»Економіка природокористування» - Черевко Георгій Владиславович - Страница 11

• Предыдущая
• 11/51
• Следующая

У боротьбі проти ворогів сільськогосподарських рослин вже зараз застосовується близько 20 біологічних союзників. Завдяки комплексним заходам біозахисту з'явилась можливість вирощувати овочі в теплицях, обходячись без отрутохімікатів.

У польових умовах використовувати біометоди захисту рослин значно складніше, адже набір сільськогосподарських культур тут значно різноманітніший, ніж у теплицях, і ворогів у них більше. Крім того, на відміну від отрутохімікатів, біозахисники — живі організми, і не всі здатні перенести переселення в інші кліматичні умови. Але закони природи єдині. Практично в будь-якому районі у шкідників рослин є місцеві, пристосовані саме до певних умов біологічні вороги. Та ж трихограма успішно використовується у нас проти приблизно 200 листогризів на мільйонах гектарів. Це є робота і на екологію, і на економіку.

Біологічні методи ведення сільськогосподарського виробництва як екологічний напрям науково-технічного прогресу в галузі дали можливість сформувати біологічний тип сільськогосподарського виріобництва, технологічними особливостями якого є: повна або часткова відмова від застосування хімії, стимулювання ґрунтової мікрофлори шляхом особливої обробки грунту і насіннєоборотів; аеробна обробка, зберігання і внесення органічних добрив; використання біологічних засобів боротьби з шкідниками рослин; прогресивний обробіток грунту.

Як свідчить світова практика, успішний розвиток тва-

ринництва можливий лише за умови збалансування раціонів годівлі тварин за білком. При нормах 105—110 г перетравного протеїну в кормовій одиниці його вміст не перевищує 91—93 г. З урахуванням же якості кормів та втрат при їх зберіганні він ще нижчий.

За останні роки дефіцит кормового білка становить. 1,5 млн т, що призводить до перевитрат 5—6 млн т зернофуражу, недобору 32% продукції тваринництва, збільшення витрат кормів на виробництво м'яса, молока, яєць, вовни в 1,4—1,8 раза.

У всіх розвинутих країнах білкову проблему намагаються вирішити насамперед за рахунок значного збільшення виробництва рослинного білка, головно сої. Амінокислотний склад білка сої близький до тваринного. За його вмістом соя майже вдвічі перевищує горох, втричі — пшеницю та овес, вчетверо — кукурудзу та ячмінь.

Одержаний на зрошуваних землях центнер сирого протеїну сої в сім разів дешевший горохового, у вісім — люцернового, в двадцять дев'ять разів — кормових дріжджів та рибного борошна. Крім того, соя збагачує грунт біологічним азотом, нагромаджуючи його до 120 кг/га.

У розвинених країнах соєвий шрот є основним білковим компонентом комбікормів. Завдяки цьому витрати їх на 1 ц приросту живої ваги свиней знижуються до 3—3,5 ц, курчат-бройлерів — до 2—2,5 ц к. од. У нас ці показники в двічі-тричі вищі.

- Особливо ефективне застосування сої при годівлі свиней, оскільки високий рівень матеріаломісткості продукції свинарства пояснюється значною питомою вагою концентратів у структурі згодовуваних кормів.

У радгоспі «Маяк» Черкаської області провели такий експеримент. Одну групу свиней годували купованими у держави комбікормами, другу — сумішшю подрібненого зерна кукурудзи власного виробництва і соєвого шроту. В першому випадку рівень рентабельності виробництва свинини становив 5%, у другому — 139% [41, с. 128].

В Україні нагромаджено чималий досвід вирощування сої на зерно. У колгоспі «Росія» Красногвардійського району Кримської області її урожайність досягає ЗО ц/га і більше. Такі ж урожаї одержують окремі господарства на Одещині, Херсонщині. Трохи менше (понад 20 ц/га) збирають її в деяких господарствах Дніпропетровської, Полтавської та інших областей. Сою успішно можна вирощувати там, де культивують кукурудзу на зерно, навіть у Київській області, яка належить до групи північних областей.

Посилання на те, що соя дає низькі врожаї, безпідставне, Низька її врожайність (9—11 ц/га) пояснюється насамперед ставленням до цієї культури.

