дітей, згадувалися його мрії про повноцінну сім’ю.

А сталося все дуже просто. Після одруження Карина таки кудись майнула з братом, пояснивши, що їде до Желєзноводська забрати пожитки. За той час, що її не було, Грицько заспокоївся. «Просто хотілося жінці вийти заміж, от вона й прикладала до цього зусилля. Що тут кримінального? Цілком зрозуміла, житейська справа, і винуватити за неї Карину не можна».

І назад вони приїхали вдвох.

— На, катайся, — новий родич недбало кинув Грицькові ключі від свого крутого «мерса». — Дарую на щастя.

— Та ти що? — злякався Грицько, наразі забувши, що вже знає про цей сценарій. — Ні, не треба. Це дуже дорогий подарунок, — і він мимоволі скосив очі у вікно на відполіровану машину, до якої й підходити було страшно — надто гарна.

— Облиш, — зупинив його Каринин брат і мовчки поклав на стіл генеральну довіреність. — Я все оформив, проблем не буде.

— Ой, ні! — Грицько був щирим, бо злякався, що на таку красу можуть спокуситися як не справжні грабіжники, так місцева шпана. — Ще вкрадуть! Я не хочу відповідати потім за чужі гріхи.

• Предыдущая
• 11/76
• Следующая