Чорна рада - Кулиш Пантелеймон Александрович - Страница 37

• Предыдущая
• 37/39
• Следующая

Ч ўо се! Ч каже —омко. Ч Ќевже € од нудьги починаю з марою розмовл€ти? —кажи, на ?м’€ боже, чи справд? ти ирило “ур, чи се вже мо€ голова починаЇ з печал? туман?ти?

«апорожець зареготав.

Ч ўе й питаЇ! ј €ка б же шельма, опр?ч ирила “ура, пробралась до тебе через три сторож?? “?лько в?н один зачаруЇ вс€кого так, що й сам не т€мить, що робить.

Ч ўо ж ти мен? скажеш?

Ч ј от що € тоб? скажу. ?авай лишень м?нька на одежу та виходь ?з с?Їњ пакосноњ €мки. “ут т?лько б гадин? жити, а не чолов?ков?. ”подобав же чорт знаЇ що! “ам тебе п?д ЅугаЇвим ?убом жде такий же дурень, €к ? €: паволоцький п?п ?з попен€м. ”же вертавсь у ѕаволоч, думав, що ти попавсь нав?ки чорту в зуби, так њхав р€тувати паволочан. “етер€, бач, пронюхав, що тут коњть супротив його Ўрам, да, пронюхавши, ? давай тиснуть паволочан Ч притьмом хоче зруйновати м?сто; так њхав Ўрам р€тувати. ј € послав козака навперейми. Ђѕостривай, Ч кажу, Ч попе, ще, може, вернемо сокола з кл?тки!ї ј тут ? пом?ж миром пустив таку поголоску, що —омко вже на вол?, так куптесь та жд?те гасла. “и, може, не знаЇш, сидючи тут, що вже розжовав ус€к харциз€ку ?ванц€. “епер т?лько гукнеш по ¬крањн?, дак тис€ча тис€чу попихатиме та до тебе б?гтиме. ѕ?дн?мутьс€ й т?њ, що не були на рад?, бо на раду позлазилась до ?ванц€ т?льки сама погань з ”крањни, а добр? люде не пойн€ли гольт€пакам в?ри. “им-то ?ванець ?з поганц€ми таке лихо ? вкоњв! ј з «апорожжЇ теж т?лько сам? паливоди на ¬крањну вийшли, а що зосталось доброго, те все тепер за тебе, т?лько озвешс€, руку пот€гне ? допомогу дасть. ўо ж ти мовчки слухаЇш, мов € тоб? казку кажу?

Ч “ого слухаю мовчки, Ч одв?туЇ —омко, Ч що з сењ буч? путт€ не буде. Ѕагато розлив христи€нськоњ кров? ¬иговський за те нещасне панство да гетьманство; багато й ёрусь погубив земл€к?в, добиваючись того права, щоб над обома берегами гетьмановати; невже ж не уйметьс€ плисти по ¬крањн? кров христи€нська н? на часину? ќтеЇ € ще почну одного супротив другого ставити ? за своЇ право людську кров точити! Ѕо ?ванець з козаками стоњть тепер м?цно; щоб його збити, треба х?ба усю ¬крањну надполовинити; а нав?що? ўоб не Ѕрюховецький, а —омко гетьмановав!

Ч ќт же н?, коли хочеш знати! Ч каже ирило “ур. Ч Ќе на те, щоб —омко гетьмановав, а на те, щоб правда уз€ла верх над кривдою!

Ч ¬?зьме вона верх ? без нас, брате ирило. ћоже, се т?лько на науку миров? ? пустив господь ”крањну в руки харциз€кам. Ќе можна, мабуть, ?нше, €к т?лько горем да б?дою, довести людей до розуму.

Ч “ак оце ти зр?каЇшс€ свого гетьманського права? Ч питаЇ ирило “ур.

Ч ј що ж би ти робив? ”же коли в мене були й други, й при€тел?, були й полки, й гармати, да не благословив мене бог властвовати; други моњ ? ?скренн?њ моњ оддалече мене сташа ? чуждахус€ ?мене моЇго; тай чого ж мен? тепер супротив своЇњ дол? пручатись?

