Якщо на землі є пекло. - Бойко Вадим Яковлевич - Страница 36

• Предыдущая
• 36/87
• Следующая

Цей Шнейдер просто молодчага! Він вчасно зробив те, що нам потрібно. Та й фірма АЕГ — просто люкс, потурбувалася про нас,— сміється Карел,— Ну й везучий же ти, Орлятко! Тебе я обов’язково візьму в свою групу.

Не тільки мене, а й Жору з Петром,— просить Володя.

Гаразд, візьму всіх трьох. Але уяви собі: чехи теж не хочуть розлучатися один з одним. Усі розуміють слушність твоїх пропозицій, але ніхто ні з ким не хоче розлучатися. Сьогодні на нараді треба вирішити це питання, а поки що давайте опустимось в забій і там випробуємо оцей диво-ліхтарик.

У тунелі раділи, як діти на святі: ліхтарик освітлював увесь тунель з кінця в кінець. Працювати стало веселіше й легше.

Через годину їх змінили, і Володя став на пост біля вікна. Уже розвиднілося. У таборі після години дикої штовханини і кривавого побоїща все прийшло в «норму» — на центральній лагерштрассе вже стояли чітко вишикувані, готові до відправки арбайтскоманди. Останньою стояла, як завжди, команда «мусульманів», сформована з доходяг, вишпурнутих з усіх інших команд. Арбайтскоманди рушають за браму, а команду «мусульман» ведуть на пустирище біля кар’єру. Тут кілька вільних від наряду есесівців влаштовують «конкурс силачів», змушуючи «мусульманів» боротися і битися. Есесівці хапаються за животи від сміху. Це триває з чверть години. Затим нещасних заставляють бігати рачки наввипередки. Кількох «симулянтів» добивають. Інших шикують і змушують скандувати лозунг: «Спорт допоможе сили примножити — в цьому запорука здоров’я!» До Володі долинає хор вимучених, хрипких голосів. На цьому закінчується одне з найдикіших і иайогидніших видовиськ.

Есесівці повертаються до вахтштуби, задоволено потираючи руки і ляпаючи один одного по плечах. А «мусульманів» якийсь капо жене підмітати дорогу. На місце щойно проведеного «конкурсу силачів» із ревіру поспішає лайхенкоманда, тобто трупопосці з ношами. Вони підбирають забитих і відносять до трупарні. «Там, мабуть, уже опинився й той, легенький, як пір’їнка, що вчора віддав мені свій диво-ліхтарик»,— з гіркотою подумав Володя, пильнуючи на своєму посту.

Невдовзі в розчахнутій брамі з’явився блискучий «мерседес» лагерфюрера і, уповільнюючи Швидкість, зупинився посеред табору. Відчинилися дверці, й з машини вивалився, як лантух з просом, сам Кабан. Назустріч йому з рапортом уже поспішав староста табору Бруно.

Володя хутко доповів Карелу про побачене, і той оголосив тривогу. І не даремно: лагерфюрер з старостою вже йшли по табору — і саме до тринадцятого блоку.

Ті, що працювали в тунелі, блискавично піднялися нагору, сполоснули обличчя й руки водою, забруднені глиною роби кинули в шахту, яку зразу ж закрили лядою, а на неї насунули купу тирси. У повітря підкинули оберемки сміття, лопат з десять тирси, створивши своєрідну пилову завісу. Гучно стукали молотки, вищали пилки, співали рубанки, тирса і стружки летіли на всі боки — робота в бараці кипіла. І коли увесь цей маскарад дійшов апогея, а пиловий фейерверк зроблено такий, що на відстані двох кроків нічого не було видно, в дверях з’явився Кабан у супроводі Бруно.

Не гребуючи пилом і брудом, Кабан вкотився до барака, ледве несучи своє величезне черево. За ним увійшов Бруно. Громовим голосом Карел гаркнув «ахтунг!» і відрапортував. Кабан наказав продовжувати роботу, але всі загриміли молотками так, що він змушений був скомандувати: «Роботу припинити!» Тепер, знявши шапки і виструнчившись, хлопці застигли на своїх місцях, поїдаючи очима начальство. На кітелі Кабана красувався цілий іконостас всіляких есесівських брязкалець, а на бочкоподібному череві чорним лаком блищала кобура парабелума. У його полигача Бруно в руці шкіряний, добре сплетений нагай, якого вже скуштували на своїй шкурі тисячі в’язнів.

Чому так довго марудитесь із цим бараком? — суворо запитав Кабан.

Гер лагерфюрер! Не маємо жодного механізму. Бараки доводиться ставити вручну...— пояснив Карел.