У зв'язку з цим було б доцільно відновити практику стимулювання вирощування сої шляхом організації зустрічного продажу дефіцитних кормів, підвищити закупівельну ціну на неї.

Небажання займатися вирощуванням сої пояснюється також тим, що її переробляють лише два державних заводи — Приколотянський Харківської області та Полочівський Запорізької. Причому перший розміщений в зоні, де цю культуру взагалі не вирощують. Тому працюють вони переважно на імпортній сировині, а господарства обладнують свої кустарні цехи, де, наприклад, вихід олії вдвічі менший, ніж на державних підприємствах.

Ще одним біологічним джерелом білка для тваринництва є чина. За даними Красноградської дослідної станції, чина за врожайністю поступається лише перед горохом, а за виходом білка з гектара перевищує як горох, так і сою, квасолю, нут, сочевицю, вику. Серед сучасних сортів чини найврожайнішими є Красноградський 4, районований на Харківщині і Дніпропетровщині. Цей сорт зерно-кормового напряму характеризується посухостійкістю. За даними Сахновщинської сортодільниці Харківської області, врожайність його досягає 45 ц/га, а за даними Павлоградської і Синельниківської на Дніпропетровщині — 46 ц/га. На корм чину доцільно вирощувати в суміші з вівсом. Такі кормосуміші продуктивніші від вико-вівсяних. Ще ефективніші посіви чини з горохом і вівсом; горохом і соняшником; викою, горохом, соняшником. Посіви чини не потребують обробки пестицидами проти зерноїдів, а вирощене насіння — газації, оскільки в ньому відсутні шкідники. Це одне з джерел економії матеріальних витрат, зокрема пестицидів.

Важливим агротехнічним заходом, що має природоохоронний характер, є вирощування сидеральних культур, зокрема бобових — люпину, вики та ін. У регіонах з м'якими зимами доцільно висівати озиму волохату вику, причому не лише в суміші з зерновими культурами для одержання багатого на протеїн зеленого корму ранньої весни, а й для захисту грунтів від ерозії та збагачення їх біологічним азотом. Якщо у весняний період немає особливої потреби у зелених кормах, то посіви вики наприкінці квітня або на початку травня обробляють гербіцидами і поле відразу засівають кукурудзою чи цукровими буряками. У цих випад- ках відпадає потреба в мінеральних азотних добривах, оскільки завдяки озимій виці в грунті додатково нагромаджується 150—200 кг/га біологічного азоту.

Отже, вже на сьогоднішній день є багато можливостей біологізувати науково-технічний прогрес, елімінувати його антиекологічні наслідки з метою збереження навколишнього середовища для нормальної життєдіяльності людини.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Що розуміють під забрудненням природного середовища?

2. Наведіть приклади, коли науково-технічний прогрес в сільському господарстві обертається регресом?

3. Як впливає на грунт його обробіток машино-тракторними агрегатами?

4. Наведіть приклади негативних наслідків застосування техніки в сільському господарстві?

5. Якими є основні шляхи боротьби з ущільненням грунту?

6. Основні ланки безплужної системи землеробства?

7. Вивезення грунту з поля і боротьба з цим явищем.

8. Як впливають на навколишнє середовище втрати паливно-мастильних матеріалів та відходи роботи двигунів?

9. Як впливає на навколишнє середовище хімізація сільського господарства? _10. До чого призводить хімізація годівлі тварин?

11. Як впливають на навколишнє середовище інші своєрідні забруднювачі — шум, процеси урбанізації, побутові відходи, рівень народжуваності?

12. В чому полягає механізм впливу досягнень науково-технічного прогресу на навколишнє середовище?

13. Що таке біотехнологія?

14. Основні напрями біотехнології в рослинництві.

15. Основні напрями біотехнології в тваринництві.

16. Основні шляхи перетворення сільського господарства на безвідходне.

17. В чому суть та ефективність методу зоологічного компостування?

18. Біологічні методи створення гумусу в грунті.

19. Чим обумовлюється об'єктивний характер перспективного застосування систем біогумусу в сільському господарстві?

• Предыдущая
• 11/51
• Следующая