Ч —тарий Ўрам не так думаЇ, Ч каже ирило “ур.

Ч ?умав ? € гордо да несито, поки смерть не загл€нула мен? в в?ч?.

Ч Ќу, дармо, Ч каже запорожець. Ч Ќехай воно буде соб? €к хот€; т?лько все ж таки у тебе в голов? зосталось, думаю, довол? мозку, хоч ? загл€нула смерть у в?ч?. Ќ?чого тоб? ждать обуха в сих р?зниц€х, коли тоб? одчинено наст?ж двер?. Ќа лиш, над?нь в?длогу та ще оцей персник про запас в?зьми, то пройдеш скр?зь огонь ? воду.

Ч ј кайдани? Ч спитав —омко.

Ч ўо нам кайдани? я призапас такоњ розрив-трави, що т?лько притулю, дак ?к нечистому й порозпадаютьс€. е лиш сюди ноги.

Ч ѕ?дожди, брате, Ч каже —омко, Ч скажи перше, а ти ж €к зв?дси вийдеш?

Ч ўо тоб? до мене? ?ди лишень ти, а € найду соб? дорогу…

Ч ?, н?, м?й голубе! —ього не буде. Ќехай той гине, на кого господь показав перстом своњм! „ужою смертю € вол? куповати не хочу.

Ч —мертю! Ч засм?€вшись, каже ирило “ур. Ч азнаЇ-що городить! ћабуть, тут од вологост? в голов? тоб? завернулось. ћоже, думаЇш, € тут довго сид?тиму? Ќайшов дурн€! ўе до сх?д сонц€ опинюсь на вол?…

Ч як же ти вирвешс€ зв?дси?

Ч як? “ак €к бог дасть… ћен? вже про те знати. ’?ба не чував ти про наших характерник?в, що намалюЇ углем на ст?н? човен, с€де та й попливе, неначе по Ћиману? ј ирило “ур х?ба вже дурн?ший од ус?х, щоб ? соб? чого такого не видумав?

Ч ?ивно мен?, Ч каже —омко, Ч €к у тебе достаЇ охоти жартовати, одважившись на смерть!

Ч ?х, пане м?й милий! Ч одв?туЇ ирило “ур. Ч ’?ба ж ус€ жизнь наша не жарти? ѕомаже по губах медом, ти думаЇш: от тут-то щастЇ! јж гл€неш Ч усе одна омана! “им-то й кидаЇш њњ за н?защо. “а що про те балакати! Ќу лиш, давай м?нька на одежу.

Ч Ќ?, м?й голубе сизий, сього не буде!

Ч як не буде? “ак оце € перед Ўрамом брехуном зостанусь? ј що б же ти сього не д?ждав! я т?лько й радувавсь, що от же, Ч кажу, Ч старий буркун побачить, що й наш брат, запорожець, не зовс?м ледащо; а ти в мене й посл?дню рад?сть одн?маЇш!

Ч Ќевже оце, щоб т?лько оправдати «апорожжЇ перед Ўрамом? Ч питаЇ —омко.

Ч ј то ж €кого мен? ще б?са? Ч каже ирило “ур. Ч “и ще подумаЇш, що в мене на ум?, €к там кажуть, отчизна! ўо от би то визволю своЇю головою —омка Ч в?н тепер б?льш потр?бен… азнаЇ-що! “ак робить т?лько, хто й того не розшолопаЇ, що сво€ сорочка до т?ла ближче. “о €кби прийшлось положити голову за д?тей абощо, так се було б св€те д?ло, бо сказано: €кий батько д?тей не жалуЇ? ј то п?дстав п?д обух голову за химеру! Ќ?, м?й доброд?ю, в нас на ¬крањн? таких божев?льних не дуже густо! ј € ж х?ба виродок?