Дорогий капо, в таборах треба обходитись без механізмів,— повчально сказав Кабан.

Яволь! Ми обходимося без механізмів, але гальмує роботу відсутність необхідних інструментів — сокир, стамесок, рубанків, пилок, дрелей тощо.

Що ще, капо?

Вважаю потрібним доповісти ще про одну річ. Ті бараки, що будувалися до нас, зроблені неякісно. А бараки ж повинні служити не місяць і не рік, а десятиліття. Мабуть, будівельники не розуміли своїх завдань і не враховували реального навантаження, не кажучи вже про запас міцності. Барак розрахований на п’ятсот місць, але практика показала, що в нього необхідно поміщати дві тисячі гефтлінгів. Отже, навантаження збільшується в кілька разів. Як наслідок — у багатьох бараках нари, не витримавши навантаження, зруйнувалися. Дахи всіх бараків погнили і скоро рухнуть. Не в кращому становищі підлога та стіни. Крім своєї основної роботи, нам доводиться займатися ремонтом багатьох бараків. Я ж роблю роботу з гарантією на багато років. І от блокові буквально замучили мене: одному треба терміново зробити нари, другому — відремонтувати дах і так далі. Це вибиває мене з колії...

Капо, я забороняю надалі без моєї особистої вказівки виконувати які б там не було замовлення!

Яволь! — вдоволено гаркнув Карел.

А тобі, Бруно, наказую сьогодні ж прочистити мізки блокельтестерам. Попередь, що кожний, хто посміє без мого дозволу чіпати тишлерів, буде суворо покараний. Ремонтуватимемо бараки пізніше, до зими ще далеко, а зараз є робота важливіша.

Яволь! — відчеканив Бруно.

Скільки потрібно днів для закінчення усіх робіт у цьому бараці? — запитав лагерфюрер Карела.

Почувши це, усі захвилювалися: як повернеться справа? Адже для закінчення тунелю потрібно з тиждень. Тим часом Карел, не змигнувши оком, випалив:

Десять днів, гер лагерфюрер.

Десять? Ні, я даю на це п’ять днів. До середи муляри закінчать псарню. І в середу я заберу вас туди. За тиждень там зробите усе необхідне, а потім в есесмістечку знайдеться інша робота. Після її завершення, до зими, ви ще поставите у таборі два блоки — чотирнадцятий і п’ятнадцятий. Ось поки що все.

Яволь, гер лагерфюрер! Але, щоб виконати за п’ять днів такий обсяг робіт, дозвольте нам на ці п’ять днів перейти в цей барак, адже доведеться працювати й уночі. Та й ніхто не розтягуватиме дефіцитних матеріалів. Учора, наприклад, ми схопили двох злодюг з шостого блоку. Ось їхні номери — я записав, щоб доповісти...

Карел дістав з кишені папірець і дав Бруно, а Кабан наказав сьогодні ж перед,строєм провчити негідників. Це були номери двох мерзенних піплів, які вже давно набридли чехам і не раз що-небудь крали у них. А головне те, що ці піплі по-садистськи знущалися з «мусульманів», і треба було провчити їх.

Перейдете в цей барак, але на апелі з’являтиметесь до свого центрального блоку — не буду ж я ставити до вас іще одного блокфюрера. Тепер можете працювати, як хочете, хоч цілодобово, але до середи щоб усе було закінчено. І женіть в шию усіх, хто заважатиме. А найнахабніших — передавати в руки Бруно. Він зуміє прочистити мізки будь-кому,-^ наказав Кабан.

Яволь, гер лагерфюрер! Усе буде виконано! — гаряче запевнив Карел.

Після цього Кабан і Бруно поверхово оглянули барак.

Бруно, мені подобається цей чеський капо, який ще не втратив господарської жилки, совісті і почуття обов’язку. До того ж — чудова німецька вимова, відчувається справжня німецька школа. Оце справжній інженер-будівельник. Накажи видавати йому особисто пайок з есесівської кухні, а його команді признач з в’язнівської кухні цулягу: супу необмежено, а хліба — додаткову порцію на кожного.

Яволь! — виструнчився Бруно.

На цьому огляд закінчився, і вони пішли з барака.

Ахтунг! — надривно гаркнув Карел, страшенно схвильований.

Пронесло! І так вдало! Тепер вони знали конкретний строк, знали, що і як робити. А головне — їм допоміг сам лагерфюрер, дозволивши переселення. Візит начальника в будь-яку арбайтскоманду завжди був нещастям, а тут усе вийшло навпаки. Як у казці!

Карел, вам не доводилося чути російське прислів’я: «Не было бы счастья, так несчастье помогло?» — запитав Володя.

• Предыдущая
• 36/87
• Следующая