Тіні забутих предків - Коцюбинский Михаил Михайлович - Страница 13

• Предыдущая
• 13/13

- Ха-ха, горбатий!… Ха-ха, кривий!…

Світло коливалось од сміху і чаділо димом.

Один за другим гості вставали з лавок та розходились по кутках, де було весело й тісно.

По обличчю мерця все розростались плями, наче затаєні думки його ворушили, безперестанку міняючи вираз. В піднятому кутику вуст немов застрягло гірке міркування: що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт…

При сінешніх дверях вже цілувались.

- А на ким висиш?

- На Анничці чорнявій.

Анничка буцім не хотіла і упиралась, але десятки рук випихали її з тісної юрми, і гарячі уста піддавали охоти:

- Йди, дівонько, йди…

І Анничка обіймала за шию того, що висів, та смачно цілувала в уста при загальних радісних криках.

Про тіло забули. Тільки три баби лишились при нім та скорботно дивились скляними очима, як по жовтім застиглім обличчі лазила муха.

Молодиці липли до гри. З очима, в яких ще не встигло згаснуть смертельне світло і затертись образ мерця, вони охоче йшли цілуватись, байдужі до чоловіків, які так само обіймали та тулили чужих жінок.

Дзвінкі поцілунки лунали по хаті і сплітались з плачем сумної трембіти, що все ознаймляла далекі гори про смерть на самотній кичері.

Палагна не голосила більше. Вже було пізно і треба було прийняти гостей.

Веселість все розпалялась. Робилось душно, люди пріли у кептарах, дихали випаром поту, нудним чадом теплого воску та запахом трупа, що вже псувався. Всі говорили вголос, наче забули, чого вони тут, оповідали свої пригоди і реготались. Махали руками, гупали один одному в спину і моргали на челядь.

Ті, що не містились у хаті, розклали на подвір'ї вогонь і справляли коло нього веселі грища. В сінях згасили світло, дівки дико пищали, а парубки душились од сміху. Забава трясла стінами хати та била хвилями зойку в спокійне ложе мерця.

Жовтий вогонь свічок притьмився в густому повітрі.

Навіть старі приймали участь в забаві. Безжурний регіт трусив їх сивим волоссям, розтягував зморшки та одкривав згнилі пеньки зубів. Вони помагали молодшим ловити челядь, наставивши руки, що вже тремтіли. Бряжчало намисто у молодиць на грудях, жіночий вереск роздирав вуха, гриміли ослони, зрушені з місця, і стукались в лаву, де лежав мрець.

- Ха-ха!… Ха-ха!…- котилось од покуті до порога, і цілі ряди людей згинались од сміху удвоє, придушивши руками живіт.

Серед писку і глоти нестерпуче коцкав десь "млин" дерев'яним клекотом згуків.

- Що має молоти? - завзято вигукував мельник.

- Маємо кукурудзу…- пхались до нього дівки, і сварились між собою жиди, приліпивши довгі бороди з клоччя.

Тугий скруцак з рушника, мокрий і замашний, гатив з лускотом в спини направо й наліво. Від нього тікали, серед реготу й крику, перекидаючи стрічних, збиваючи пил і псуючи повітря. Поміст двигтів у хаті під вагою молодих ніг, і скакало на лаві тіло, трясучи жовтим обличчям, на якому усе ще грала загадкова усмішка смерті.

На грудях тихо бряжчали мідяні гроші, скинуті добрими душами на перевіз.

Під вікнами сумно ридали трембіти.

Жовтень 1911, Чернігів

notes

Примітки

1. Кичера

Безлісна гора

2. Гачі

Штани

3. Царинка

Обгороджений сінокіс близько од оселі

4. Гаджуги

Смереки, рід наших ялинок

5. Острива

Суха смерека з галузками, на якій сушиться сіно

6. Маржинка

Худоба

7. Недеї

Дикі верхи гір

8. Гогозів і афин

Лісові ягоди

9. Ватра

Вогнище

10. Трембіта

Довга на сажень сурма з дерева і з кори (народний музичний інструмент)

11. Суточки

Обгороджена гірська стежка

12. Челядь

Жінота

13. Плови

Негода, дощі

14. Плай

Гірська стежка

15. Вориння

Огорожа з дерев'яних лат

16. Обороги

Повітка на сіно

17. Стая

Дерев'яний намет, в якому живуть вівчарі та роблять сир (будз, бриндзю)

18. Бербениць, путин

Дерев'яна посудина

19. Бовгар

Коров'ячий пастух

20. Струнка

Намет для доїння овець

21. Козар

Козячий пастух

22. Подра

Полиці під дахом

23. Жентиця

Сироватка

24. Негура

Туман

25. Буришка

Картопля

26. Габа

Хвиля

27. Гоц

Водопад

28. Кашіца

Дерев'яна обшивка берегів

29. Бутани

На роботах у лісі

• Предыдущая
• 13/13