Ч ќх, голово ти мо€ мила! Ч каже —омко. Ч “и ? в темницю прин?с мен? ут?ху! “епер мен? легше буде за правду пострадати, що правда не в одного мене живе в серц? ? не загине вона на ¬крањн?! ѕопрощаймос€ ж, поки побачимось на т?м св?т?!

«апорожець насупивсь:

Ч “ак ти справд? хочеш зостатис€ у с?й р?зниц??

Ч я вже сказав, Ч одв?туЇ —омко, Ч що чужою смертю не куплю соб? вол?; а що раз сказав —омко, того й пов?к не нарушить.

Ч “ак? Ч питаЇ ирило “ур, пильно дивл€чись —омков? в в?ч?.

Ч “ак! Ч одв?туЇ твердо —омко, дивл€чись на його.

Ч Ѕудь же прокл€та оц€ година! Ч каже тод? запорожець, Ч ’то в нењ народитьс€ або зачне €ке д?ло, щоб не знав н? щаст€, н? дол?! Ќехай човни топл€тьс€ на мор?! Ќехай кон? спотикаютьс€ в ворот€х! ј €к кому бог пошле чесную смерть, нехай душа вертаЇтьс€ до мертвого т?ла! ѕрокл€та, прокл€та, прокл€та однин? ? дов?ку! ѕрощай, брате м?й р?дний! Ќе загаюсь ? € на с?м м?зерн?м св?т?!

ќбн€лись ? обидва заплакали.

¬ийшов ирило “ур ?з сироњ глибки, скинув ?з себе в?длогу ? швиргонув сторожам.

Ч Ќате, Ч каже, Ч вам, ?родов? д?ти, за вход ? виход! «найте, що не кат ?ванц?в, а ирило “ур приходив одв?дати праведну душу!

?знов, ?дучи мимо надв?рнього сторожа, кинув подушку, що була в його за спиною зам?сть горба.

Ч ¬?зьми, Ч каже, Ч собако, щоб не спати на солом?, стережучи неповинну душу!

? п?шов ?з замка. ”с? по персню його пропускали. Ќезабаром знайшов свого побратима. “ой дожидавсь його з к?ньми п?д ветхою дзв?ницею. ѕобратим не знав, що було на думц? в ирила “ура, €к оставл€в в?н тут його з к?ньми; бо ирило “ур сказав т?лько:

Ч ѕрийде до тебе чолов?к ? скаже: ЂЎукай в?тру в пол?!ї Ч так саджай його на мого кон€ ? проведи до ЅугаЇвого ?уба, а € вже знатиму, де з тобою злучитись.

—мутно було тепер ирилов? “уру с?дати на кон€, що дл€ —омка наготовив, ще смутн?ш њхати до Ўрама да розказовати, що вже —омко м?ж козацтво не вернетьс€.

ј Ўрам, б?даха, жде не дождетьс€ його п?д ЅугаЇвим ?убом на Ѕабич?вц?. «аглед?вши оддалеки двох козак?в, аж не всто€в на м?сц? Ч скочив на кон€ ? п?дб?г назустр?ч. як же побачив, що —омка немаЇ, то й голову пов?сив. ? питав би, ? питати боњтьс€, да вже насилу зм?г промовити:

Ч ј де ж —омко?

Ч ј ти справд? пойн€в мен? в?ри? Ч каже ирило “ур. Ч ќтак мороч людей, то будеш запорожцем!

Ч ирило! Ч каже Ўрам. Ч vод? юродствовати, бо й голос тебе не слухаЇ. оли не вдалось, то хоть скажи чому?

Ч ј от чому, Ч каже запорожець. Ч —омко, коли хочеш знати, такий же дурень, €к ? ми з тобою. Ђ„ужою смертю вол? куповати не хочу!ї ”же € йому й отчизну, уже € йому правду п?д н?с тикав, а в?н своЇ та й своЇ. —казано Ч дурному хоч к?л на голов? теши! « тим його й покинув Ч бодай лучче покинув свою голову!.. ѕрощай!

• Предыдущая
• 37/39
• Следующая